Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з наступних підстав. З огляду на матеріали справи засуджені П. та Ш. грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства. Під час вчинення хуліганських дій вони побили і потерпілого Ч., заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. У зазначеному випадку хуліганські дії обох засуджених супроводжувалися умисним побиттям потерпілого, внаслідок чого йому було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження із тривалим розладом здоров’я (більше 21-го дня).

Аналіз ст. 296 КК свідчить, що її редакція не передбачає спричинення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень як кваліфікуючих ознак хуліганства, отже, сукупність цих злочинів не враховується законодавцем в одному складі, і в цих випадках одиничний складений злочин не утворюється. А тому, якщо під час хуліганських дій винним було умисно вчинено інший злочин, який за своїми ознаками та ступенем тяжкості суттєво відрізнявся від хуліганства, а саме: умисне заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що не є небезпечним для його життя, але спричиняє тривалий розлад здоров’я, то зазначені дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 122 КК України і за сукупністю із хуліганством, оскільки такі дії не охоплюються жодною частиною ст. 296 КК України. Виходячи із цих обставин, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора АР Крим задовольнила, вирок Феодосійського міського суду АР Крим від 13 жовтня 2004 р. щодо П. та Ш. скасувала, а справу направила на нове розслідування[214].

Таким чином, віднесення діяння до одиничного складеного злочину або, навпаки, до сукупності злочинів залежить від конструкції складів злочинів у КК. Втім, треба зауважити, що складений злочин сам по собі може утворювати сукупність з іншими видами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких дій також буде здійснюватися за кількома статтями КК. Наприклад, особа спочатку вчиняє розбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), а потім умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Сукупність злочинів необхідно відмежовувати від конкуренції норм (іноді говорять про конкуренцію кримінальних законів).

Під конкуренцією кримінально-правових норм звичайно розуміють випадки, коли вчинене діяння одночасно містить у собі ознаки декількох складів злочинів, що передбачені різними статтями (частинами статті) кримінального закону, тобто один і той же одиничний злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм КК[215].

Найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція загальної та спеціальної норм, яка характеризується тим, що одна норма (загальна) передбачає певне коло діянь, а інша (спеціальна) — окремі випадки з цього кола. В таких випадках при кваліфікації застосовується загальне правило: якщо злочин одночасно передбачений загальною та спеціальною нормою, то сукупність злочинів буде відсутньою і застосуванню підлягає спеціальна норма, яка найбільшою мірою відбиває специфіку і особливості даного злочинного діяння[216]. Як зазначав А.Н. Трайнін, «спеціальний склад, так би мовити, бере верх над родовим. Родовий склад перебуває в резерві для тих випадків, які спеціальними складами не охоплюються»[217].

Як приклади цього виду конкуренції можна навести ч. 1 ст. 377 КК — погроза вбивством або насильством щодо судді (спеціальна норма) і ст. 129 КК — погроза вбивством або спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (загальна норма); п. 8 ч. 2 ст. 115 КК — умисне вбивство у зв’язку з виконанням потерпілим своїх службових обов’язків (загальна норма) і ст. 348 КК — посягання на життя працівника правоохоронного органа у зв'язку з виконанням ним службових обов’язків (спеціальна норма).

У всіх цих і інших подібних випадках застосуванню підлягає тільки спеціальна норма, а сукупність злочинів буде відсутньою.

Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнає і судова практика. Так. в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» звертається увагу судів на те, що «злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 КК (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), статтями 371–373 (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів), являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукупності останніх»[218].

Як бачимо, загальна і спеціальна норми не можуть утворювати ідеальну сукупність злочинів і при кваліфікації можуть застосовуються одночасно лише у випадках реальної сукупності тих злочинів, які ними передбачені[219].

Окремим видом конкуренції є конкуренція спеціальних норм. Вона має місце там, де вчинене діяння одночасно підпадає під ознаки двох або більше спеціальних норм. Це буває тоді, коли: а) одна із спеціальних норм містить обставини, що обтяжують відповідальність, а друга, навпаки, обставини, що її пом’якшують, а також б) якщо обидві спеціальні норми містять обставини, що обтяжують відповідальність.

За такої конкуренції правила кваліфікації інші. В першому випадку пріоритет має норма з пом’якшуючими обставинами, вона і повинна застосовуватись при кваліфікації. Данин підхід підтримується судовою практикою і ґрунтується на принципі гуманності кримінального закону. Зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я» вказано (п. 8): «умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), або матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть, якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості»[220].

Якщо обидві спеціальні норми передбачають обставини, що обтяжують відповідальність, то кваліфікація вчиненого повинна відбуватися за тією з них, яка містить найбільш обтяжуючу обставину. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що законодавець, встановлюючи норму з більш тяжкою кваліфікуючою обставиною, вже врахував можливість вчинення цього діяння за менш тяжких обтяжуючих обставин, Роз’яснення щодо кваліфікації даної конкуренції надаються, наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво», де вказано (п. 20), що «дії особи, яка одержала один хабар за наявності ознак, передбачених і ч. 2, і ч. 3 ст. 368 КК, мають кваліфікуватися лише за ч. 3 цієї статті. При цьому, в мотивувальній частині вироку необхідно зазначати всі кваліфікуючі ознаки злочину»[221].

Нарешті, найскладнішим видом конкуренції норм є конкуренція частини і цілого.

Даний вид конкуренції має місце там, де існують дві чи більше норми, одна з яких охоплює вчинене діяння в цілому, а інші — лише окрему його частину. При цьому вказані норми також знаходяться між собою у відносинах супідрядності, але вже не за обсягом, як загальна і спеціальна норми, а за змістом, тобто, як влучно зазначав А.Н. Трайнін, «один спеціальний склад включає до себе елементи іншого складу злочину»[222].

Цей вид конкуренції є більш складним, ніж конкуренція загальної та спеціальної норм і передбачає інші правила кваліфікації, які полягають в наступному: при конкуренції частини і цілого необхідно застосовувати ту норму, яка найповніше охоплює собою всі фактичні ознаки вчиненого діяння.

Отже, при конкуренції частини і цілого слід застосовувати ту норму, яка є більш повною за змістом і вужчою за обсягом. Це така норма, що передбачає найбільшу кількість ознак вчиненого діяння і разом з тим розповсюджується, окрім даного діяння, на найменшу кількість інших видів злочинів цієї категорії. Із даного правила можна зробити висновок, що вказаний вид конкуренції здебільшого витікає між одиничними складеними злочинами і тими діяннями, із яких вони утворюються.

Норма, що передбачає відповідальність за діяння, що виступають в якості способу чи кваліфікуючої ознаки у складеному злочині, знаходиться у відносинах конкуренції частини і цілого з нормою, що встановлює відповідальність за даний складений делікт. За такої постановки питання складений злочин буде цілим, а діяння, що виступають в якості способу чи кваліфікуючої ознаки, — його окремою частиною. Тут наявні відносини супідрядності за змістом понять.

Виходячи із правил кваліфікації такої конкуренції, вважаємо, що норма про відповідальність за складений злочин завжди має пріоритет перед нормами, що передбачають відповідальність за вчинення кожного окремого діяння, які об’єднані в межах одиничного складеного злочину. Отже, наявність такої норми (тобто складеного злочину) виключає необхідність кваліфікації вчиненого за сукупністю злочинів. Інакше кажучи, окремі злочини, що утворюють складений делікт самостійній кваліфікації не підлягають.

Слід зазначити, що судова практика в цілому дотримується вказаних правил кваліфікації при конкуренції цілого і частини. Наприклад, в таких складених злочинах, як розбій і вимагання, поєднані із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК), заволодіння-чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), та в багатьох інших, питання про кваліфікацію зазначених дій за сукупністю злочинів не виникає. Тут діють правила кваліфікації одиничного складеного злочину.