Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

У теорії права під законним інтересом розуміється здебільшого відображений в об'єктивному праві чи такий, що випливає із його загального смислу і певною мірою гарантований державою, простий юридичний дозвіл, який виражається в прагненні суб’єкта користуватись конкретним соціальним благом, а також в окремих випадках звертатись за захистом до компетентних органів — з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать громадським[146].

Ю.М. Тодика та О.Ю. Тодика зазначають, що в юридичній літературі законні інтереси класифікуються за наступними ознаками: а) за суб'єктами — на законні інтереси громадян, державних, громадських, муніципальних, комерційних та інших організацій; б) залежно від галузевої поширеності — конституційні, громадянські, процесуальні; в) залежно від рівня — загальні і окремі; г) за характером законні інтереси поділяються на майнові та немайнові[147]. При цьому вони звертають увагу на те, що, враховуючи, що законні інтереси можуть бути не лише у людини і громадянина, але і в інших суб'єктів права, може виникнути проблема конфлікту інтересів, в тому числі і між громадянином і державою в особі її органів, і цей конфлікт не завжди може вирішуватися на користь громадянина. На їх думку, тут вельми важливий вибір пріоритетів, перш за все, загального і приватного інтересу, і далеко не завжди приватний інтерес має превалювати над загальним, під яким вони розуміють як державний, так і суспільний інтерес[148].

Необхідність збалансування прав, свобод і інтересів людини з інтересами держави і суспільства обумовлює об'єктивну зумовленість і необхідність певного обмеження прав людини.

Зокрема, при визначенні видів товарів, на імпорт яких має встановлюватись ввізне мито, та його розмірів мита повинні враховуватись: 1) інтереси покупців таких товарів, які зацікавлені в тому, щоб розміри такого мита були якомога меншими, оскільки ціни на них будуть меншими; 2) інтереси вітчизняних виробників аналогічних товарів, які зацікавлені, навпаки, в тому, щоб розміри ввізного мита були більшими, оскільки низькі ціни на імпортні товари на внутрішньому ринку, якщо вони будуть нижчими, ніж ціни на товари внутрішнього виробництва, знизять попит на такі товари; 3) інтереси держави, яка має бути зацікавлена як і у насиченні внутрішнього ринку дешевими товарами, так і в стимулюванні вітчизняних товаровиробників. Крім того, держава зацікавлена і в тому, щоб надходження до бюджету коштів від митних платежів (ввізного мита) були якомога більшими. Суспільство в цілому також зацікавлене в тому, щоб розміри доходів державного бюджету були якомога більшими.

Конфлікт інтересів, очевидно, має місце завжди. Головне завдання держави і суспільства — досягти їх збалансованості. Як зазначають автори праці «Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика» (Ю.І. Римаренко, Ю.С. Шемшученко, Томас Вюртенбергер, Ю.М. Грошевой та інші), найважливішим критерієм національної безпеки є дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, групи, суспільства та держави і особливо їх взаємна відповідальність у забезпеченні безпеки[149].

Юридичними особами, згідно зі ст. 80 ЦК України, є організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, наділені правоздатністю і дієздатністю. Види юридичних осіб та їх організаційно-правові форми визначаються ст. 81, 83 ЦК України. Залежно від порядку їх створення, юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права, які створюються шляхом об'єднання осіб та (або) майна на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК України, та юридичних осіб публічного права, які створюються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування в порядку, встановленому Конституцією України та законами України.

Інтереси юридичних осіб публічного права є похідними від інтересів тих фізичних чи/та юридичних осіб, які їх створили. Іншими словами, в інтересах юридичних осіб втілюються інтереси осіб (юридичних та/або фізичних), які їх створили.

Юридичні особи публічного права створюються для охорони інтересів, прав і свобод людей (громадян), їх реалізації. Спричинення шкоди інтересам юридичних осіб публічного права є одночасно і спричиненням шкоди правам, свободам і інтересам людей (громадян), інтересам інших юридичних осіб, для реалізації та охорони яких створені такі юридичні особи, а також спричиненням шкоди інтересам самої держави і суспільства в цілому.

Характеризуючи КК України 2001 р., В.В. Сташис пише: «Система Особливої частини КК побудована в цілому за родовим об'єктом. Розташування розділів Особливої частини підпорядковано певній внутрішній логіці. Зрозуміло, що від правильного розміщення норм Особливої частини залежить їх практичне застосування, теоретичне осмислення окремих складів злочинів, усвідомлення їх взаємозв'язку і специфіки. На першому місці в системі Особливої частини КК розміщено розділ «Злочини проти основ національної безпеки», що передбачає низку суспільно небезпечних діянь, які посягають на загальнонаціональні інтереси. Завершує Особливу частину розділ двадцятий «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Що стосується решти розділів Особливої частини, то вони, на думку В.В. Сташиса, послідовно згруповані в три блоки. Перший блок включає розділи, в яких йдеться про охорону інтересів особи і прав людини, а саме: злочини проти життя та здоров'я; проти волі, честі та гідності особи; проти статевої свободи та статевої недоторканності та інші. Другий блок — це злочини проти суспільства (громадських інтересів), а саме: злочини проти власності; у сфері господарської діяльності; проти довкілля; проти громадської безпеки та інші. Нарешті, третій блок — це злочини проти держави (державних інтересів): злочини у сфері охорони державної таємниці; недоторканності державних кордонів; забезпечення призову та мобілізації; проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; у сфері службової діяльності; проти правосуддя; проти встановленою порядку несення військової служби (військові злочини)[150].

Таким чином, В.В. Сташис виділяє п'ять груп інтересів як об'єктів кримінально-правової охорони, за якими побудована Особлива частина КК: 1) загальнонаціональні; 2) людства в цілому; 3) особи; 4) громадські; 5) державні.

Ієрархія інтересів як об'єктів кримінально-правової охорони, на мій погляд, має таку послідовність:

1) інтереси людства в цілому;

2) національні (загальнонаціональні) інтереси;

3) інтереси особи (людини і громадянина);

4) інтереси держави;

5) громадські інтереси.

Можливо, інтереси держави і громадські інтереси можна (слід) поміняти місцями в наведеній ієрархії інтересів як різновидів цінностей.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, сама людини, її права і свободи та інтереси є об'єктами кримінально-правової охорони, видами цінностей, від яких інші цінності, крім національних (загальнонаціональних), є похідними, в тому числі і інтереси утворених людьми інститутів — об'єднань громадян, юридичних осіб (підприємств, установ, організацій різних форм власності, різних організаційно-правових форм та напрямів діяльності), органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), самої держави. Разом з тим права, свободи та інтереси людини є складовими частинами національних (загальнонаціональних) інтересів, об'єктами національної безпеки України.

Під національними інтересами у Законі України від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України» розуміються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу, як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток[151].

У статті 3 названого Закону визначені об'єкти національної безпеки: 1) людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; 2) суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; 3) держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, а у ст.6 — пріоритети національних інтересів. Такими пріоритетами національних інтересів України є: гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.