Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Ідеальною сукупністю називають випадки, коли однією і тією ж дією винна особа вчиняє два чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК. До її ознак належать такі;

1) наявність однієї дії, якою вчиняються два чи більше самостійних злочинів. Наприклад, суб’єкт підпалює будинок, внаслідок чого позбавляє життя потерпілого. Так, Д. зайшов на садову ділянку, що належала Ш. і переконавшись, що той спить в будинку, з помсти облив двері будинку бензином і підпалив. Пожежа знищила будинок і все майно, що в ньому знаходилось, а хазяїн отримав сильні опіки, від яких помер. Тут однією дією Д. вчинив два злочини: умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і умисне вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК);

2) тісний зв’язок між злочинами: вони мають спільним елементом не тільки суб’єкта (як у реальній сукупності), а й спільну злочинну дію. При цьому іноді буває так, що ця дія є замахом на певний злочин, і одночасно містить у собі ознаки іншого, закінченого злочину.

Вказані ситуації здебільшого мають місце при, так званому, «відхиленні дії або удару». Так, О., бажаючи вбити А., стріляв у нього, але промахнувся і влучив у К., яка випадково опинилася на місці події. Такі дії слід кваліфікувати як замах на вбивство А. і на необережне вбивство К.

Багато питань, пов’язаних із кваліфікацією ідеальної сукупності, вирішуються в постановах Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, у постанові від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво» Верховний Суд роз'яснював (п. 7), що «давання й одержання як хабара предметів, збут і придбання яких є самостійним складом злочину (вогнепальної (крім гладкоствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за збут або придбання цих предметів»[207];

3) злочини в ідеальній сукупності є різнорідними. З цього питання в юридичній літературі висловлені суперечливі думки. Так, В.П. Малков зазначав, що є підстави виділяти ідеальну сукупність однорідних і різнорідних злочинів. А.С. Нікіфоров вказував, що ідеальна сукупність можлива і тоді, коли однією дією вчиняється декілька злочинів, що охоплюються ознаками одного й того ж складу злочину, тобто припускав ідеальну сукупність тотожних злочинів[208].

На нашу думку, сутність ідеальної сукупності полягає саме в різнорідному характері злочинів, вчинених особою. Неможливо одною дією вчинити два однорідних злочини, що спрямовані на однакові або схожі безпосередні об'єкти і мають однакову форму вини (скажімо, одною дією вчинити грабіж і крадіжку). Тим більше неможливо одною дією вчинити два тотожних злочини (наприклад, одночасно дві крадіжки);

4) одночасність вчинення двох чи більше злочинів, тобто між ними немає навіть незначного проміжку часу.

Підсумувавши викладене, можна зробити наступні висновки.

Основні відмінності між ідеальною і реальною сукупністю полягають у тому, що у першому випадку однією дією (бездіяльністю) вчиняються два або більше різнорідних злочинів, в той час як при реальній сукупності всі діяння, вчинені суб’єктом, є самостійними злочинами, які можуть бути як різнорідними, так і однорідними, а іноді, навіть, тотожними. В останньому випадку реальна сукупність одночасно є повторністю, чого не може бути при ідеальній сукупності.

При реальній сукупності злочини мають один спільний елемент — суб'єкта, а при ідеальний — зв'язок між діяннями, що її утворюють, більш тісний: їх об'єднує не тільки спільний суб’єкт, а й спільна дія. Крім того, при ідеальній сукупності між вчиненими злочинами немає проміжку часу, а при реальній сукупності злочини вчиняються в різний час, хоча і можуть бути пов’язані між собою.

Відмінності між ідеальною і реальною сукупністю спостерігаються також при вирішенні питань щодо закінчення строків давності кримінального переслідування (ст. 49 КК). При ідеальній сукупності строки давності починають обчислюватись одночасно за обидва злочини, а тривалість їх визначається залежно від того, який зі злочинів, що входять до ідеальної сукупності, є більш тяжким. При реальній сукупності перебіг давності може перериватись, якщо до закінчення строків давності особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину і строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Незважаючи на відмінності між вказаними видами сукупності, кваліфікація дій особи як при реальній, так і при ідеальній сукупності завжди відбувається за декількома статтями (або частинами однієї статті) КК.

В науковій літературі справедливо зазначається, що встановлення в кожному конкретному випадку наявності ідеальної чи реальної сукупності злочинів допомагає більш глибоко розібратися в характері вчиненого особою злочинного діяння, вирішити питання про відмежування від сукупності злочинів складених, триваючих, продовжуваних, повторності злочинів, визначити ступінь суспільної небезпеки особи злочинця[209]. Однак, навряд чи можна погодитися з твердженням, що «особа винного при реальній сукупності має більшу суспільну небезпечність, чим при ідеальній сукупності, тому що при ідеальній сукупності особа вчиняє одне діяння, а при реальній — різночасно цілу низку самостійних діянь»[210]. Як слушно зазначив М.І. Бажанов, суперечки щодо того, який із видів сукупності є більш небезпечним, схоластичні, тому що ступінь суспільної небезпеки сукупності визначається не її видом, а характером тих злочинів, які до неї входять[211].

Від сукупності злочинів слід відрізняти вчинення особою складеного злочину. Це є важливим не тільки для визначення сукупності злочинів, а й для правильної кваліфікації вчинених діянь[212].

В теорії кримінального права давно усталилась думка, що складені злочини є спеціальними випадками врахованої законодавцем сукупності злочинів[213]. Таке визначення не суперечить ознакам складеного делікту. В кожному випадку його вчинення так само, як і при сукупності, мають місце два чи більше окремих діяння, кожне з яких передбачено у окремій статті Особливої частини КК в якості самостійного складу злочину. Але, внаслідок органічного зв’язку між такими діяннями, законодавець об’єднує їх в одиничний складений злочин, який кваліфікується за однією статтею КК.

Отже, якщо вчинені особою дії (бездіяльність) хоча і передбачені в окремих статтях КК, але в законі існує норма, в якій закріплено відповідальність за їх «сумісне (спільне) вчинення» — сукупність злочинів не утворюється, а має місце одиничний складений злочин, що і враховується при кваліфікації. Наприклад, під час розбійного нападу потерпілому спричиняються тяжкі тілесні ушкодження. В даному випадку буде одиничний складений делікт, передбачений в ч. 4 ст. 187 КК. В той же час умисне вбивство особи під час розбійного нападу не утворює собою ознак складеного злочину, тому що не передбачено в КК в ускладненому вигляді. Тому такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 і 4.4 ст. 187 КК).

В судовій практиці часто виникають проблеми відмежування сукупності від одиничного складеного злочину, причиною яких є неправильне розуміння ознак останніх.

Так, вироком Феодосійського міського суду АР Крим П. та Ш. засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України. Як визнав суд, 8 червня 2004 р., близько 2 год., П. та Ш., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на непрацюючому літньому майданчику за приміщенням магазину «Еллада» на вул. Куйбишева у м. Феодосії, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю вимагали від потерпілого Ч„щоб він залишив охоронювану ним територію. Після відмови останнього П. разом із Ш. завдали потерпілому кілька ударів у різні частини тіла, зокрема в голову. Внаслідок побиття потерпілому були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження з тривалим розладом здоров'я.

У касаційному поданні заступник прокурора АР Крим, не оспорюючи правильності встановлення фактичних обставин справи, просить вирок скасувати, а справу направити на нове розслідування у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій засуджених.