Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Крім того, п. «б» ч. 2 ст. 1 Закону «Про боротьбу з корупцією» корупційним діянням визнається одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

М.І. Мельник, А.І. Редька та М.І. Хавронюк вважають, що не лише блага як предмет корупційного діяння мають мати матеріальний характер, а й послуги. Щодо пільг та інших переваг вони однозначно їх характер не визначають, зазначаючи, що за змістом пільги поділяються на додаткові можливості майнового чи немайнового характеру. До майнових вони відносять пільги, що надаються у виді додаткових виплат, повного або часткового звільнення окремих категорій громадян від обов'язкових платежів, а до немайнових — пільги, пов'язані з наданням громадянам додаткових відпусток, скорочення робочого часу та інших переваг немайнового характеру, а під пільгами взагалі вони розуміють встановлені законодавством переваги, що надаються особі (групі осіб), порівняно з іншими особами, і полягають у звільненні тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов'язків. Названі вчені також звертають увагу на те, що особливістю чинного українського законодавства є те, що воно, по-перше, не має чітких і науково обґрунтованих критеріїв визначення системи пільг, по-друге, містить як загальні норми про ті чи інші пільги, так і норми, які є похідними, такими, що доповнюють, деталізують певні пільги, з огляду на що у кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, яким саме нормативно-правовим актом визначено ті чи інші пільги і на які категорії громадян вони поширюються, а для притягнення особи до відповідальності за п. «а» ч. 2 ст. 1 Закону «Про боротьбу з корупцією» за ознакою незаконного одержання пільг треба встановити відсутність у такої особи права на пільгу, яку вона одержала[194].

Більш широко визначається поняття пільги редакцією «Бюлетеня законодавства і юридичної практики України» — це передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян (за ознакою віку, статі, посади, заслуг, місця проживання тощо) від дотримання встановлених законом загальних вимог і правил, виконання певних обов’язків (наприклад, звільнення неповнолітніх осіб від роботи з важкими і шкідливими або небезпечними умовами праці, забезпечення житлом за рахунок державного бюджету осіб, які переселяються в трудонедостатні населені пункти)[195].

Пільги є одним із видів переваг взагалі. Під іншими перевагами М.І. Мельник, А.І. Редька та М.І. Хавронюк розуміють переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям «пільги», але ставлять певну особу в нерівне становище з іншими особами. На їх думку, інші переваги можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом (наприклад, одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою)[196].

Редакція «Бюлетеня законодавства і юридичної практики України» визначає поняття переваги (привілею) як передбачене законодавством виключне, особливе право окремої групи осіб з конкретної категорії громадян на звільнення від дотримання чи виконання загальних вимог, правил, обов'язків[197].

Вигода взагалі — це те, що дає добрі наслідки в чомусь, якийсь зиск і т. ін., зручність у чомусь, сприятливі умови[198].

Під зиском розуміється прибуток від якогось роду діяльності, від заснування чого-небудь і т. ін., бариш, добрий результат, користь від кого-, чого-небудь, сума, на яку прибуток перевищує витрати[199].

Під благами взагалі розуміються достатки, вигоди, дари природи і т. ін., все те, чого потребує людина в житті[200].

Під вигодами майнового характеру як предметом хабара Верховний Суд РФ розуміє такі, що надаються службовій особі безоплатно, але які в інших випадках підлягають оплаті, послуги майнового характеру (надання туристичних путівок, ремонт квартири, будівництво дачі і т. п.), а також інші дії, які мають майновий характер, якщо вони не оплачені чи неповністю оплачені службовою особою (наприклад, заниження вартості майна, що передається, об'єктів, що приватизуються, зменшення орендних платежів, процентних ставок за користування банківськими позиками і т. п.) (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 10 лютого 2000 р. № 6 «Про судову практику у справах про хабарництво та комерційний підкуп»[201]). А.В. Наумов зазначає, що під вигодами чи послугами майнового характеру в судовій практиці розуміються вигоди чи послуги, які підлягають оплаті, але які надаються безоплатно[202].

Д.А. Семенов під вигодами майнового характеру розуміє такі, що надаються безоплатно, але які підлягають оплаті, легальні послуги майнового характеру (надання туристичних путівок, ремонт квартири і т. ін.), оплачувані третьою особою нелегальні послуги (наприклад, у сексуальних відносинах), а також будь-яка інша нееквівалентно компенсована (оплачена) дія, яка має майнову природу (заниження вартості майна, що передається, зменшення орендних платежів, процентних ставок за користування кредитами)[203].

Указом Президента України від 20 січня 2006 р. № 39 «Про План заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи» Секретаріату Президента України та Міністерству юстиції України доручалось до 20 лютого 2006 р. підготувати для внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:

1) ратифікації Конвенції Ради Європи про корупцію у контексті кримінального права та Додаткового протоколу до неї, ратифікації Конвенції ООН проти корупції;

2) запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб;

3) нової редакції Закону України «Про боротьбу з корупцією»[204].

Ратифікація зазначених Конвенцій Верховною Радою, а також виконання Україною взятих на себе зобов’язань у зв'язку з ратифікацією Верховною Радою України Законом від 4 лютого 2004 р. Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, 15 листопада 2000 р., зумовить, з одного боку, необхідність внесення певних змін та доповнень до норм КК, що передбачають відповідальність за службові злочини, і з іншого боку — врахування положень названих Конвенцій правозастосовчими органами (перш за все Верховним Судом України).

Зокрема, Конвенцією Ради Європи про корупцію у контексті кримінального права (Страсбург, 27 січня 1999 року) передбачено, що кожна Сторона вживає законодавчих і інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання у своєму національному законодавстві кримінальними правопорушеннями у разі їхнього умисного вчинення:

— обіцяння, пропонування чи дачі будь-якою особою прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної переваги будь-яким державним посадовим особам Сторони для них особисто чи для інших осіб, з метою заохочення їх до виконання чи невиконання наданих їм повноважень (ст. 2 "Дача хабара національним державним посадовим особам");

— вимагання чи одержання будь-якими державними посадовими особами Сторони прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної вигоди, для них особисто чи для інших осіб, або прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди з метою виконання чи невиконання наданих їм повноважень (ст. 3 "Одержання хабара національними державними посадовими особами");

— дій, згаданих у статтях 2 і 3, якщо вони вчиняються будь-якою особою, що є членом будь-якого національного представницького органу, який здійснює законодавчі або виконавчі повноваження (ст. 4. "Хабарництво членів національних представницьких органів");

— дій, згаданих у статтях 2 і 3, якщо вони вчиняються державною посадовою особою будь-якої іншої держави (ст. 5 "Хабарництво іноземних державних посадових осіб");