Розділ 8. Місце одиничного злочину в системі інституту множинності злочинів

Стаття... Рецидив злочинів

Стаття... Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Запропонований варіант удосконалення системи інституту множинності злочинів, безумовно, не претендує на істину в останній інстанції. Як варіант, запропоновані норми можна було б сгрупувати і в одній статті КК, назвавши її, наприклад, «Правила кваліфікації одиничних ускладнених злочинів» чи знайти будь-яке інше рішення. Однак не викликає сумніву, що потреба у законодавчому закріпленні окремих видів одиничних злочинів існує, а вказана проблема вимагає подальшого наукового обговорення, нових рішень та пропозицій з боку наукової громадськості.

Завершуючи питання про можливі напрямки вдосконалення інституту множинності злочинів, зазначимо, що, на нашу думку, виділяти в її окремий субінститут сукупність вироків наразі достатніх підстав немає, хоча в новітній літературі з кримінального права окремі автори пропонують розглядати сукупність вироків як вид множинності злочинів. Зокрема, В.П. Малков зазначає, що виділення сукупності вироків в окремий вид множинності є цілком обґрунтованим, тому що поняттями сукупність злочинів і рецидив злочинів не охоплюються всі можливі варіанти вчинення двох чи більше злочинів однією особою[424].

М.М. Становський також стверджує, що сукупність вироків є одним із різновидів множинності злочинів, оскільки вона хоча і відрізняється особливим порядком призначення покарання, однак все ж таки її основу утворюють декілька злочинів (у тому числі й ті, за які особа вже засуджувалась, але судимості на погашені), що підлягають врахуванню при призначенні покарання[425].

Вказана думка, на перший погляд, має раціональне зерно. Дійсно, за чинною редакцією ст. 34 КК рецидив злочинів не можна ототожнювати із сукупністю вироків, тому що ці поняття не співпадають за змістом. Рецидив наразі пов'язується лише із вчиненням умисних злочинів, тоді як сукупність вироків має місце у всіх випадках вчинення нового злочину після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попередній злочин. Крім того, рецидив злочинів не утвориться, якщо попереднім вироком особа була засуджена за злочин, вчинений у віці до 18 років, хоча сукупність вироків в цих випадках матиме місце. Отже зміст поняття рецидиву є вужчим за зміст поняття «сукупність вироків», хоча останній часто пов'язують саме із цим видом множинності злочинів.

Згідно із абз. 1 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», «...за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили»[426].

Як бачимо, сукупністю вироків наразі охоплюються не тільки випадки рецидиву, але також вчинення будь-якого умисного чи необережного злочину після винесення вироку і до набрання ним законної сили, тобто за відсутності у особи судимості за попередній злочин.

За загальним правилом сукупність вироків не може співвідноситись також і з сукупністю злочинів, передусім тому, що якісною ознакою останньої є вчинення особою всіх злочинів до постановлення обвинувального вироку хоча б за один із них (ч. 1 ст. 33 КК).

Однак у судовій практиці іноді зустрічаються випадки сукупності вироків, які можуть сполучатися із сукупністю злочинів. Про ці винятки йдеться в абз. 6 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», де роз’яснюється: «...коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші — після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку — за правилами ч. 1 ст. 70 КК — за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно — за сукупністю вироків»[427].

Сукупність вироків не спроможна охопити і всі можливі випадки повторності злочинів, яка пов'язана із засудженням особи. Згідно із ст. 32 КК повторність утворюється лише тотожними злочинами, іноді однорідними (якщо це прямо зазначено в Особливій частини КК), а для сукупності вироків має значення не вид злочину, а час його вчинення — між постановленням вироку, але до повного відбуття покарання.

Отже, якщо засудженим за необережний злочин після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинено, наприклад, новий необережний чи умисний злочин, різнорідний з першим, то дана ситуація має розглядатися як сукупність вироків, однак вона не є ні повторністю, ні сукупністю, ні рецидивом злочинів.

Таким чином, можна погодились із В.П. Малковим щодо існування особливих випадків поєднання двох чи більше злочинів, які не охоплюються визначеними в законі видами множинності злочинів. Однак найменування таких випадків «сукупністю вироків» викликає певні сумніви.

Вирок це — найважливіший акт правосуддя, який виноситься від імені держави. Це завжди письмовий офіційний процесуальний документ. Згідно із ст. 327 КПК України якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. У кримінальному праві поняття сукупність вироків наразі пов'язане із особливими правилами призначення покарання, визначеними в ст. 71 КК, а не з видом злочинної діяльності особи.

Множинність злочинів, навпаки, є об'єктивно існуючою ситуацією вчинення особою (групою осіб) двох чи більше злочинів. Вона має місце незалежно від судових рішень, хоча інколи (при рецидиві) може бути з ними пов'язана.

Ось чому при віднесенні сукупності вироків до виду множинності злочинів порушуються логічні принципи поділу понять, зникає єдина підстава для класифікації множинності, перекручуються її специфічні юридичні ознаки.

Ґрунтуючись на сказаному вважаємо, що сукупність вироків не можна розглядати ні як вид множинності, ні як субінститут інституту множинності, хоча вказана проблема, безумовно, потребує подальшого наукового обговорення.