Розділ 8. Місце одиничного злочину в системі інституту множинності злочинів

Таким чином, істотні розбіжності, які спостерігаються в точках зору науковців, свідчать, що єдиного розуміння сутності кримінально-правового інституту поки що немає.

У науці кримінального права також пропонуються різні підходи до визначення системи кримінально-правових інститутів.

Наприклад. Н.Ф. Кузнецова вважає, що зміст кримінального права складають чотири інститути: «кримінальний закон», «злочин», «покарання», «звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання». Ці інститути, на її думку, систематизовані в Загальній і Особливій частині КК і поділяються на більш дрібні інститути і норми[415].

Е.С. Тенчов пише, що в кримінальному праві існує дві підсистеми інститутів: підсистема інститутів Загальної частини кримінального права і підсистема інститутів Особливої частини. Перша підсистема має ієрархічний характер і містить у собі інститут функцій кримінального права, інститут злочину і інститут покарання, які деталізуються у більш дрібних інститутах Підсистему інститутів Особливої частини кримінального права складають інститути окремих видів злочинів, що утворюються на підставі спільності родового об'єкту посягання[416].

І.Я. Козаченко вказує, що найбільш великими є інститути злочину і покарання, які в свою чергу містять у собі більш дрібні за обсягом, але значні за змістом підінститути, наприклад, стадії злочинної діяльності, співучасть, множинність, види покарань, судимість тощо[417].

Ю.І. Ляпунов зазначає, що Загальну частину кримінального права складають чотири основних «інтегрованих» інститути: інститут злочину, інститут покарання, інститут кримінальної відповідальності та інститут примусових заходів кримінально-правового характеру. У ці інститути, на його думку, входять більш обмежені за обсягами правової регламентації і сфері дії конкретні інститути — співучасті, незакінченого злочину, множинності, обставин, що виключають злочинність діяння, видів покарання тощо[418].

Із нашої точки зору, більш прийнятливою і аргументованою є система кримінально-правових інститутів, запропонована В.П. Малковим. Спочатку цей автор систематизує їх на інститути Загальної та Особливої частини, після чого в межах кожної частини виділяє генеральні інститути, інститути, субінститути і навіть підсубінститути.

Зокрема, до генеральних інститутів Загальної частини В.П. Малков відносить: кримінальний закон; злочин; покарання; призначення покарання і звільнення від покарання; примусові заходи медичного та виховного характеру. У свою чергу генеральний інститут злочину, на його думку, включає до себе інститути вини, осудності, співучасті, множинності та інші. Генеральний інститут покарання складається із інститутів позбавлення волі, виправних робіт, штрафу, призначення покарання тощо. Кожен із названих інститутів, у свою чергу, може поділятися на субінститути.

Генеральними інститутами Особливої частини виступають, наприклад, інститут злочинів проти власності; інститут злочинів проти особи; інститут злочинів проти громадської безпеки тощо, які також можуть мати субінститути і підсубінститути[419].

Погоджуючись у цілому із запропонованою В.П. Малковим класифікацією інститутів, додамо, що інститути Загальної та Особливої частини не є «статичними» та відокремленими один від одного утвореннями, так би мовити, «інститутами в собі», адже кримінально-правові норми, що належать до інститутів Загальної частини, перебувають у тісному взаємозв'язку із нормами інститутів Особливої частини КК та часто містять положення, що конкретизують останні. Також не виключається взаємопроникнення (зворотний зв'язок) між нормами окремих інститутів Особливої та Загальної частини кримінального права.

Отже, вважаємо, що система інститутів кримінального права має будуватися із урахуванням єдності предмета правового регулювання і змісту кримінально-правових норм, які до нього входять. За такого підходу система інститутів у принципі буде відповідати структурі кримінального права, за винятком окремих, складних (комплексних) інститутів, які складаються із норм Загальної та Особливої частини КК. Прикладом такого комплексного кримінально-правового інституту, на нашу' думку, є інститут множинності злочинів

Ідею виділення множинності злочинів як самостійного кримінально-правового інституту вперше запропонував В.П. Малков у 1982 році. Він вказував, що матеріальною підставою всякого правового інституту є наявність особливого предмета регулювання в межах галузі права. З точки зору цієї ознаки існують всі підстави для виділення множинності злочинів як окремого інституту кримінального права. По-перше, в межах предмета регулювання кримінального права існують суспільні відносини, пов’язані із вчиненням винним більше ніж одного злочину, які потребують спеціального правового регулювання, а, по-друге, в законодавстві існує певна сукупність правових норм, що регулюють даний вид суспільних відносин. А оскільки вказані норми належать до Загальної частини кримінального права, то і множинність злочинів слід розглядати як інститут Загальної частини кримінального права[420]. При цьому автор наголошував, що відсутність в КК РФ окремого розділу «Множинність злочинів» істотно ускладнює цілісне сприйняття даного інституту і доводив необхідність виділення такого розділу в чинному КК РФ.

Більш конкретно місце інституту множинності в системі кримінального права визначається іншими російськими науковцями. Так. Ю.І. Ляпунов вважає, що інститут множинності входить до складу основного «інтегрованого» інституту злочину. С.С. Пірвагідов зазначає, що інститут злочину включає до себе інститут множинності злочинів. Ю.Є. Пудовочкін вказує, що загальний інститут злочину включає до себе субінститути категоризації та множинності злочинів тощо[421].

Визначення місця інституту множинності в системі кримінального права України наразі не є особливо дискусійним питанням, тому що це здійснено на законодавчому рівні. З прийняттям в 2001 році нового Кримінального Кодексу в Україні відбулося докорінне реформування кримінального законодавства. У новому КК інститут множинності вперше набув своєї законодавчої регламентації шляхом закріплення таких її видів, як повторність, сукупність та рецидив злочинів безпосередньо в Розділі VII Загальної частини КК (статті 32-35). Як видно, вказані норми розташовані в межах генерального інституту Загальної частини кримінального права — злочину.

У той же час частина норм, що належать до інституту множинності, міститься в Розділі XI Загальної частини (ст. 70-72 КК). Вони регулюють особливості призначення покарання за окремі види множинності і належать до іншого генерального інституту Загальної частини КК — покарання.

Крім того, ціла низка норм, які передбачені в Особливій частині КК і які встановлюють відповідальність за злочини, вчинені за наявності окремих видів множинності (біля 100 статей Особливої частини КК передбачають такі кваліфікуючі ознаки, як повторність та рецидив), також, на наш погляд, певною мірою належать до інституту множинності, бо вони сконструйовані із врахуванням особливостей кваліфікації і караності окремих її видів.

Таким чином, інститут множинності злочинів отримав у Кримінальному Кодексі України 2001 року достатньо повну правову регламентацію і наразі складається із цілого комплексу норм як Загальної, так і Особливої частини КК, які і забезпечують цілісність та закінченість регулювання суспільних відносин, пов'язаних із вчиненням декількох злочинів. Зазначена особливість інституту множинності дає підстави розглядати його як особливий комплексний кримінально-правовий інститут в межах генерального інституту злочину.

У теорії права зазначається, що комплексні правові інститути є складними за своєю структурою і можуть містити в собі менші за обсягом самостійні утворення — субінститути, які характеризуються певним складом і послідовністю. При цьому важливо пам'ятати, що і субінститути, і окремі правові норми у складі будь-якого правового інституту утворюють їх систему[422] і перебувають між собою у тісному взаємозв’язку (взаємозалежності) та взаємодії. Наявність стійких зв'язків між ними є показником того, що одні норми (субінститути) можуть існувати і здійснювати правове регулювання лише за наявності інших норм (субінститутів), з якими такий зв'язок передбачається. У цьому розумінні і розглянемо систему комплексного інституту множинності злочинів.

Як випливає із КК України наразі інститут множинності складається із трьох субінститутів: повторності злочинів та рецидиву, які включають норми як Загальної, так і Особливої частини КК. а також сукупності злочинів. Крім того, вважаємо, що до інституту множинності входять і окремі норми, які не утворюють субінститутів, наприклад норми, що визначають ознаки продовжуваного злочину та сукупності вироків,

На нашу думку, існуюча система норм інституту множинності злочинів зараз є неповною і потребує вдосконалення за рахунок доповнення її субінститутом одиничного злочину.