Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Різкій критиці позицію Є.В. Фесенка піддав В. Білоконєв, який робить висновок, що цінності є самостійним соціальним явищем, а структура цінностей, запропонована Є.В. Фесенком, не відповідає системному підходу, оскільки є штучною конструкцією, що поєднує елементи різних соціальних систем. Крім того, вважає В. Білоконєв, не відповідає системному підходу ігнорування Є.В. Фесенком інтегрованих властивостей об'єкта злочину, тому що суспільна небезпека як інтегрована властивість складу злочину може заподіяти соціальну шкоду тільки об'єкту злочину як системі і тільки шляхом негативної якісної зміни інтегрованих властивостей останнього[40].

Є. Каіржанов вважав теорію правового блага як об'єкта злочину своєрідною базою і серцевиною загальної так званої нормативної школи — сугубо ідеалістичної теорії пояснення права взагалі, кримінального в особливості[41].

Розділяючи в головному концептуальний підхід П.С. Матишевського та Є.В. Фесенка до визначення поняття «об'єкт злочину», з рядом положень їх концепції не можна погодитись, зокрема із їх підходом до визначення структурних елементів (компонентів) цінностей. Названі П.С. Матишевським та Є.В. Фесенком структурні елементи цінностей, на мій погляд, є різновидами цінностей, а не їх компонентами. Крім того, Є.В. Фесенко вважає, що термін «потерпілий» від злочину (суб'єкт, проти якого спрямовується злочинне діяння) у кримінальному праві доцільно застосовувати більш широко — ним має визнаватись будь-який учасник суспільних відносин: окрема людина, дві чи більше особи, громадські об'єднання, населення адміністративно-територіальних одиниць, державні органи, суспільство в цілому; це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні — підприємства, установи чи організації[42]. І, головне, позиція Є.В. Фесенка в значній мірі непослідовна і суперечлива. З одного боку, він пише, що потерпілі, їхні інтереси та права, соціальні зв'язки, предмети (матеріалізовані блага) та нематеріалізовані блага, які належать потерпілим, є елементами цінностей, і зазначає, що поняття «цінності» є родовим поняттям, яке охоплює ознаки всіх зазначених компонентів, а з іншого боку, ці ж «елементи» він називає частинами «множинності» цінностей. Одне і те ж поняття, очевидно, з позиції формальної логіки не може бути одночасно і елементом поняття — множини, тобто підпорядкованим поняттям. Крім того, як видається, Є.В. Фесенко допускає таку ж хибу (за термінологією Є.В. Фесенка — П.А.), за наявність якої у визначенні поняття і змісту інтересу як об'єкта злочину Є.К. Каіржановим він його критикує. Є.В. Фесенко звертає увагу на суперечливість і незавершеність дослідження проблеми інтересу Є. Каіржановим, з чим слід погодитись. На думку Є.В. Фесенка, основною хибою позиції Є. Каіржанова[43] «є те, що її автор» без достатніх підстав визначає інтерес як благо. І в цьому ж визначенні, всупереч сказаному, благо або цінність відносить до елементів інтересу. Але інтереси і блага, вважає Є.В. Фесенко, не тотожні поняття. Не рівнозначні поняття «інтерес» і поняття «цінність». Цінність — поняття більш широке, а «інтерес» є тільки частиною множинності цінностей, які охороняються кримінальним законом і виступають як об'єкт злочину»[44].

Зверну також увагу на те, що безпосередньо в КК об'єктами окремих злочинів називаються не лише права (ст. 365 КК), а й свободи громадян (окремих громадян) (ст. 364, 367 КК), тобто, очевидно, законодавець ці поняття не ототожнює, а в ст. 364, 367 КК вони вжиті як альтернативні. Свободи людини і громадянина, враховуючи положення Конституції України та КК, логічно слід було б також вважати компонентами (складовими частинами) цінностей (з позиції Є.В. Фесенка). Проте про питання співвідношення понять «права людини» і «свободи людини» Є.В. Фесенко не розглядає.

Викликає заперечення і віднесення Є.В. Фесенком до елементів (компонентів) цінностей як об'єкта злочину благ — предметів (матеріалізованих благ) і нематеріалізованих благ, які належать потерпілим. При цьому матеріалізовані блага Є.В. Фесенко вважає і компонентом (складовою частиною) об'єкта злочину, і його (злочину) предметом. На його думку, предмети як матеріалізовані утворення — один із видів благ[45]. Виникає риторичне питання: чому (кому) заподіюється шкода, наприклад, при викраденні чужого майна у разі, якщо воно не знищується і не пошкоджується? Майну, яке є цінністю і є предметом і об'єктом злочину одночасно? Майну як предмету злочину шкода, очевидно, не завжди спричиняється. У чому тоді суть шкоди, заподіяної майну чи яка йому може бути заподіяна як об'єкту злочину — матеріалізованому благу, та який механізм заподіяння такої шкоди? Відповіді на поставлені питання Є.В. Фесенко не дає.

Є.В. Фесенко вважає, що предметом злочину є матеріалізоване благо, і він (предмет) має змістовні, соціально-правові та функціональні ознаки. З точки зору змістовних ознак, предмети — це не тільки речі, а й інші матеріалізовані об'єкти, до яких конкретно належать майно, природні багатства, небезпечні речі й речовини, продукція творчості, документи та ін. З точки зору соціально-правових ознак, предмет злочину — це лише ті матеріалізовані утворення, які можна віднести до охоронюваних законом цінностей, саме завдяки цьому вони є компонентами об'єкта злочинного посягання. У функціональному аспекті предмет злочину, на думку Є.В. Фесенка, — це те, діючи на що суб'єкт посягає на охоронювані законом цінності. До таких предметів Є.В. Фесенко відносить лише ті з них, на які суб'єкт злочину безпосередньо впливає, вилучаючи їх, знищуючи, створюючи, змінюючи їхній вигляд або правовий режим тощо[46]. У цілому Є.В. Фесенко дає таке визначення предмета злочину — це один із різновидів людських благ, матеріалізоване утворення, безпосередньо діючи (впливаючи) на яке способом його вилучення, знищення, створення, зміни вигляду або правового режиму тощо, винна особа посягає на охоронювані законом цінності[47].

До нематеріалізованих благ як компонента цінностей — об'єкта злочину Є.В. Фесенко відносить блага фізичного, психологічного, етичного, естетичного, політичного характеру тощо: життя, здоров'я, волю, честь і гідність, свободу особи на вибір місця проживання тощо, а також деякі соціальні («загальножиттєві») блага — мир, безпеку, забезпеченість працею, належним прожитковим рівнем тощо.

Є.В. Фесенко дає таке визначення нематеріалізованих благ — це блага фізичного, психологічного, етичного, духовного або політичного чи іншого соціального характеру, що задовольняють потреби індивіда або групи людей, громадських і державних структур чи суспільства в цілому, яким може бути заподіяна чи спричиняється шкода внаслідок учинення злочину. Є.В. Фесенко вважає, що вони відрізняються від предметів (матеріалізованих благ) не тільки за змістом — різною є їх роль у механізмі заподіяння шкоди: на предмети злочинець діє, часто не ушкоджуючи їх зовсім, посягаючи опосередковано на інші цінності — соціальні зв'язки, інтереси або права потерпілих тощо, а на нематеріалізовані блага він впливає безпосередньо, позбавляючи потерпілого цих благ і спричиняючи шкоду «напряму» (наприклад, позбавляє життя, принижує честь і гідність особи тощо)[48].

Аналіз наведеної позиції Є.В. Фесенка щодо поняття матеріалізованих та нематеріалізованих благ, на мій погляд, підтверджує певну непослідовність і суперечливість взагалі його позиції щодо структури та видів цінностей як об'єкта злочину: винний посягає на один вид цінностей — матеріалізовані блага, який визнається об'єктом злочину, а шкода заподіюється (опосередковано) іншим цінностям — соціальним зв'язкам, інтересам або правам, тобто шкода безпосередньо заподіюється не тому об'єкту, на який здійснюється посягання, а іншому об'єкту, який у такому разі не є об'єктом злочину.

Під соціальними зв'язками як компонентом об'єкта злочинів Є.В. Фесенко розуміє суспільно корисні взаємозв'язки або взаємодії учасників суспільних відносин. На його думку, взаємозв’язок учасників суспільних відносин — це обопільно усвідомлений суб'єктами фактичний стан відносин між ними, за якого вони можуть вчинювати певні дії, що торкаються їхніх інтересів чи інтересів третьої сторони, або утримуватися від певних дій, а взаємодія — активна поведінка учасників суспільних відносин, спрямована на певні зміни у сфері інтересів цих суб'єктів чи третьої сторони або на недопущення таких змін[49].

Значну увагу аналізу окремих аспектів позиції Є.В. Фесенка щодо об'єкта злочину я приділив, щоб обґрунтувати недостатню аргументованість віднесення ним до компонентів (складових частин) цінностей як об'єкта злочину матеріалізованих та нематеріалізованих благ. Такі блага (за термінологією Є.В. Фесенка — П.А.), на мій погляд, слід вважати предметом злочину, а не об'єктом злочину як одним із видів цінностей.

П.С. Матишевський під благами як структурними частинами цінностей розуміє те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам, і поділяє їх на три види:

1) блага як природна невід'ємна цінність людини, до яких він відносить життя, здоров’я, честь і гідність людини;

2) блага, якими людина наділена як член суспільства, — права людини на власність, житло, виборчі, трудові права, свободи, законні інтереси людини;

3) суспільні блага, тобто цінності, якими наділені суспільні або державні органи, держава в цілому. Ними конкретно можуть бути права та інтереси суспільства, держави або їх структур,

П.С. Матишевський також пише, що одним із компонентів об'єкта злочину — різновидом благ може бути і відповідний щодо інтересів людини, суспільства і держави стан суспільних відносин. Зазначу, що найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони називаються безпосередньо в ч. І ст. 1 КК (права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України), в деяких інших статтях Загальної частини КК («охоронювані законом права та інтереси особи» — ст. 36 КК; «правоохоронювані інтереси», «охоронювані законом права людини або інших осіб», «суспільні інтереси», «інтереси держави» — ст. 39 КК; «правоохоронювані інтереси» — ст. 40, 41, 42, 43 КК, «конституційні права та свободи людини і громадянина» — ст. 41 КК), у назвах більшості розділів Особливої частини КК та в багатьох її статтях: «основи національної безпеки України» (назва розділу І), «життя та здоров'я особи» (назва розділу II), «воля, честь та гідність особи» (назва розділу III), «статева свобода та статева недоторканість особи» (назва розділу IV), «виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини і громадянина» (назва розділу V), «право власності» (назва розділу VI), «громадська безпека» (назва розділу X), «громадський порядок та моральність» (назва розділу XII), «здоров'я населення» (назва розділу XIII), «авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян» (назва розділу XV), «правосуддя» (назва розділу XVIII), «мир, безпека людства, міжнародний правопорядок» (назва розділу XX), а також конкретизуються в окремих статтях Особливої частини КК. Наприклад, у ст. 364, 365, 367 КК говориться про охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб.

Окремими вченими безпосередні об'єкти конкретних злочинів визнаються як певні принципи. Зокрема, П.С. Матишевський безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 161 КК, називає закріплений у Конституції України принцип рівності прав і свобод перед законом і судом та в громадянському суспільстві людини, особи і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, політичних і інших переконань[50]. Схожий підхід до визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 161 КК, у М.І. Мельника та М.І. Хавронюка: таким, на їх думку, є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина, а його факультативним додатковим об'єктом — честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень[51].

З позицією про визнання об'єктом окремих злочинів певних конституційних принципів однозначно погодитись не можна. Під принципом розуміється основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму; переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці, чи яке покладене в основу діяльності кого-небудь (наприклад, принцип гласності діяльності якоїсь організації)[52]. Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У статті 18 Конституції України згадуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права. У загальній теорії права та теорії окремих галузей права виділяються їх принципи. Під принципами кримінального права МЛ. Бажанов розуміє основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність, які мають важливе значення у здійсненні кримінальної політики держави[53]. П.С. Матишевський, зазначивши, що термін «принцип» походить від латинського «principium» і означає «начало», «основа», визначає принципи кримінального права як вихідні, основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві[54].

Певною "модернізацією" концепції об'єкт злочину — суспільні відносини є концепція, за якої об'єктом злочину є правовідносини, що складаються з приводу реалізації прав та свобод людини і громадянина. Її прихильником є С.Я. Лихова, яка послідовно розвиває її в цілій низці своїх публікацій. Зокрема, досліджуючи проблеми, які виникають при застосуванні норм, що містяться в статтях розділу V Особливої частини КК України, цей автор вважає, що родовими об’єктами трьох груп однорідних злочинів — проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина є конституційні правовідносини, які складаються між суб'єктами з приводу реалізації саме цих конституційних прав. Саме ці права і утворюють зміст правовідносин. На думку С.Я. Лихової, Конституція України перетворює суспільні відносини на конституційні правовідносини, які розглядаються як індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, який виникає на основі норм права і який характеризується наявністю суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що підтримуються і гарантуються примусовою силою держави. Конституційні правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру і свої особливості. Якщо норми інших галузей права досить детально перелічують суб'єктів правовідносин, то більшості конституційних правовідносин притаманний високий рівень узагальнення і абстрактна форма взаємодії їх суб'єктів. Тільки конституційних норм не завжди достатньо, щоб виділити конституційні настанови на практиці, і вони недостатньо захищені власними санкціями. Нормативний блок механізму реалізації Конституції України передбачає можливість як безпосереднього, так і опосередкованого застосування її норм, тобто через норми галузевого законодавства[55].

С.Я. Лихова вважає, що, трансформуючись у відносини правові, суспільні відносини не просто набувають іншого змісту, але відрізняються від суспільних відносин рядом змістовних ознак, набувають нової якості — вони стають елементом механізму правового регулювання, який може бути визначений як єдина система правових засобів, за допомогою якої забезпечу» іься результативний правовий вплив на суспільні відносини. На думку