Розділ І. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності

Соціальні зв'язки здебільшого набувають форми правовідносин, а саме у разі їх врегульованості нормами права. Саме тому родовий об'єкт господарських злочинів (злочинів у сфері господарської діяльності) я визначав як врегульовані державою відносини між членами суспільства з приводу виробництва і реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт і надання послуг, тобто правовідносини у сфері господарської діяльності, які складають систему господарювання[80].

Таким чином, об'єктом злочину є соціальні цінності, різновидами яких, а не їх структурними елементами, тобто безпосередніми чи видовими об'єктами конкретних злочинів, є: 1) потерпілий; 2) права, свободи та інтереси потерпілого; 3) соціальні зв'язки між членами суспільства з приводу реалізації ними належних їм прав, свобод та інтересів, у тому числі в формі правовідносин. При цьому потерпілим від злочину є не лише фізична особа як людина і громадянин, а й утворені нею інституції — юридичні особи (підприємства, установи, організації різних форм власності і різного спрямування), держава в особі створених нею органів державної влади на підставі делегованих їй громадянами повноважень, саме суспільство.

§ 2. Об'єкт злочинів у сфері службової діяльності

За радянських часів у КК двох союзних республік — УРСР та Узбецької РСР давалось законодавче визначення поняття службового злочину. Зокрема, в ч. 1 ст. 164 КК УРСР 1960 р. службовий злочин визначався як порушення службовою особою обов'язків, зумовлених її службовим становищем, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, Законом від 28 січня 1994 р. наведене визначення поняття службового злочину було доповнено словами «або інтересам суб'єктів підприємницької діяльності»[81].

Законодавча дефініція службового злочину, яка містилась у ч. І ст. 164 КК 1960 р. піддавалась обґрунтованій критиці за її неповноту і неточність, зокрема за відсутність у ній вказівки на родовий об'єкт службових злочинів[82]. А тому при внесенні змін до КК 1960 р. Законом України від 11 липня 1995 р., яким глава VII Особливої частини КК 1960 р. була викладена в новій редакції із зміною її назви із «службові злочини» на «посадові злочини», визначення поняття службового злочину було виключене із КК.

Стосовно КК 1960 р. В.О. Навроцький давав таке визначення посадових злочинів: «це передбачені главою VII Особливої частини КК суспільно небезпечні діяння, які порушують правильну діяльність державного апарату або апарату підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, полягають у порушенні посадовою особою обов'язків по службі чи в протиправному впливі на посадових осіб і заподіюють істотну шкоду правам та інтересам, які охороняються законом»[83].

Слід погодитись із В.О. Навроцьким, що законодавець у 1995 р. необґрунтовано перейшов від термінів «службовий злочин», «службова особа» до термінів «посадовий злочин», «посадова особа», оскільки перший із них правильно акцентував увагу на тому, що такі злочини пов'язані із службою — діяльністю відповідних осіб, з порушенням ними функціональних обов'язків, а другий (посадовий злочин, посадова особа) — вказує лише на факт зайняття відповідної посади, може неправильно орієнтувати на притягнення до кримінальної відповідальності вже за сам факт зайняття посади на підприємстві, в установі, організації, з діяльністю яких пов'язано заподіяння шкоди[84].

М.І. Мельник під злочинами у сфері службової діяльності розуміє передбачені КК України суспільно небезпечні діяння, які посягають на встановлений законом порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності своїх повноважень і пов'язані з порушенням службовою особою таких повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам і інтересам фізичних і юридичних осіб, державним або громадським інтересам[85].

Схожий підхід до визначення об'єкта злочинів у сфері службової діяльності у А.В. Савченка, В.В. Кузнецова і О.Ф. Штанька, які вважають, що родовим об'єктом цих злочинів є установлений законом порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності своїх повноважень, а безпосередніми — правильна (нормальна) службова діяльність певних ланок державного та громадського апарату, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань підприємств, установ і організацій. Крім того, додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочинів у сфері службової діяльності, на їх думку, можуть бути: здоров'я і гідність особи, її права та свободи, власність, інші блага[86].

Не зазнав суттєвих змін підхід до визначення родового та безпосереднього об'єктів злочинів у сфері службової діяльності і стосовно цих злочинів за КК України 2001 р. Зокрема, М.І. Мельник вважає, що родовим об'єктом цих злочинів є встановлений законодавством порядок здійснення посадовими та службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності своїх повноважень, а безпосереднім (виходячи з розподілу управлінської праці взаємопов'язаних і взаємодіючих ланок апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує чітко визначені функції, тобто виходячи з функціональної ознаки) — правильна (нормальна) діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України. Крім того, на думку М.І. Мельника, додатковими факультативними об'єктами злочинів, передбачених ст. 364, ст. 365, ч. 2 ст. 366 та ст. 367 КК, можуть бути охоронювані законом блага особи — трудові, політичні та інші права і свободи людини і громадянина, власність тощо, а для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, такі блага, як здоров'я і гідність особи є обов'язковим додатковим об'єктом[87].

Дещо інший підхід до визначення об'єктів (родового та безпосередніх) злочинів у сфері службової діяльності у Н.О. Гуторової — одного з найбільш послідовних, на мій погляд, представників теорії суспільних відносин як об'єкта злочину. Вона визначає об'єкт злочинів у сфері службової діяльності як суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування державних або саморегулівних органів, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності. Додатковими об'єктами цих злочинів, на її думку, можуть бути особа, власність, інші права і законні інтереси громадян[88]. Зокрема, додатковим об'єктом зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службового підроблення та службової недбалості Н.О. Гуторова називає права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб чи громадян і організацій, інтереси суспільства і держави в цілому, а додатковим об'єктом злочинів, передбачених ст. 368–370 КК, — права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб[89]. У цілому Н.О. Гуторова дає таке визначення поняття службових злочинів: це суспільно небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), вчинювані службовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень всупереч інтересам служби або шляхом невиконання чи неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, які заподіюють істотну шкоду або містять реальну загрозу заподіяння такої шкоди нормальному функціонуванню державних або самоврядних органів, підприємств, установ або організацій незалежно від форм власності[90].

І.В. Хохлова та О.П. Шем'янов під родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності розуміють суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а їх безпосередніми об'єктами — правомірну (визначену законодавством України) діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності у будь-яких галузях їхньої діяльності та їх авторитет. Крім того, на їх думку, злочини, передбачені ст. 364, ст. 365, ч. 2 ст. 366, ст. 367 КК, можуть посягати і на охоронювані законом блага особи (трудові, політичні та інші, права та свободи людини і громадянина, власність тощо), які є факультативним додатковим об'єктом цих злочинів, а для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, такі блага, як здоров'я і гідність особи, є обов'язковим додатковим об'єктом цих злочинів[91].

Стосовно визначення родового об'єкта службових злочинів в теорії радянського кримінального права спостерігався (існував), на думку О.Я. Светлова, загальноприйнятий підхід — це правильна, що відповідає інтересам комуністичного будівництва, діяльність радянського державного апарату[92]. Наведене визначення родового об'єкта службових злочинів є сприйняттям більшістю радянських вчених його визначення, яке дав А.Н. Трайнін у 1939 р., — це «правильна, що відповідає інтересам соціалістичного будівництва, діяльність державного і громадського апарату»[93]. Щодо наведеного визначення Л. Брич та В. Навроцький зазначають, що воно, з врахуванням поправок на час і ситуацію в державі, в цілому зберегло свою актуальність[94], з чим слід погодитись.

П.С. Матишевський також писав, що до службових злочинів відносяться тільки такі види суспільно небезпечних діянь, які посягають на правильну діяльність радянського державного і громадського апарату в будь-яких її сферах[95].

Взявши за основу «загальноприйняте» визначення радянськими вченими поняття родового об'єкта службових злочинів і поділяючи його, О.Я. Светлов дав таке визначення поняття службового злочину: «Службовим злочином визнається вчинення службовою особою всупереч інтересам служби суспільно небезпечних діянь, що посягають на правильну діяльність державного і громадського апарату і спричинили шкоду державним та громадським інтересам чи охоронюваним законом правам і інтересам окремих громадян»[96].

О.Ф. Бантишев та В.І. Рибачук вважають, що з усіх відомих їм визначень службових злочинів радянських часів визначення, яке дав О.Я. Светлов, було «найменш заідеологізованим»[97].

На думку П.С. Матишевського, об'єктом службових злочинів є правомірна діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їх діяльності та їх авторитет, За радянського часу родовий об'єкт службових злочинів П.С. Матишевський визначав як правильну діяльність радянського державного і громадського апарату в будь-яких її галузях, а самі службові злочини — як порушення службовими особами обумовлених їх службовим становищем обов'язків, яке спричинило суттєву шкоду державним або громадським інтересам чи охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян[98].

Д.І. Крупко також вважає, що об'єктом злочинів, передбачених ст. 364–370 КК, є нормальне функціонування державного і громадського апарату, організацій, підприємств і установ (незалежно від форм власності)[99], а злочину, передбаченого ст. 368, також і авторитет цих органів[100].

Загального визначення злочинів у сфері службової діяльності за КК України 2001 р. П.С. Матишевський не дає, а лише зазначає, що до цієї групи злочинів «віднесені тільки такі види суспільно небезпечних діянь, що 1) вчиняються службовими особами (лише щодо своєрідного «двоєдиного» злочину, яким є давання хабара, яке не буває без одержання хабара і приватною особою), і які 2) порушують функції державних або самоврядних органів, підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності в будь-яких галузях їх діяльності»[101].

М.Й. Коржанський вважає, що всі посадові злочини (незважаючи на те, що у КК 2001 р. розділ XVII його Особливої частини називається «Злочини у сфері службової діяльності», а суб'єкти цих злочинів іменуються службовими, а не посадовими особами, як це мало місце у КК 1960 р. з 11 липня 1995 р., М.Й. Коржанський іменує злочини у сфері службової діяльності посадовими, а службових осіб — посадовими особами — П.А.) посягають на державне чи громадське управління як певну систему суспільних відносин, а безпосередніми об'єктами цих злочинів можуть бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система господарювання, особа, громадська безпека та деякі інші важливі суспільні цінності, блага, і дає таке визначення цієї групи злочинів: «Посадовими називаються злочини, що вчинюються посадовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків»[102].