Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Підсудний Б. 11 січня 2004 р., зламавши замок, проник у гараж домоволодіння М. і вчинив крадіжку майна на суму 661 грн.

На зазначений вирок було подано касаційну скаргу, у якої потерпілий Т.Г. доводив, що суд неправильно застосував кримінальний закон, бо, на його думку, призначив засудженим надто м’яке покарання у зв’язку з помилковою кваліфікацією їхніх дій і недостатнім урахуванням рецидиву злочинів.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга потерпілого Т.Г. не підлягає задоволенню, тому що суд, дослідивши докази і давши їм належну оцінку у вироку, правильно кваліфікував дії У. за ч. 1 ст. 296 КК, Б. — за ч. 4 ст. 296 КК, а Д. — за ч. 3 ст. 101 КК 1960 р. Разом з тим суд при призначенні У., Б. і Д. покарання безпідставно визнав як обтяжуючу покарання обставину рецидив злочинів. Згідно із ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Між тим із матеріалів справи вбачається, що У., Б. і Д. раніше не засуджувалися, тому визнання судом як обтяжуючої покарання обставини рецидиву злочинів є неправильним та підлягає виключенню з вироку суду. Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України виключила з вироку обтяжуючу покарання обставину, а саме рецидив злочинів[237].

У наведеній нижче ситуації оскарження судового рішення було пов’язане із неправильним розумінням поняття погашення судимості, і, як наслідок цього, помилкою у визначенні рецидиву злочинів

Шевченківський районний суд м. Чернівців засудив Ш. за ч. 1 ст. 187 КК на три роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Підсудного Ш. визнано винним у тому, що він 9 липня 2005 р., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, учинив розбійний напад на Є. із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерплого і заволодів його майном на суму 415 грн.

У касаційному поданні заступник прокурора Чернівецької області порушив питання про скасування вироку суду і направлення справи на новий судовий розгляд. Свої вимоги він мотивував тим, що суд обрав Ш. міру покарання, порушивши вимоги закону, — недостатньо врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, даних про його особу й те, що він вже був засуджений за вчинення аналогічного злочину, тобто в його діях має місце рецидив злочинів. У зв’язку з наведеним прокурор вважав, що суд повинен обрати Ш. міру покарання, пов’язану з реальним позбавленням волі.

Перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що подання задоволенню не підлягає тому, що обрану судом щодо Ш. міру покарання визначено правильно, з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, даних про його особу, а також усіх обставин справи. Доводи ж прокурора про те, що Ш. і раніше засуджувався за аналогічний злочин, не можуть бути враховані, оскільки його попередня судимість на підставі ст. 89 КК погашена[238].

Таким чином, попередня судимість засудженого не може враховуватись при визначенні рецидиву і обтяжувати покарання, якщо її було знято або погашено в установленому законом порядку.

В наступному прикладі судова помилка щодо визначення рецидиву не тільки вплинула на призначення покарання, але також потягла за собою неправильну кваліфікацію злочину

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира С. засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. Як визнав суд. 9 травня 2004 р., близько 18 год. 30 хв., С. на території Житнього ринку в м. Житомирі повторно незаконно придбав наркотичний засіб — ацетильований опій вагою залишку 0,19 г., який зберігав при собі без мети збуту.

У касаційній скарзі С. вказує, що його засуджено незаконно; порушує питання про зміну судових рішень; просить перекваліфікувати його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК, виключивши кваліфікуючу ознаку злочину «повторність», оскільки він не має попередньої судимості, та «рецидив злочинів» — обставину, що обтяжує покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню. Висновок суду про доведеність вини С. у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту підтверджується зібраними у справі доказами. Водночас його дії кваліфіковані неправильно.

Згідно з положенням ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, із дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до її погашення. У такому випадку погашена судимість не тягне за собою правових наслідків у разі вчинення нового злочину. Із огляду на матеріали справи С. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості, оскільки на момент вчинення ним нового злочину призначений йому попереднім вироком від 11 грудня 2000 р. на підставі ст. 75 КК іспитовий строк закінчився. За таких обставин суд необґрунтовано кваліфікував дії С. за ознакою повторності, оскільки мав керуватися положеннями ч. 4 ст. 32 КК, а призначаючи покарання, неправильно врахував рецидив злочинів як обставину, що його обтяжує.

З огляду на зазначене судові рішення щодо С. слід змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК, виключивши з вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання, — рецидив злочинів. У зв’язку зі зменшенням суспільної небезпечності вчинене покарання, призначене С., слід пом’якшити, призначивши його на підставі ст. 65 КК із урахуванням особи винного та обставин справи, в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК[239].

Чинний КК не містить поділу рецидиву на види, однак в науковій літературі пропонуються різні класифікації даного виду множинності[240]. Кожна з цих класифікацій має право на існування, тому що дозволяє з’ясувати сутність рецидиву, визначити ступінь і характер суспільної небезпечності його видів, а також особливості його впливу на кримінальну відповідальність і індивідуалізацію покарання.

Залежно від характеру вчинених злочинів рецидив поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний рецидив має місце там, де особа, в якої є попередня судимість за умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин, що є різнорідним з попереднім. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію, але згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК розглядається як обставина, що обтяжує покарання.

Спеціальний рецидив має місце там, де особа, що має судимість за умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин, тотожний або однорідний із попереднім. Наприклад, особа, що раніше була засуджена за обман покупців або замовників, знову вчиняє такий же злочин (ч. 2 ст. 225 КК), або особа, що має судимість за грабіж, знову вчиняє крадіжку. Спеціальний рецидив є більш небезпечним і передбачається в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака злочинів, Наприклад, в статтях 133, 164, 165, 201, 296 КК цей вид рецидиву формулюється шляхом вказівки на вчинення злочину особою, «яка раніше була судимою за такий злочин».

В літературі можна зустріти інше розуміння спеціального рецидиву. Зокрема, А.А. Примаченок вказує, що спеціальний рецидив — це вчинення особою, що має судимість або невідбуте покарання, аналогічного чи схожого злочину[241]. Зазначимо, що навряд чи доцільно замість усталених понять «тотожний та однорідний злочини» вживати поняття аналогічний, схожий злочин тощо, так само, як із стану судимості відокремлювати невідбуте покарання, адже особа все одно при невідбутому покаранні вважається судимою.