Розділ 2. Призначення покарання за множинність злочинів

Як виправні роботи, так й службові обмеження належать до таких видів строкових покарань, зміст правообмежень яких не обмежується лише строком (проміжком часу) їх застосування, а й включає до себе ще одну кількісну величину (одиницю) — розмір відрахувань із заробітку, які встановлені у межах від 10 до 20 %. Тому у разі призначення цих видів покарань за декілька злочинів або за кількома вироками на різні строки і з різними відсотками відрахувань із заробітку, виникає питання, яке з цих покарань є більш суворим і в зв'язку з цим за яким саме принципом (поглинення чи складання) слід визначати не тільки остаточний його строк, а й остаточний розмір відрахувань із заробітку. Уявляється що при вирішенні цих питань слід виходити з наступного.

1) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на однакові строки і з однаковими відсотками відрахувань із заробітку вони є рівними за своєю суворістю. Тому у цих випадках складаються між собою лише строки покарання, а відсотки відрахувань із заробітку залишаються однаковими і незмінними для кожної частини складеного строку покарання. Якщо ж за тих самих умов виправні роботи призначені у максимальних строках за обидва злочини (два роки), то поглинаються як строки покарань, так й розміри відрахувань із заробітку.

2) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на однакові строки, але з різними відсотками відрахувань із заробітку, більш суворим слід визнавати покарання, яке поєднане з більш значним розміром відрахувань, бо саме у цих випадках порівняльна суворість покарань визначається, виходячи не з їх строків (бо вони однакові), а із розмірів відрахувань, встановлених судом. Тому у таких випадках можливе як складання, так і поглинення однакових за строками покарань. Однак при поглиненні строків покарань відрахування із заробітку мають дорівнювати більш значному його відсотку, встановленому за один зі злочинів. Інакше кажучи, у такій ситуації здійснюється поглинення як строків покарань, так й відрахувань із заробітку. Якщо ж застосовується принцип складання, то кожній частині складених строків виправних робіт відповідає і свій відсоток відрахувань із заробітку.

3) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на різні строки, але з однаковими відсотками відрахувань, більш суворим має визнаватися покарання, яке призначається на більш тривалий строк, бо порівняльна суворість покарань у цих випадках визначається, виходячи з «головного» карального елементу строкового покарання — його строку. Тому при застосуванні у такій ситуації принципу поглинення, останнє здійснюється як стосовно строків покарань, так і відсотків відрахувань із заробітку. Якщо ж застосовується принцип складання, то останнє здійснюється лише стосовно строків покарань, а відсотки відрахувань залишаються незмінними для кожної частини строку остаточно складеного покарання.

4) У разі призначення за декілька злочинів виправних робіт на різні строки і з різними відсотками відрахувань із заробітку в основу визначення того, яке з цих покарань є більш, а яке менш суворим, повинен, на наш погляд, бути покладений також строк покарання[424]. Таке рішення пояснюється наступними міркуваннями.

По-перше, слід виходити з того, що саме строк покарання є тим, так би мовити, «головним» каральним елементом, який визначає сутність будь-якого строкового виду покарання.

По-друге, необхідно мати на увазі, що відбування виправних робіт пов’язане не тільки з відрахуваннями із заробітку, а містить в собі і цілий ряд інших правообмежень, яких зазнає засуджений на протязі встановленого вироком строку покарання і суворість яких знаходяться тим самим у прямій залежності від тривалості цього строку (статті 41, 42, 46 КВК).

По-третє, саме і тільки строк виправних робіт покладений законодавцем і в основу побудування санкцій статей Особливої частини КК, де відсотки відрахувань із заробітку не враховуються.

Нарешті, саме зі строком покарання закон пов’язує і низку інших правових наслідків для засудженого. Наприклад, строк покарання впливає на обчислення строків погашення чи зняття судимості, враховується при визнанні діяння повторним чи рецидивом злочинів тощо.

Таким чином, якщо за окремі злочини призначені виправні роботи на різні строки і з різними відсотками відрахувань із заробітку, більш суворим покаранням повинні визнаватися виправні роботи, призначені на більш тривалий строк. Тому за сукупністю злочинів остаточне покарання може бути визначено тут шляхом як поглинення, так і складання. Але складанню підлягають лише строки покарань, а відсотки відрахувань залишаються для кожної частини строку остаточно складеного покарання тими ж самими, які були встановлені судом за кожний окремий злочин.

Що ж стосується розміру відрахувань при застосуванні принципу поглинення, то у таких ситуаціях він повинен визначатися наступним чином: а) якщо більшим є відсоток відрахувань у більш суворого за строком покарання, то він визначається і для всього строку покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів. Тобто поглиненню тут підлягають і менш тривалий строк покарання, і менш значні відсотки відрахувань із заробітку; б) якщо більшим є відсоток відрахувань у менш суворого за строком покарання, то поглинення відрахувань не здійснюється і для кожної частини остаточно визначеного за сукупністю покарання залишаються ті відсотки відрахувань, які були встановлені судом за кожний окремий злочин.

Наведені правила застосовуються і при складанні виправних робіт за сукупністю вироків (ст. 71 КК), коли складанню підлягають лише строки покарання, а розміри відрахувань із заробітку обчислюються за кожним вироком самостійно. Лише при призначенні за новим вироком максимально припустимого строку виправних робіт суд змушений поглинати невідбуту частину цього покарання за попереднім вироком, а питання про поглинення чи самостійне обчислення розмірів відрахувань із заробітку вирішувати залежно від того, які їх відсотки були встановлені судом за попереднім і знову проголошеним вироками.