Розділ 2. Призначення покарання за множинність злочинів

При застосуванні ст. 71 КК може виникнути і мигання, як визначати невідбуту частину покарання за попередній злочин, якщо в конкретній ситуації за попереднім вироком були призначені і ще не виконані такі види покарань, як штраф чи конфіскація майна.

При призначенні за різні злочини (за різними вироками) покарання, передбаченого ст. 55 КК, характер правообмежень, які складають його зміст, може не співпадати і стосуватися досить різних сфер правового статусу особи, коли, наприклад, за один зі злочинів (одним із вироків) винного було позбавлено права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, а за інший — права керувати транспортними засобами. Тому у таких випадках виникає питання, за яким саме принципом повинні бути об’єднані ці покарання за сукупністю злочинів або вироків.

Виправні роботи (ст. 57 КК) або службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) можуть бути призначені за декілька злочинів (кількома вироками) не тільки на різні строки, а й з різними відсотками відрахувань із заробітку засудженого. Тому виникає питання, що повинно бути покладено в основу визначення порівняльної суворості цих видів покарань, якщо вони призначені на однакові чи різні строки, але з різними відсотками відрахувань, і як це має позначитися на порядку їх остаточного визначення за сукупністю злочинів або вироків.

На деякі з цих особливостей вже зверталася увага на сторінках цієї роботи, але окремі з них заслуговують спеціального розгляду.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК при сукупності вироків суд до знову призначеного покарання приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Звідси випливає, що під покаранням, призначеним попереднім вироком, закон має на увазі такий його вид, який належить до так званих строкових покарань і в зв'язку з цим відбувається засудженим, тобто триває у часі, проміжок якого визначається вироком суду. Але попереднім вироком особа могла бути засуджена і до штрафу, який належить до так званих одноактних видів покарань і в зв'язку з цим не відбувається засудженим протягом певного часу.

Слід, однак, ураховувати, що і стосовно цього одноактного виду покарання в ч. 1 ст. 26 КВК встановлено, що засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили. У разі ж несплати засудженим штрафу добровільно протягом цього строку його стягнення відповідно до ч. 2 ст. 26 КВК провадиться примусово. Таким чином, можна зробити висновок: хоча закон (ст. 71 КК) і не вирішує цього питання безпосередньо, але якщо на момент вчинення нового злочину штраф ще добровільно не сплачений (повністю або частково) засудженим чи не стягнутий з нього у примусовому порядку, має місце сукупність вироків і несплачена сума штрафу підлягає приєднанню до знову призначеного покарання за правилами ст. 71 КК.

2. Стосовно такого одноактного виду додаткового покарання, як конфіскація майна в ст. 48 КВК не встановлюються які-небудь конкретні строки його виконання. Згідно з цією статтею після набрання законної сили вироком суду, яким призначена конфіскація, його копія, копія опису манна і виконавчий лист надсилаються для виконання до Державної виконавчої служби. Вочевидь, що той основний вид покарання, до якого приєднується конфіскація майна, є строковим, і тому ще до його повного відбуття конфіскація майна у переважній більшості випадків є, як правило, вже виконаною. Однак у тих, відносно рідких випадках, коли новин злочин вчиняється особою після повного відбуття основного покарання, але до виконання такого додаткового, як конфіскація майна, також має місце сукупність вироків. Тому в цих випадках, конфіскація майна, як невідбуте (точніше, невиконане) покарання приєднується за правилами ст. 71 КК до знову призначеного за новим вироком покарання.

3. Згідно з загальним правилом, встановленим в ч. 2 ст 71 КК. при складанні покарань за сукупністю вироків остаточний його строк не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Таким чином, і тут мова йде про строкові види покарань Однак при призначенні покарання за ст. 71 КК може виникнути й така ситуація, коли, по-перше, як за попереднім, так і за знову проголошеним вироками особа засуджується не до строкових видів покарань, а за кожним з цих вироків їй призначається такий одноактний вид покарання, як штраф (зрозуміло, що це має значення лише за умови, якщо призначений за попереднім вироком штраф ще не було повністю сплачено на момент вчинення нового злочину). По-друге, сукупність вироків можуть складати при цьому такі злочини, за вчинення яких у відповідних санкціях статей Особливої частини КК штраф передбачений у розмірі, який перевищує ту його максимальну межу (одна тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), яка встановлена в ч. 2 ст. 53 Загальної частини КК. Наприклад, можливість призначення штрафу у розмірі, який перевищує одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, передбачена в санкціях ст. 2091, ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 2121, статті 218, 220, частини 2 і 3 ст. 229 КК та ін.

Вважаємо, що і у таких випадках також повинні застосовуватися правила ст. 71 КК, проте остаточне за сукупністю вироків покарання у виді штрафу має бути призначено у межах тих його максимальних розмірів, які встановлені не у ч. 2 ст. 53 КК, а у відповідних санкціях статей Особливої частини КК. Саме таке рішення цього питання, по-перше, певною мірою узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 53 КК, де зазначено, що розмір штрафу може перевищувати одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо це прямо передбачено в санкціях відповідних статей Особливої частини КК По-друге, інше рішення цього питання призводило б до необґрунтованого пом’якшення остаточного покарання щодо осіб, які вчинили новий злочин після засудження за попередній, порівняно з тими, які вчинили декілька таких злочинів до засудження хоча за один із них. Інакше кажучи, якщо ігнорувати максимальний розмір штрафу, передбачений у конкретній санкції, то за таких умов покарання, яке призначалося б за правилами ст. 71 КК, не відрізнялося б за своєю суворістю від покарання, призначеного за правилами ст. 70 КК.

4. Сутність позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) полягає у тому, що це покарання не тільки позбавляє засудженого конкретних суб’єктивних прав, які він мав під час вчинення злочину, а й обмежує його правоздатність — можливість претендувати на зайняття певної посади або певною діяльністю на строк, встановлений вироком суду[417]. Призначення цього покарання завжди обумовлено, як зазначено в ч. 2 ст. 55 КК, характером вчиненого винним злочину, який перебуває у безпосередньому зв’язку або з посадою, яку обіймає засуджений, або з діяльністю, якою він займається[418]. Звідси випливає, що і конкретні правообмеження, які становлять зміст цього покарання, тобто характер тієї посади чи вид діяльності, права на зайняття якими засуджений позбавляється вироком суду, можуть бути досить різноманітними.

По-перше, за окремі злочини, що входять до сукупності, або за кількома вироками може бути призначено позбавлення права обіймати такі ж самі за характером посади або особа може бути позбавлена права на зайняття одного й того ж самого виду діяльності. Наприклад, і за один, і за інший злочини (за попереднім і знову проголошеним вироками) особа позбавляється права обіймати посади, пов’язані зі зберіганням, розпорядженням, управлінням та обліком матеріальних цінностей. У такому випадку визначення остаточного за сукупністю злочинів чи вироків покарання, передбаченого ст. 55 КК, труднощів не уявляє, бо суд орієнтується тут лише на строки цього виду покарання і з урахуванням цього призначає його за принципами або поглинення (ст. 70 КК), або складання (статті 70 і 71 КК)[419].

По-друге, за окремі злочини, що входять до сукупності, або за кількома вироками може бути призначено основне чи додаткове покарання, яке хоча і передбачено однією й тією ж самою нормою закону — ст. 55 КК. однак полягає при цьому в обмеженнях різних сфер правового статусу особи, бо стосується заборони обіймати різні за характером посади чи позбавляє особу права займатися різними видами діяльності. Достатньо уявити, наприклад, що за ч. 2 ст. 225 КК особа засуджується з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з обслуговуванням покупців, а за ч. 3 ст. 286 КК позбавляється права керувати транспортними засобами.

Вочевидь, що позбавлення права як певний вид покарання, що входить до системи цих заходів, хоча і передбачено в одній нормі закону — ст. 55 КК, але окреслено в ній лише за допомогою так званих родових ознак, згідно з якими суд, ураховуючи характер злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю, має у вироку конкретизувати ту правову заборону, яка становить зміст покладених на засудженого правообмежень. Тому, можна, як уявляється, стверджувати, що у наведеному прикладі по суті призначені різні види (різновиди) цього покарання, бо вони істотно відрізняються одне від іншого, оскільки є різнорідними за характером і спрямованістю тих правообмежень, які становлять зміст правової заборони.

У такій ситуації призначені за окремі злочини (кількома вироками) покарання у силу їх різнорідності не можуть бути співвіднесені одне з іншим у якому-небудь еквіваленті, а, отже, і не можуть підлягати складанню між собою. Виключається, на наш погляд, і застосування тут принципу поглинення. Якщо, навіть, у наведеній ситуації ці види покарань призначаються на різні строки, то при їх поглиненні одного іншим втрачався б усілякий сенс в призначенні, наприклад, за ч. 2 ст. 225 КК одного року позбавлення права обіймати посади, пов’язані з обслуговуванням покупців, якщо останнє було б за сукупністю злочинів поглинуто двома роками позбавлення права керувати транспортними засобами, призначеними за ч. 3 ст. 286 КК.

Тому вважаємо, що у всіх випадках, коли призначені за декілька злочинів (кількома вироками) покарання хоча й передбачені ст. 55 КК, але пов'язані з позбавленням особи права обіймати різні за характером посади чи займатися різними видами діяльності, за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) і за сукупністю вироків (ст. 71 КК) вони повинні застосовуватися одночасно — без поглинення і складання[420]. Інакше кажучи, в усіх таких випадках повинні застосовуватися приписи частин 3 та 4 ст. 72 КК і призначене за окремі злочини чи за окремими вироками позбавлення права обіймати різні за характером посади або позбавлення права займатися різними видами діяльності має застосовуватися одночасно і виконуватися самостійно.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.

Із цих приписів закону випливає, що в ч. 2 ст. 72 КК встановлюються особливі правило, які: а) застосовуються судом при призначенні покарання як за сукупністю злочинів (ст. 70 КК), так і за сукупністю вироків (ст. 71 КК); б) стосуються лише таких двох видів покарань, як виправні роботи (ст. 57 КК) і службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК)[421]; в) застосовуються лише тоді, коли зазначені види покарань призначаються за всі або, у всякому разі, не менше, ніж за два злочини, які становлять їх сукупність або за кількома вироками; г) використовуються лише у разі визначення за сукупністю остаточного строку виправних робіт або службових обмежень за принципом повного чи часткового складання. Проаналізуємо ці положення більш докладно.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КК закон встановлює заборону на складання відрахувань із заробітку у разі призначення виправних робіт як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків. Однак Пленум Верховного Суду України дає зовсім інше роз'яснення закону, коли в п. 12 постанови від 24 жовтня 2003 р. зазначає, що «при призначенні названих видів покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) допускаються поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт (службового обмеження) так і розмірів відрахувань у доход держави, а за кількома вироками (ст. 71 КК) — лише складання строків цих покарань»[422] (виділено авт. — В.Т.).

Безумовно, що наведене роз’яснення суперечить вимогам закону, бо в ч. 2 ст. 72 КК сформульована недвозначна заборона на складання відрахувань із заробітку за сукупністю як злочинів, так і вироків. Тому і за ст. 70, і за ст. 71 КК складаються лише строки виправних робіт, а розміри відрахувань із заробітку засудженого обчислюються за кожний злочин (за кожним вироком) окремо (самостійно). Якщо, наприклад, за один зі злочинів призначені виправні роботи строком на один рік з відрахуванням 10 % із заробітку, а за інший — один рік з відрахуванням 20 %, то за сукупністю злочинів суд повинен призначити шляхом складання два роки виправних робіт, протягом яких у перший рік відрахування будуть складати 10 % заробітку, а у другий — 20 %.

Але наведені положення закону, так само як і приклад його застосування. ще не вирішують усіх питань, які виникають при призначенні розглядуваних видів покарань за сукупністю злочинів та вироків. Як вже зазначалось, в законі (ч. 2 ст. 72 КК) встановлено заборону на складання відрахувань із заробітку, але не зазначено, чи можуть поглинатися одне іншим ці відрахування, якщо за кожним злочином чи за кожним із вироків вони призначаються судом у різних розмірах. На наш погляд, оскільки закон встановлює пряму заборону лише і тільки стосовно складання відрахувань із заробітку, то це дає підстави вважати, що поглинення різних за розміром відрахувань не виключається. Тому у цій частині можна погодитися з роз’ясненням, яке наведено з цього приводу у постанові від 24 жовтня 2003 року, згідно з яким за сукупністю злочинів допускається поглинення не тільки строків виправних робіт, а й розмірів відрахувань у доход держави[423].