Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Якщо повторність тотожних злочинів прямо не передбачена в статті Особливої частини КК (наприклад, особа послідовно вчинила два службових підроблення), то вона розглядається згідно з п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, як правило, не викликає труднощів. За такої повторності кожний окремий злочин потребує самостійної кваліфікації за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Наприклад, якщо особа послідовно вчинила шахрайство, а потім грабіж, то її дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК і ч. 2 ст. 186 КК (як грабіж, вчинений повторно).

Певним винятком із цього правила є вчинення особою декількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України. Відповідно до роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» (п. 17), в зазначених випадках дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК з урахуванням повторності[183]. Однак суди не завжди дотримуються вказаних правил кваліфікації. Прикладом судової помилки може стати наступна справа.

Апеляційний суд Сумської області засудив: Я. — за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена п. 12 ч. 2 ст. 115, п. 9, 13 ч. 2 ст.115 КК, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 146 КК. Н. — за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 396 КК. В. — за ч. 1 ст. 396.

Згідно з вироком Я., Н. і В. визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин. 10 жовтня 2006 р. Я. і Н., перебуваючи в будинку Л. і Ш… під час розпивання з ними спиртних напоїв, діючи спільно, заподіяли їм ударів ніжкою від стільця, металевим совком, а також руками й ногами у різні частини тіла, у тому числі по голові та в грудну клітку, унаслідок чого Ш. знепритомнів, а Л. отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження. Я. і Н., доводячи до кінця спільний умисел на позбавлення життя 111., з метою приховати злочин за допомогою В., який вважав, що потерпілий мертвий, відвезли тіло останнього до озера і вкинули у воду. Смерть Ш. настала від механічної асфіксії внаслідок потрапляння води в органи дихання.

Того ж дня, щоб приховати вчинене, Я., примусивши очевидця вбивства Л. сісти в автомобіль, привіз його до свого будинку й закрив у погребі, незаконно позбавивши волі, а 11 жовтня умисно вбив. Наступного дня Я., Н. і В. із метою приховати вбивство віднесли труп Л. за межі господарства Я. і закопали.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вказав на те, що суд помилково кваліфікував злочинні дії Я. окремо за п. 9 ч. 2 ст. 115 і п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК по кожному вчиненому ним вбивстві, тоді як мав кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 115 цього Кодексу та відповідними пунктами цієї статті.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що подання підлягає задоволенню з таких підстав. Перевіркою матеріалів справи встановлено, що суд правильно встановив фактичні обставини вчинених засудженими Я., Н. і В. злочинів та правильно кваліфікував злочинні дії: Н. — за п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 396 КК, В. — за ч. 1 ст. 396 цього Кодексу, Я. — за ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 146 того ж Кодексу. Разом із тим суд неправильно кваліфікував злочинні дії Я. окремо за п. 12 ч. 2 ст. 115 і п. 9, 13 ч. 2 ст.115 КК, оскільки відповідно до вимог кримінального закону при вчиненні особою кількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. дії винного мають бути кваліфіковані за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Про це зазначено і в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи». Крім того, у п. 18 цієї постанови Пленуму передбачено, що при засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте суд, всупереч вимогам кримінального закону та вказаним роз’ясненням Пленуму, окремо кваліфікував злочинні дії засудженого Я. за конкретними пунктами ч. 2 ст. 115 КК та окремо за ними ж призначив йому покарання.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Сумської області щодо засуджених Н. і В. залишила без змін, а щодо засудженого Я. — змінила: постановила вважати його засудженим за пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК[184].

Якщо один вчинений винною особою злочин підпадає під ознаки різних частин однієї статті КК, що передбачають різні кваліфіковані склади цього злочину (наприклад, грабіж, поєднаний з проникненням у житло (ч. 3 ст. 186) і у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК), то вчинене діяння кваліфікується за тією частиною статті, що передбачає більш суворе покарання (в даному випадку за ч. 4 ст. 186 КК). Кваліфікація за ознакою повторності тут не потрібна, тому що в цьому випадку вчиняється лише один злочин, у якому наявні лише декілька кваліфікуючих ознак. Але в процесуальних документах, наприклад, в обвинувальному вироку, всі ці кваліфікуючі ознаки обов’язково повинні бути зазначені.

Якщо ж особа у різний час вчиняє два злочини, які підпадають під ознаки однієї й тієї самої статті Особливої частини КК, але кожен із них містить кваліфікуючі ознаки, передбачені у різних частинах цієї статті (наприклад, особа вчиняє спочатку грабіж, передбачений ч. 3 ст. 186, а через деякий час — ч. 4 ст. 186 КК), то вчинене має визнаватися і повторністю, і сукупністю (так звана, «повторність-сукупність»)[185]. У такому випадку вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів (у наведеному прикладі за ч. 3 ст. 186 і ч. 4 ст. 186 КК). Що ж стосується формули обвинувачення, то у відповідних процесуальних документах мають бути зазначені всі кваліфікуючі ознаки цих злочинів, у тому числі і повторність.

1.4.2. Сукупність злочинів

Відповідно до ч. 1 ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Визначення сукупності злочинів, яке наведене в ч. 1 ст. 33 КК, дозволяє виділити наступні її ознаки:

Кількісна ознака.

Особа (група осіб) вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів. Сукупність злочинів не може утворюватись із правопорушень, а також із суспільно небезпечних діянь, що не передбачені в Особливій частині КК. Характеризуючи цю ознаку, М.С. Таганцев вказував, що «сукупність злочинів існує тоді, коли діяння, в яких обвинувачується підсудний, відокремлені одне від одного і з зовнішньої, і з внутрішньої сторони, — в цьому і полягає межа, що відокремлює сукупність від одиничного злочину»[186].

Якісні ознаки.

1. Кожний зі злочинів у складі сукупності передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад злочину. Це можуть бути будь-які поєднання одиничних злочинів: простого з простим (наприклад, крадіжка і зґвалтування); простого з ускладненим або двох ускладнених (наприклад, триваючого і складеного злочинів); закінченого і незакінченого злочинів; а також злочинів, вчинених особою в співучасті або одноособово.

2. Злочини, що утворюють сукупність, як правило, є різнорідними. Але в окремих випадках вони можуть бути однорідними і навіть тотожними.