Розділ 2. Призначення покарання за множинність злочинів

Відповідно до приписів цих норм, призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків (ч. 3 ст. 71 КК). При цьому остаточний розмір додаткового покарання, в межах якого воно може бути визначена за сукупністю вироків, передбачений ч. 2 ст. 71 КК і дорівнює максимуму, встановленому для відповідного виду додаткового покарання в Загальній частині КК. Якщо ж додаткові покарання належать до різних їх видів (тобто, є різновидними), то при їх приєднанні до остаточно визначеного за сукупністю вироків основного покарання, вони згідно з ч. 4 ст. 72 КК виконуються самостійно.

З наведених положень закону перш за все випливає, що «не відбуте за попереднім вироком додаткове покарання може бути приєднане до призначеного за сукупністю вироків основного лише як додаткове покарання або складене із призначеним за новим вироком додатковим покаранням того ж виду в межах строків, установлених відповідними статтями Загальної частини КК для даного виду покарання»[412] (виділено авт. — В.Т.).

Таким чином, у наведених роз’ясненнях вищої судової інстанції звертається увага судів на те, що й при призначенні покарання за сукупністю вироків додаткове покарання не може бути ні поглинуте основним, ні складено з останнім, а підлягає лише приєднанню до тієї його «сукупної» міри, яка остаточно визначена за правилами ст. 71 КК,

Аналіз положень статей 71 і 72 КК також свідчить, що при призначенні за сукупністю вироків додаткових покарань можуть виникнути три ситуації, за наявності яких одне або кілька додаткових покарань (ч. 4 ст. 52 КК) можуть бути призначені судом: а) лише за попереднім вироком; б) тільки за наступним (новим) вироком; в) як за попереднім, так і за наступним вироками[413]. У зв’язку з цим при їх призначенні за сукупністю вироків суд повинен дотримуватися таких правил.

1. Якщо додаткові покарання призначені тільки за попереднім вироком, то незалежно від того, одне чи декілька їх видів призначені цим вироком, усі вони лише приєднуються (без складання між собою) до остаточно визначеного за сукупністю вироків основного покарання.

2. До основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, приєднуються лише такі додаткові покарання (або невідбута їх частина), які були призначені за попереднім вироком, але ще повністю або частково не виконані (не відбуті) на час проголошення нового вироку.

Так, за справою Ф., останнього було засуджено за кваліфіковану крадіжку до трьох років позбавлення волі. До цього покарання суд приєднав частину покарання (один рік позбавлення волі), невідбуту Ф. за попереднім вироком, і остаточно за сукупністю вироків визначив чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Розглядаючи цю справу за поданням прокурора, вищестояща судова інстанція цілком слушно вирок щодо Ф. змінила і виключила з нього рішення про застосування до засудженого конфіскації манна на тих підставах, що «попереднім вироком, покарання за яким Ф. частково не відбув, додаткове покарання в виді конфіскації манна не призначалося. За знову вчинений злочин йому також призначене тільки основне покарання у виді позбавлення волі. Отже, призначаючи Ф. покарання за сукупністю вироків, суд не мав права призначити йому це додаткове покарання»[414].

3. Порядок приєднання додаткових покарань до остаточно визначеного (сукупного) основного покарання залежить: а) від виду невідбутого додаткового покарання — є воно строковим чи одноактним; б) від виду того основного покарання, до якого приєднується додаткове, є воно пов’язаним із обмеженням чи позбавленням волі (статті 60–63 КК) або не належить до таких (ч. 3 ст. 55 КК).

4. З урахуванням зазначених особливостей на час проголошення судом нового вироку призначене за попереднім вироком додаткове покарання:

а) може бути вже виконаним якщо воно є одноактним, а не строковим. Така ситуація можлива у випадках, коли, наприклад, штраф або конфіскація майна приєднувалися як додаткові покарання до обмеження волі і були виконані одразу ж після набрання законної сили вироком суду за попередній злочин;

б) може бути ще не виконаним (не відбутим) повністю або частково — якщо воно було строковим, а не одноактним і приєднувалося до основного покарання, пов’язаного з обмеженням чи позбавленням волі (статті 60–63 КК), або приєднувалося до інших видів основних покарань, але при цьому за своєю тривалістю перевищувало строк основного покарання. Така ситуація може виникнути, наприклад, у випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання (незалежно від строку, на який воно призначено) приєднувалося до обмеження чи позбавлення волі або призначалося як додаткове покарання строком, скажімо, на три роки і приєднувалося до громадських чи виправних робіт (ч. 3 ст. 55 КК).

5. Якщо декілька додаткових покарань призначені лише за новим вироком, то незалежно віх їх виду і розміру вони приєднуються (без складання між собою) до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків;

6. Якщо додаткові покарання призначені як за попереднім, так і за наступним вироками, то порядок їх визначення за сукупністю вироків залежить від того, які саме види додаткових покарань і в якому розмірі були призначені судом за окремими вироками:

а) додаткове покарання або невідбута його частина, призначене за попереднім вироком, підлягає повному чи частковому складанню з додатковим покаранням того самого виду, призначеним за новим вироком, у межах максимального строку (розміру), встановленому для даного виду додаткового покарання в Загальній частині КК[415]. У цьому випадку лише після складання між собою додаткових покарань отримана за результатом такого складання загальна (сукупна) міра додаткового покарання приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю вироків. Цей висновок ґрунтується на положеннях частин 1, 2 та 3 ст. 71 КК;

б) якщо хоча б за одним із вироків (попереднім або наступним) додаткове покарання призначене в максимальних межах, установлених для нього в Загальній частині КК, то відповідно до ч. 2 ст. 71 КК у таких випадках складання додаткових покарань, які належать до одного виду, неможливе. У цій ситуації додаткове покарання, призначене за одним із вироків у меншому розмірі, поглинається додатковим покаранням того ж самого виду, призначеним за іншим вироком у більшому розмірі. Таким чином, у цих випадках суд змушений удатися до застосування принципу поглинення менш суворого додаткового покарання більш суворим;

в) якщо за кількома вироками призначені додаткові покарання різних видів, то складанню між собою вони не підлягають і тому всі вони одночасно приєднуються до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків. У цих випадках суд застосовує принцип одночасного застосування призначених за окремими вироками додаткових покарань, кожне з яких відповідно до ч. 4 ст. 72 КК виконується самостійно[416].

2.3. Особливості призначення окремих видів покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків

У попередніх параграфах цього розділу були розглянуті, так би мовити, найбільш принципові і до того ж загальні для всіх видів покарань правила їх призначення за сукупністю злочинів та вироків. Однак, при призначенні за окремі злочини (за окремими вироками) деяких видів покарань слід ураховувати, що порядок їх остаточного визначення за сукупністю злочинів та сукупністю вироків має також і певні особливості, наявність яких пояснюється цілою низкою обставин.

Так, при призначенні за різними вироками, наприклад, штрафу максимальна межа останнього згідно з ч. 2 ст. 53 складає одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але в статтях Особливої частини КК може бути передбачений і більш високий максимальний розмір цього виду покарання. Тому при застосуванні приписів ч. 2 ст. 71 КК виникає питання, із якого максимального розміру цього виду покарання — встановленого в ч. 2 ст. 53 КК чи у відповідних санкціях — слід виходити при визначенні остаточної суми штрафу за сукупністю вироків.