Розділ 3. Судова практика з питань множинності злочинів

Розділ 3 монографії є складовою частиною цієї роботи, бо у його першому підрозділі наведені постанови Пленуму Верховного Суду України (окремі їх пункти), у яких вищою судовою інстанцією надавалися роз’яснення з питань кваліфікації повторності, сукупності та рецидиву злочинів, а також з питань призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

У другому підрозділі наводяться матеріали судової практики за конкретними кримінальними справами, у яких судами України розглядалися питання, пов’язані з кваліфікацією таких видів множинності злочинів, як повторність, сукупність та рецидив злочинів.

У третьому підрозділі до уваги читачів пропонуються матеріали судової практики за конкретними кримінальними справами, у яких судами України за період із 1960 по 2007 роки вирішувалися питання, пов’язані з призначенням покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

В останньому підрозділі перелічені опубліковані на теперішній час збірки, у яких зосереджені матеріали судової практики з кримінальних справ, розглянутих судами України.

Наведені тут матеріали судової практики широко використовувалися авторами монографії у ході аналізу тих проблем множинності злочинів, які були предметом дослідження в роботі, що пропонується до уваги читачів.

3.1. Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими приписами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» // Вісник Верховного Суду України[425]. — 2002. — № 4. — Вкладка. — С. 2–9 (пункти 24–26);

від 26 квітня 2002 р. № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» // ВВСУ. — 2002. — № 4. — Вкладка. — С. 10–21 (пункти 4, 5, 10, 11,13, 14,16,17);

від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» // ВВСУ. — 2002. — № 3. — Вкладка. — С. 9–16 (пункти 3, 7,14, 15,16, 20, 23);

від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» // ВВСУ. — 2003. — № 1. — С. 37–42 (пункти 5, 9-14,17,18);

від 24 жовтня 2003 р. № 7 (зі змінами, внесеними пост. Пленуму від 10 грудня 2004 р. № 18) «Про практику призначення судами кримінального покарання» // ВВСУ. — 2003. — № 6. — С. 14–20; 2005. — № 1. — С. 13 (пункти 5, 7, 8,10,11, 13, 16, 20–27);

від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» // ВВСУ. — 2007. — № 2. — С. 4–7 (пункти 7, 8,13).

3.2. Судова практика з питань кваліфікації повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Особа, яка раніше умовно засуджувалася до позбавлення волі, не може розглядатися як засуджувана до позбавлення волі

Ухвала від 11 квітня 1972 р. — Рад. право. — 1972. — № 9. — С. 107–108.

За кожним окремо пунктом ст. 93 КК покарання не призначається, а пред'явлене обвинувачення за декількома пунктами цієї статті може враховуватись як наявність декількох обставин, то обтяжують відповідальність за умисне вбивство

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 9 жовтня 1997 р. — ВВСУ. — 1998. — № 3. — С. 36–37.

Щодо особи, яка підлягала звільненню за амністією від частини покарання, не відбутої за попереднім вироком, безпідставно застосовано ст. 43 КК України 1960 р. при вирішенні питання про призначення покарання за новим вироком

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 22 листопада 2002 р. — Рішення Верховного Суду України[426]. — 2004. — С. 110–112.