Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Види національних інтересів виділяються за різними критеріями:

— за ступенем важливості для суспільства (життєво важливі, важливі, просто інтереси);

— за тривалістю дії (короткострокові, середньострокові і довгострокові);

— за сферами поширення (політичні, економічні, військові, гуманітарні, науково-технічні тощо)[152].

Щодо співвідношення понять «права», «свободи», «охоронювані законом (чи правоохоронювані або законні) інтереси» людини і громадянина, то, на мій погляд, поняття «правоохоронюваний інтерес» є найбільш широким і включає в себе також і права та свободи людини і громадянина. При цьому права і свободи як різновиди інтересу є конкретизованими і чітко визначеними у Конституції України. Інтерес же, як обґрунтовано зазначає Конституційний Суд України, є прямо не опосередкованим у суб'єктивному праві простим легітимним дозволом з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, і є прагненням до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного права.

Інтерес є одним із видів соціальних цінностей як об'єкта злочину, тобто є самостійним об'єктом кримінально-правової охорони, а в передбачених Законом випадках — і безпосереднім об'єктом конкретних злочинів, зокрема злочинів у сфері службової діяльності.

Таким чином, у статтях КК термін «інтерес» вживається для вказівки (позначення) або 1) на об'єкт кримінально-правової охорони, посягання на який (заподіяння шкоди якому чи створення загрози її заподіяння) законодавець визнає суспільно небезпечним, чи вчинення дій по відверненню можливого заподіяння шкоди якому (охоронюваний законом інтерес) законодавець визнає суспільно корисною поведінкою особи, або 2) на мотиви чи мету вчинення суспільно небезпечних дій як обов'язкову ознаку окремих злочинів, лише за наявності яких дії визнаються злочином. Саме у таких двох значеннях вживається термін інтерес у ст. 364 КК.

З урахуванням наведеного (викладеного), злочини у сфері службової діяльності можна визначити як суспільно небезпечні, протиправні діяння, які посягають на встановлений порядок реалізації службовими особами своїх повноважень (управлінських функцій) в межах наданих їм прав та покладених на них обов'язків (компетенції), якими заподіюється шкода правам, свободам чи правоохоронюваним (законним) інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, а також авторитету органів влади, об'єднань громадян, суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені та/або в інтересах яких діють службові особи.

Глава 2. Предмет злочинів у сфері службової діяльності

Під предметом злочину здебільшого розуміють будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину (В.Я. Тацій)[153], чи діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб'єктам суспільних відносин (П.С. Матишевський, В.Є. Фесенко)[154], чи з приводу яких або у зв'язку з якими вчинюється злочин (А.В. Савченко, Н.В. Чернишова)[155], чи як матеріальні предмети матеріального світу, на які безпосередньо діє злочинець, який вчинює злочинне посягання на відповідний об'єкт (А.В. Наумов[156]), чи як оречевлений елемент матеріального світу, діючи на який винний вчинює посягання на об'єкт злочину (А.В. Пашковська[157]) тощо. М.Й. Коржанський визначає предмет злочину як конкретний матеріальний об'єкт, в якому проявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об'єкта злочину), чином фізичного чи психічного впливу па який заподіюється суспільно небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин. Аналогічне за змістом визначення поняття предмета злочину М.Й. Коржанський дає і у своїй останній праці — це конкретний матеріальний об'єкт, у якому виявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об'єкта злочину), впливом фізичної або психічної дії на який заподіюється суспільно небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин[158].

В.Я. Тацій вважає необхідним розрізняти поняття «предмет суспільних відносин», «предмет злочину» і «предмет злочинного впливу», розуміючи під останнім той елемент суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкоди. Предметом злочинного впливу може бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Крім того, на думку В.Я. Тація, в окремих випадках можуть збігатися предмет злочину і предмет суспільних відносин[159].

Останніми роками поняття предмета злочину багатьма вченими зводиться не лише до речей матеріального світу. Зокрема,

О.Е. Радутний визначає предмет злочину як речі або інші явища об'єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність в діянні особи ознак складу конкретного злочину[160]. Інформацію, зокрема комп'ютерну, визнає предметом злочину Н.А. Розенфельд, іменуючи її віртуальним предметом злочину, під яким вона розуміє такий предмет об'єктивного світу, який створений за допомогою спеціальних методів та (або) способів, є фізично відсутнім, але має зовнішнє представлення, або може набути такого представлення за допомогою спеціальних методів або способів впливу[161].

Д.С. Азаров також вважає, що поряд із речами матеріального світу предметом злочину необхідно вважати й інші матеріальні утворення (зокрема, комп'ютерну інформацію), впливаючи на які винний завдає шкоди об'єкту чи створює небезпеку заподіяння такої шкоди[162].

Комп'ютерну інформацію та інші види інформації, а також певні відомості визнає предметом окремих злочинів більшість вчених, які розглядали питання кримінальної відповідальності за такі злочини чи давали науково-практичні коментарі до конкретних статей КК[163].

Наприклад, М.І. Мельник предметом злочину, передбаченого ст. 182 КК, називає конфіденційну інформацію про особу, а предметом злочину, передбаченого ст. 163 КК, — відомості, що передані чи передаються громадянами шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв'язку, а також через комп'ютер і становлять таємницю громадянина (громадян)[164]; М.І. Хавронюк визнає предметом злочину, передбаченого ст. 145 КК, лікарську таємницю — певним чином задокументовану інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадян[165], а предметом злочину, передбаченого ст. 114 КК, — відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі[166].

В.С. Картавцев предметом злочину, передбаченого ст. 114 КК, а В.І. Пристайко — передбаченого ст. 328 КК, називають відомості, що становлять державну таємницю. Крім того, В.І. Пристайко предметом злочину, передбаченого ст. 330 КК, називає конфіденційну інформацію, що є власністю держави[167]. Певна інформація (відомості) визнається предметом окремих злочинів і іншими авторами науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України за ред. М.О. Потебенька та В.Г. Гончаренка.

Зверну увагу на те, що В.Я. Тацій також визнає певні види інформації (відомостей) предметом окремих злочинів: предметом злочину, передбаченого ст. 114 КК, — відомості, що становлять державну таємницю, передбачених ст. 231–232 — комерційну таємницю — відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам, а злочину, передбаченого ст. 222 КК, — неправдиву інформацію, що має значення для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків[168].

Ю.В. Александров та В.А. Клименко під предметом злочину розуміють речі та інші предмети матеріального світу, у зв'язку з якими або з приводу яких здійснюється злочин, або, впливаючи на які, винний посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Разом з тим вони зауважують, що суспільний розвиток людства примушує розсувати рамки поняття предмета злочину як речі матеріального світу, а тому, на їх думку, можна погодитися з висловленими в літературі думками про те, що електроенергія повинна розглядатися як предмет злочину при її викраденні й контрабанді, а також з визнанням предметом злочину комп’ютерної інформації[169].

Оригінальною є позиція Є.В. Фесенка, який під предметом злочину (і компонентом цінностей як об'єкта злочину) розуміє матеріалізовані утворення, безпосередньо діючи (впливаючи) на які шляхом їх вилучення, знищення, створення, зміни їх вигляду або правового режиму тощо винна особа посягає на цінності, що охороняються законом. При цьому, по-перше, предметом злочину Є.В. Фесєнко визнає лише ті матеріалізовані утворення, які можна віднести до цінностей, що охороняються законом, і не визнає такими «антицінності» — підроблені гроші або цінні папери тощо, вважаючи, що останні виступають як засоби вчинення злочину. Суспільно цінна річ, хоч і видозмінена, на думку Є.В. Фесенка, може бути предметом злочину. По-друге, Є.В. Фесенко названі матеріалізовані утворення розглядає і як предмет злочину, і як компонент цінностей — об’єкта злочину, і як матеріалізоване благо, і як самі цінності[170], тобто його позиція з цього питання, за визначенням С.Б. Гавриша, є певною мірою еклектичною[171], з чим слід погодитись.