Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

А.В. Пашковська оцінює позицію Г.П. Новосьолова як зовсім незвичайну і пише, що таке розуміння об'єкта злочину суперечить і позиції законодавця і звичайному здоровому глузду, оскільки така трактовка об'єкта злочину як би міняє місцями поняття об'єкта і предмета злочину, необґрунтовано примішуючи сюди і категорію потерпілого; при цьому об'єкт — завжди особа або множинність осіб, предмет — певні матеріальні або нематеріальні цінності цих осіб. Критикуючи позицію Г.П. Новосьолова,

А.В. Пашковська зазначає, що крім того, що не зовсім зрозумілий смисл такої «рокіровки», дана позиція не відповідає головній вимозі поняття об’єкта злочину — визначенню того, чому саме заподіюється або може бути заподіяна шкода в результаті злочинного посягання, та що при такому підході неможливо розмежувати окремі злочини між собою[19].

Наведена оцінка А.В. Пашковською позиції Г.П. Новосьолова, на мій погляд, надто категорична. Особа, яка стає потерпілим від злочину, є найвищою соціальною цінністю, а отже, і об'єктом кримінально-правової охорони. Разом з тим не лише особа як соціальна цінність є єдиним об'єктом кримінально-правової охорони, такими (об'єктами) є і інші види соціальних цінностей. Оцінювати позицію Г.П. Новосьолова як таку, що суперечить здоровому глузду, безпідставно. Г.П. Новосьолов, як і багато інших вчених, які висловлюють іншу, ніж він, позицію, у відстоюванні власної позиції і критиці інших позицій фетишизують власну позицію, а критика ними інших позицій досить часто є емоційною, а не науково обґрунтованою.

Позиція Г.П. Новосьолова поділяється і окремими українськими вченими. Зокрема, В.П. Ємельянов, зазначивши, що в цілому в кримінально-правовій науці склалась така ситуація, що суспільні відносини як універсальний об'єкт злочину отримали постійну «прописку» лише в дослідженнях по Загальній частині кримінального права, вважає, що в дослідженнях у сфері Особливої частини кримінального права, як правило, або робляться «чергові» згадки про суспільні відносини, а потім йде розгляд по суті дійсного безпосереднього об'єкта злочину, або взагалі ставиться знак рівності між суспільними відносинами і конкретними благами і цінностями як об'єктами злочинів[20].

На думку В.П. Ємельянова, в даний час із зникненням ідеологічної підпорки у вигляді інтересів пануючого класу відпала і необхідність в існуванні штучно створеного постулату, що об'єктом злочину є суспільні відносини[21]. При цьому В.П. Ємельянов, погоджуючись в цілому з точкою зору Г.П. Новосьолова, що об'єктом кожного злочину виступають люди, робить висновок, що, вчинюючи злочин, винна особа безпосередньо посягає не лише на людей, але і на ті чи інші різновиди, аспекти, прояви життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їх безпеку, умови існування і функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом конкретні сфери (різновиди, прояви) життєдіяльності людей, які і виступають в якості безпосередніх об'єктів злочинів як реальних явищ дійсності. Категорію «сфери життєдіяльності людей» В.П. Ємельянов вважає універсальною категорією, яка здатна охопити собою всі без винятку охоронювані кримінальним законом реальні об'єкти[22]. При цьому В.П. Ємельянов, по-перше, підтримує точку зору про те, що класифікація об'єктів злочинів «по вертикалі» є неправильною — ніякого родового та загального об'єктів конкретний злочин як реальне явище об’єктивної дійсності не знає, оскільки злочинне посягання завжди конкретне і безпосереднє; по-друге, ототожнює поняття «об'єкт» і «предмет» злочину, зробивши застереження, що їх не можна змішувати з об'єктом злочинного впливу при вчиненні конкретного злочину; по-третє, вважає, що безпосередній об'єкт існує якби в двох іпостасях — як явище реальної дійсності, щодо якого спрямоване злочинне діяння і яке є «мішенню» для винного, і як сукупність ознак конкретного складу злочину, сформульованого у статті кримінального закону; по-четверте, вважає, що посягання може бути одночасно на декілька об'єктів, із яких один є основним, а інші — додатковими; по-п'яте, під класифікацією об'єктів по «вертикалі» і «горизонталі» розуміє класифікацію ознак об'єктів, що містяться у складах злочинів[23].

О. Затєлєпін об'єктом злочину визнає охоронювану кримінальним законом соціальну безпеку — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, на які посягає кримінально-каране діяння. При цьому він уточнює, що кримінальне право традиційно охороняє лише фундаментальні соціальні цінності, які є значущими для всього суспільства, а також ототожнює поняття «правовідносини» і «суспільні відносини», вважаючи їх «інструментальною» або ж «вторинною» цінністю, «цінністю-засобом», яка не вимагає кримінально-правової охорони[24].

Зазначу, що О.Ф. Кістяківський писав, що «об'єктом злочину може бути, говорячи взагалі, тільки людина з усіма правами і установами, які нею як істотою суспільною створюються. Тому крім життя, здоров'я, свободи, честі, як більш-менш основних об'єктів злочину, так сказати, створених природою, такими є також речі, тварини, установи, навіть відома будова думки»[25].

Своєрідною є позиція М.В. Трубникова, який говорить про подвійний об’єкт злочину: первинним об’єктом злочинного посягання є суспільні відносини, які він називає «соціальною оболонкою»; вторинні об'єкти — блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей, що знаходяться в середині соціальної оболонки[26]. Критично оцінив наведену позицію М.В. Трубникова, В.П. Ємельянов, зазначаючи, що далеко не всі об'єкти злочинних посягань навіть теоретично можна включити до категорії «соціальна оболонка» та що В.М. Трубников подав усередині соціальної оболонки особистість, людину, однак навряд чи можна уявити всередині соціальної оболонки такі життєві реалії, які реально існують і знаходяться під охороною кримінального закону, як природне середовище, повітряний простір, море, повітря, земля, надра тощо, які існували задовго до виникнення будь-яких «соціальних оболонок» й у випадку глобальних катаклізмів в одну мить можуть знищити будь-який соціум[27].

З урахуванням семасіологічного розуміння цінностей як явища, предмета, що має те чи інше значення, важливого, суттєвого у якомусь відношенні, Є.В. Фесенко пропонує визначати об'єкт злочину як цінності, які охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду, а під самими цінностями він розуміє різноманітні об'єкти матеріального світу, в тому числі і саму людину, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому. Структурними елементами цінностей Є.В. Фесенко виділяє п'ять класів компонентів: 1) потерпілих; 2) інтереси та права потерпілих; 3) соціальні зв'язки; 4) предмети (матеріалізовані блага); 5) нематеріалізовані блага, які належать потерпілим. Даючи оцінку концепції «об'єкт злочину — суспільні відносини», Є.В. Фесенко зазначає, що така концепція дещо заідеологізована, вона не відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, які бере під захист кримінальний закон, а її основним недоліком є перебільшення значення категорії публічного стосовно до категорії «приватного» у сфері соціального життя. Слід погодитись з Є.В. Фесенком, що при вирішенні проблеми об'єкта злочину, співвідношення понять «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони» доцільно використовувати категорію цінностей. У своїй попередній роботі Є.В. Фесенко не виділяв як окремі компоненти цінностей матеріалізовані та нематеріалізовані блага, називаючи таким компонентом блага, що належать потерпілому[28], тобто не поділяв блага на види. Ще раніше, спільно з П.С. Матишевським, Є.В. Фесенко структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, виділяв лише три їх різновиди: 1) суб'єкти суспільних відносин, 2) блага, що належать цим суб’єктам, та 3) предмети, залучені у сферу цих відносин. Залежно від цільового призначення зазначені різновиди цінностей виконують, на їх думку, такі функції: 1) інформація про суб'єкти суспільних відносин дає можливість визначити, проти кого було спрямоване злочинне діяння; 2) конкретний вид і зміст благ, що належать суб'єктам, дозволяє відповісти на питання, чому саме може бути заподіяна шкода; 3) вказівка щодо предметів злочину інформує про те, на які матеріальні об'єкти діє суб’єкт, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави[29].

З позиції теорії цінностей об'єкт злочину визначає і П.С. Берзін, на думку якого це найважливіші та найзначніші для окремої особи, групи осіб, суспільства чи держави в цілому цінності, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законодавством, проти яких спрямоване певне злочинне діяння та яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. До категорії цінностей П.С. Берзін відносить: а) людину як потерпілого від злочину; б) нематеріалізовані блага, що належать людині як потерпілій (людям як потерпілим), суспільству або державі; в) предмети злочину, що також належать людині як потерпілій (людям як потерпілим), суспільству або державі[30].

В.Т. Дзюба реальними соціальними цінностями вважає об'єкти кримінально-правової охорони, об'єкти посягань і об’єкти злочинів. На його думку, серед них основне місце має бути відведене потерпілому як суб'єкту кримінально-правових відносин. При цьому В.Т. Дзюба пропонує сформулювати у науці кримінального права концептуальні підходи щодо визначення юридичного факту (злочину) єдиною підставою кримінальної відповідальності, а тим самим взамін суспільних відносин, які не є кримінально-правовою матерією, ввести в користування категорію «кримінально-правові відносини»[31].

Щодо визнання єдиною підставою кримінальної відповідальності юридичного факту (злочину), яким, на думку В.Т. Дзюби, є наявність реального і доведеного факту, який має природу юридичного факту з ознаками, передбаченими нормами Загальної та Особливої частини КК, і лише який може породжувати кримінально-правові відносини, яким притаманні, як і всім правовідносинам, функції та завдання, які складаються із відповідних елементів, мають учасників (суб'єктів) та можуть поділятися на види, то це питання, а саме питання про підставу (підстави) кримінальної відповідальності, було, є і буде залишатись дискусійним. Разом з тим не можна погодитись із позицією В.Т. Дзюби щодо визнання потерпілого суб'єктом кримінально-правових відносин. Загальноприйнятим є положення, що суб'єктами кримінально-правових відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, а з іншого — держава в особі органів досудового слідства і суду. На мій погляд, позиція В.Т. Дзюби щодо визначення місця потерпілого в системі інститутів кримінального права та кримінального закону дещо непослідовна, суперечлива, як і дещо неконкретизованою є його позиція щодо поняття об'єкта злочину[32].

З позиції теорії цінностей визначає об'єкт злочину і Т.І. Присяжнюк, сутність якого, на її думку, становлять блага, права і інтереси, а структуру — потерпілі, їхні інтереси та права, соціальні зв'язки, предмети (матеріалізовані блага) та нематеріалізовані блага, які належать потерпілим. Т.І. Присяжнюк вважає, що основною суспільною цінністю, яка розглядається у рамках об'єкта злочинного посягання, є людина, тобто потерпілий (як потенційний до вчинення злочину і як фактичний — після такого вчинення)[33].

Останніми роками все більше прихильників з'являється у теорії об'єкта як правового блага. Зокрема А.В. Наумов, зазначаючи, що теорія об’єкта злочину як суспільних відносин, що охороняються законом, не може бути визнана універсальною, вважає за можливе повернення до теорії об'єкта злочину як правового блага, створеної в кінці XIX століття в рамках класичної і соціологічної шкіл кримінального права[34].

А.В. Наумов робить висновок, що об'єктом злочину слід визнати ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом. При цьому він зазначає, що віднесення певних благ (інтересів) до категорії охоронюваних кримінальним правом зовсім не перетворює будь-яке посягання на ці блага (інтереси) у кримінально каране, такими стають лише найбільш небезпечні посягання на ці об'єкти, передбачені лише кримінальним законом[35]. Крім того, А.В. Наумов фактично ототожнює поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони».

А.В. Пашковська, погодившись із позицією А.В. Наумова щодо теорії об'єкт злочину — суспільні відносини, об'єкт злочину визначає як охоронювані кримінальним законом соціально значимі цінності, інтереси, блага, на які посягає особа, яка вчиняє злочин, і яким в результаті вчинення злочинного діяння спричиняється чи може бути спричинена суттєва шкода[36].

На думку С.Б. Гавриша, «правове благо» як об'єкт злочину містить речі, тобто матеріальні предмети, продукти духовної творчості (результати певної діяльності), особисті нематеріальні блага, дії (утримування від дії) і результати дії суб'єктів правовідносин. Приєднавшись до думки Біндінга, який розуміє під «правовим благом» «усе те, що в очах законодавця має цінність як умова здорового існування суспільства», С.Б. Гавриш вважає, що правове благо у злочинах, що мають предмет посягання, збігається цілком з останнім, що предмет злочину в більшості випадків і є правовим благом як певною цінністю, а збіг при цьому об'єкта і предмета як єдиної цінності дає змогу не виділяти предмет як самостійну кримінально-правову категорію[37].

Обґрунтування С.Б. Гавришем концепції об'єкта злочину як правового блага М.Й. Коржанський називає спробою вчинити «революційний переворот» у вченні про об'єкт злочину і робить вельми категоричний висновок, що «всілякі такі спроби вчинити в науці (чи у політиці) «революційний переворот» свідчать про те, що їх автори не розуміють головної сутності суспільного життя», яка полягає в тому, що кожне покоління людей стоїть на плечах своїх попередників» і «будь-яка спроба злізти з цих плечей, стрибнути вверх чи вбік завжди і неминуче призводить до падіння у наукову (чи політичну) прірву, у багно. Крім горя, страждань і сорому, ці спроби «революційних переворотів» нічого ні людям, ні їх авторам не приносять і принести не можуть»[38].

По суті, фактично, М.Й. Коржанський аналогічно оцінює і інші концепції (теорії) об'єкта злочину. Зокрема, визначення об'єкта злочину, яке дає Є.В. Фесенко, М.Й. Коржанський називає плутаним і непослідовним, а тому неспроможним і помилковим. Я не маю наміру давати оцінку наведеним безапеляційним, категоричним і емоційним висловлюванням М.Й. Коржанського, зауважу лише, що концепція «об'єкт злочину — правове благо» не є «винаходом» С.Б. Гавриша, вона має відомих попередників і прихильників серед сучасних представників теорії кримінального права, виникла раніше концепції «об'єкт злочину — суспільні відносини», а отже, про якийсь «переворот», тим більше «революційний», мова йти не може.

Аналізуючи уточнену позицію Є.В. Фесенка щодо структури цінностей як об'єкта злочину, С.Б. Гавриш зазначає, що вона є більш логічною і послідовною і в цілому вигідно відрізняється від тих моделей, які побудовані на основі концепції «об'єкт злочину — суспільні відносини». Головний недолік концепції Є.В. Фесенка С.Б. Гавриш вбачає в тому, що поняття цінність розглядається Є.В. Фесенком як родове поняття, що включає кілька компонентів, в тому числі «блага». На думку С.Б. Гавриша, зазначене співвідношення понять «цінності» і «блага» не зовсім коректне, оскільки з філологічної точки зору слова «цінність» і «благо» — синоніми, а тому для цієї теорії характерна і певна еклектичність, вона не позбавлена і деяких інших спірних положень[39].