Розділ «Передмова»

Світлій пам'яті нашого Вчителя, доктора юридичних наук, професора, академіка Академії правових наук України, Заслуженого діяча науки і техніки України Бажанова Марка Ігоровича присвячується ця робота

На сучасному етапі розбудови демократичної правової держави в Україні особливої значущості набувають завдання укріплення правопорядку, підвищення ефективності законодавства, у тому числі і кримінального, вдосконалення правозастосовної практики. У зв’язку з цим безсумнівно актуальними є і питання, пов’язані із дослідженням інституту множинності злочинів, законодавча регламентація якого хоча і набула свого подальшого розвитку в нормах Кримінального кодексу України 2001 року[1], однак з цілої низки питань їх реалізації в науковій літературі висловлюються різні точки зору, а практика застосування цих норм зазнає ще певних труднощів і припускається помилок.

Аналіз слідчо-судової практики свідчить, що випадки вчинення особою (групою осіб) двох чи більше злочинів мають досить велику розповсюдженість в структурі та динаміці злочинності. Майже кожний третій, а по деяких злочинах і кожний другий засуджений, вчинив не один, а два чи більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину[2]. Вказані тенденції негативно впливають на суспільство, породжують ілюзію безкарності злочинців, а іноді свідчать про недостатньо ефективну роботу правоохоронних органів по розкриттю злочинів, розшуку осіб, що їх вчинили, і притягненню їх до відповідальності.

Як особливий вид злочинної поведінки, множинність злочинів має своєрідну структуру і свої особливості у відображенні її видів в кримінальному законі. Вона утворюється двома чи більше діяннями, кожне з яких є одиничним злочином і передбачено в Кримінальному кодексі як самостійний склад злочину. У свою чергу, одиничні злочини, як структурні елементи множинності, мають свою специфіку і тому належать до різних її видів, однак їх конструктивні особливості, нажаль, ще не завжди чітко відображуються в диспозиціях кримінально-правових норм, що викликає суттєві труднощі в кваліфікації та відмежуванні цих діянь від окремих видів множинності, з якою вони мають значну зовнішню схожість. Певні особливості існують не тільки при кваліфікації множинності злочинів, а й при вирішенні питань про призначення покарання за повторність, сукупність та рецидив злочинів.

В теорії кримінального права проблема множинності злочинів з давнини була однією із найбільш складних і дискусійних і привертала увагу багатьох науковців. Ще в дореволюційній літературі їй присвятили свої дослідження Л.С. Бєлогриц-Котляревський, О.Ф. Кістяківський, С.В. Познишев, М.С. Таганцев та інші, Із середини п’ятдесятих років минулого століття і у новітній літературі різним аспектам проблеми множинності злочинів приділяли увагу в своїх дослідженням Н.Б. Алієв, Є.В. Благов, Р.Р. Галіакбаров, А.С. Горелік, М.О. Єфімов, Т.Е. Караев, Т.М. Кафаров, А.М. Красиков, В.П Малков, А.С. Нікіфоров, К.О. Панько, М.М. Становський, Н.О. Стручков, Є.А. Фролов, ІО.М Юшков, О.М. Яковлев та багато інших вчених-правознавців. В Україні окремі питання цього інтитуту розглядали у своїх роботах Ф.Г. Бурчак, А.Ф. Зелінський, М. Й. Коржанський, П.К. Кривошеев, В.В. Кузнецов, О.К. Марін, В.О Навроцький, М.І. Панов, А.М. Рішелюк, А.В. Савченко, А.А. Стрижевська та інші науковці.

Вивчення інституту множинності злочинів на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого започаткував доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Марк Ігорович Бажанов. У таких його працях, як «Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров» (1977 р.), «Назначение наказания по советскому уголовному праву» (1980р.), «Повторність злочинів як вид множинності злочинів» (1993 р.), «Множественность преступлении по уголовному праву Украины» (2000 р.) розглядалося широке коло питань, пов’язаних із характеристикою інституту множинності злочинів, її поняттям, ознаками та видами, проблемами призначення покарання та іншими правовими наслідками множинності злочинів.

Велику увагу приділяв професор Бажанов М.І. і дослідженню одиничних злочинів як структурних елементів множинності. Зокрема, під його науковим керівництвом з цих питань були підготовлені та захищені дві кандидатські дисертації: в 1990 році — І.О Зінченко «Складені злочини в радянському кримінальному праві: поняття, види, деякі проблеми кваліфікації і побудування санкцій», а в 2002 році — Є. В. Шевченком «Злочини з похідними наслідками».

З прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу в Україні відбулося докорінне реформування кримінального законодавства. Не в останню чергу це стосується й інституту множинності злочинів, який набув своєї подальшої законодавчої регламентації шляхом закріплення таких її видів, як повторність, сукупність і рецидив злочинів безпосередньо в Розділі VII Загальної частини КК (статті 32–35 КК). Як видно, вказані норми розташовані в межах генерального інституту кримінального права — злочину.

Інші норми містяться в Розділі XI Загальної частини (статті 70–72 КК). Вони регулюють особливості призначення покарання за окремі види множинності злочинів і належать до наступного генерального інституту' кримінального права — покарання.

Крім того, ціла низка норм, які передбачені в Особливій частині КК і встановлюють відповідальність за злочини, вчинені за наявності окремих видів множинності (біля 100 статей передбачають такі кваліфікуючі ознаки, як повторність чи рецидив злочинів), також, на наш погляд, певною мірою належать до інституту множинності, бо сконструйовані з урахуванням особливостей кваліфікації і караності окремих її видів.

Таким чином, інститут множинності злочинів отримав у Кримінальному кодексі України 2001 року достатньо повну правову регламентацію і складається із цілого комплексу норм.

Реформа кримінального законодавства породила багато як теоретичних, так й суто практичних питань, пов’язаних з кримінально-правовою оцінкою інституту множинності злочинів на сучасному етапі розвитку’ кримінально-правової науки і слідчо-судової практики. Зокрема, це стосується характеристики окремих видів множинності злочинів, їх відмежування від простих і складних одиничних злочинів, як утворюють цю множинність, питань кваліфікації множинності злочинів і особливостей призначення покарання за окремі її види. В науковій літературі багато з цих питань завжди були дискусійними, а деякі з них і дотепер не отримали одностайного вирішення.

Далеко не всі з цих питань достатньо чітко вирішені і в самому кримінальному законі, а аналіз практики його застосування свідчить, що при реалізації приписів закону, які регламентують інститут множинності злочинів, судова практика зазнає ще певних труднощів, приймає неоднозначні рішення, а іноді й припускається суттєвих помилок.

Наведене свідчить, що проблема множинності злочинів аж ніяк не вичерпана і потребує подальших наукових досліджень з метою вироблення на цій основі пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення як самого кримінального закону, так і практики його застосування.

В монографії вперше в Україні на підставі КК 2001 року здійснюється комплексний аналіз інституту множинності злочинів. На основі вивчення чинного кримінального законодавства, спеціальної літератури та матеріалів судової практики в роботі розглядається широке коло теоретичних і практичних питань, пов'язаних із характеристикою кримінально-правового інституту множинності злочинів. Зокрема, аналізуються види простих і складних одиничних злочинів як структурних елементів множинності злочинів; досліджуються ознаки множинності злочинів; характеризуються її види та кримінально-правові наслідки; вирішуються спірні питання кваліфікації множинності злочинів та її відмежування від одиничних злочинів та інших суміжних правових явищ. Значне місце в роботі відводиться проблемі караності множинності злочинів, яка вирішуються шляхом аналізу приписів закону, теоретичних досліджень і матеріалів судової практики з питань призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.

У роботі широко використовуються теоретичні дослідження, які наявні в науці кримінального права з проблем множинності злочинів і призначення за неї покарання, а також матеріали судової практики України з питань кваліфікації та караності множинності злочинів.

Виходячи з того, що при вирішенні цілої низки питань множинності злочинів, пов’язаних, зокрема, з визначенням її ознак та видів, правилами кваліфікації та призначенням покарання, принципові підходи законодавця вже на протязі багатьох років залишаються досить незмінними і усталеними, автори монографії визнали за можливе аналізувати в роботі не тільки новітню судову практику, а й її матеріали за досить значний період часу — з 1960 по 2008 роки. При цьому слід спеціально обмовитися, що ті кримінальні справи, рішення по яких приймалися судами України у період до набрання чинності Кримінальним кодексом України 2001 року, використовуються на сторінках роботи лише остільки, оскільки вони не суперечать чинному законодавству України і відповідають тим тенденціям правозастосовчої практики, які склалися в нашій країні після прийняття КК України 2001 року.

Практичне значення роботи полягає в тому, що вона сприятиме більш глибокому розумінню питань інституту множинності злочинів, урахуванню особливостей його кваліфікації та караності при розв’язанні конкретних кримінальних справ суддями, працівниками прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, що впливатиме на підвищення ефективності практики застосування кримінального закону і зменшення кількості судових помилок. Робота буде корисною і для науковців, викладачів, аспірантів у цілях наступних досліджень в цьому напрямку, а також студентів юридичних навчальних закладів для поглибленого вивчення в учбовому процесі окремих питань кримінального права. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.

Монографія завершується розділом, у якому наводяться постанови Пленуму Верховного Суду України, а також матеріали судової практики за конкретними кримінальними справами, у яких вищою судовою інстанцією нашої держави та іншими судами України загальної юрисдикції розглядалися питання, пов’язані з кваліфікацією повторності, сукупності та рецидиву злочинів, а також вирішувалися питання про призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків.