Розділ 2. Призначення покарання за множинність злочинів

Вступ

Як зазначалося у Розділі 1 цієї роботи, множинність злочинів поділяється на такі її види, як повторність (ст. 32 КК), сукупність (ст. 33 КК) та рецидив (ст. 34 КК) злочинів. Відповідно до ст. 35 КК усі ці види множинності передусім враховуються при кваліфікації тих злочинів, які складають певний вид їх множинності. Але згідно з цією нормою, не менш важливу роль множинність злочинів відіграє і при вирішенні судом питання про призначення покарання за злочини, які утворюють певним вид їх множинності. Саме тому в законі передбачені статті 70–72 КК, що кореспондують приписам статей 32–35 КК, бо встановлюють спеціальні правила (порядок), яких повинен додержуватися суд при призначенні покарання у разі вчинення особою не одного, а множинності злочинів.

Передусім слід зазначити, що положення статей 70–72 КК перебувають між собою у певному взаємозв’язку і взаємодії, бо всі вони призначені для вирішення одного завдання — встановлення певного порядку (особливих правил), шляхом використання яких здійснюється об’єднання (приведення до сукупності) цих мір покарання, які призначені судом за окремі злочини у випадках, коли ці злочини становлять собою відповідний вид їх множинності. Навіть збіглий аналіз статей 70–72 КК свідчить про доволі тісний взаємозв'язок їх приписів. Так, якщо у ч. 4 ст. 70 КК наголошується про необхідність здійснення зарахування в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, того покарання, яке повністю або частково було вже відбуте особою за попереднім вироком, то правила такого зарахування встановлюються в ст. 72 КК. Якщо в ст. 70 КК визначається порядок призначення покарання за сукупністю злочинів, то в ч. 5 ст. 71 КК передбачені правила визначення остаточного покарання у ситуаціях, коли має місце сполучення (збіг) як сукупності злочинів, так і сукупності вироків. Нарешті, якщо і в ст. 70, і в ст. 71 КК суду надається право визначати остаточне покарання за сукупністю як злочинів, так і вироків шляхом складання покарань, призначених за окремі злочини (за окремими вироками), то саме ст. 72 КК регламентує правила такого складання, якщо за цими злочинами (вироками) призначені покарання різних видів — різновидні. Наведене свідчить, що зазначені норми закону повинні аналізуватися не у відриві одна від іншою, а, навпаки, у тісному їх взаємозв’язку і взаємодії, бо вони являють собою певну систему, окремі елементи якої уточнюють, доповнюють, а в деяких випадках навіть корегують один одного.

Системний аналіз змісту статей 70–72 КК свідчить, що передбачені в них правила можуть бути розподілені на три групи.

Перша з них регламентує порядок призначення покарання за сукупністю злочинів, тобто у випадках, коли особа вчиняє декілька злочинів, за жоден з яких її ще не було засуджено (ст. 70 КК).

Друга встановлює порядок призначення покарання за сукупністю вироків, тобто у разі вчинення особою нового злочину після засудження за попереднім вирокам, але до повного відбуття призначеного ним покарання (ст. 71 КК),

Нарешті, до третьої групи належать правила, сформульовані в ст. 72 КК. які мають, так би мовити, універсальний характер, бо застосовуються судом при призначенні покарання за сукупністю як злочинів (ст. 70 КК), так і вироків (ст. 71 КК). До аналізу цих трьох груп правил ми і звернемося, починаючи його з розгляду приписів ст. 70 КК.

Слід зазначити, що питанням призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків присвячено багато робіт, але переважна більшість з них написана на основі законодавства, чинного ще за радянських часів[250]. Доволі інтенсивно розробляють цю проблему російські науковці й у теперішній час[251]. Що ж стосується робіт з цих питань, які були б написані на основі законодавства, чинного у період незалежності України, а тим більше, після прийняття КК України 2001 року, то їх, нажаль, поки що явно недостатньо. Причому, переважна більшість з них належить або до учбової літератури, або до коментарів чинного законодавства[252].

Між тим судова практика свідчить, що питання про застосування норм, передбачених статтями 70–72 КК, виникають доволі часто. Так, за даними Верховного Суду України, наприклад, у 2003 р. за всі види злочинів було засуджено 201081 осіб, із числа яких за сукупністю злочинів та сукупністю вироків — 52413 осіб, тобто 26,1 % від загальної кількості засуджених, а за 2004 рік такі дані склали відповідно — 204797 і 54542 осіб, тобто за сукупністю злочинів та вироків було засуджено 26,6 % осіб[253].

Крім того, як свідчить аналіз матеріалів судової практики, при вирішенні цілої низки питань про призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків суди поки зазнають певних труднощів, а, іноді, приймають і досить суперечливі рішення. Певною мірою причинами цих суперечливих, а, іноді, і помилкових рішень, є недосконалість окремих приписів і самого кримінального закону. Нажаль, далеко не завжди, як буде показано нижче, відповідають положенням статей 70–72 КК і ті роз’яснення, які надає з питань призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків і вища судова інстанція — Пленум Верховного Суду України.

Наведене, на наш погляд, свідчить, що дослідження проблем призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків на теперішній час навряд чи можна вважати вичерпаними. Ці питання, безумовно, погребують свого подальшого дослідження, теоретичного осмислення і висловлення на цій основі відповідних пропозицій та рекомендацій на адресу як законодавця, так і правозастосовчої практики.

2.1. Призначення покарання за сукупністю злочинів

2.1.1. Загальні положення

Призначення покарання за сукупністю злочинів визначається ст. 70 КК, яка є своєрідним доповненням загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), бо встановлює спеціальні правила (порядок) призначення покарання у тих випадках, коли особа вчинила і обвинувачується судом у скоєнні не одного, а декількох (не менше двох) злочинів, за жоден із яких її ще не було засуджено.

Системний аналіз положень ст. 70 КК у їх співвідношенні з приписами статей 32–35 КК свідчить, що покарання за сукупністю злочинів може призначатися судом не тільки за умов, передбачених ст. 33 КК, ану випадках, передбачених ч. 3 ст. 32 КК, тобто за наявності так званої повторності-сукупності[254], якщо, зрозуміло, за жоден зі злочинів, що її утворюють, особу ще не було засуджено.

Який же порядок призначення покарання встановлено законом саме для них ситуацій?

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК при сукупності злочинів, ознаки якої окреслені у ст, 33 КК, суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Згідно з ч. 2 цієї статті КК при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

У частині 3 ст. 70 КК зазначається, що до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.