Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

В теорії кримінального права питання щодо характеру злочинів у складі сукупності тлумачиться неоднозначно. Так, О.М. Яковлев вважає, що відмінність сукупності злочинів від інших видів множинності злочинних діянь полягає саме в тому, що сукупність утворюють не будь-які, а лише різнорідні злочини. Такими злочинами визнаються діяння, що мають різні безпосередні об’єкти, або вчиняються з різними формами вини[187].

Т.Е. Караев і Ю.М. Юшков вказують, що сукупність утворюється різнорідними і однорідними посяганнями[188]. На думку А. С. Нікіфорова і В П. Малкова в сукупність можуть входити не тільки різнорідні, однорідні, а й і юридично тотожні діяння. Зокрема. В.П. Малков пише, що за сукупністю злочинів можуть бути кваліфіковані тотожні діяння, якщо першим діянням є замах на злочин, а другим — закінчений злочин — і навпаки[189].

І.Б. Агаєв наполягає на тому, що однорідні і тотожні злочини не можуть входити до сукупності злочинів, тому що вони є головними ознаками повторності, крім того, — як зазначає цей автор, — кваліфікація злочинів при сукупності заснована на їх різнорідності[190].

На нашу думку, сукупність звичайно утворюється різнорідними злочинами. Однак, вона також може мати місце при вчиненні однорідних злочинів, якщо інші правила кваліфікації таких злочинів не передбачені в законі (визначена в Особливій частини КК, як виняток, повторність однорідних злочинів).

Різнорідні і однорідні злочини передбачені в різних статтях або в різних частинах однієї статті Особливої частини КК, а тому при сукупності злочинів кожне з вчинених діянь отримує самостійну кваліфікацію за окремою статтею (частиною статті КК). Це положення прямо закріплене в ч. 2 ст. 33 КК.

Як правило, в чинному КК різнорідні і однорідні злочини передбачені в окремих статтях Особливої частини КК, але в деяких випадках різні частини однієї і тієї самої статті також можуть передбачати відповідальність за різні злочини. До таких статей належать, наприклад, ч. 1 ст. 115 КК умисне вбивство і ч. 2 ст. 115 КК — умисне вбивство за обтяжуючих обставин; ч. 1 ст. 371 КК, де встановлена відповідальність за незаконне затримання або привід і ч. 2 цієї статті — що передбачає покарання за завідомо незаконний арешт або тримання під вартою В ч. 1 ст. 357 КК мова йде про викрадення офіційних або приватних документів, штампів, а в ч. 3 цієї статті — про незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим особистим важливим документом. В ч. 1 ст. 413 КК передбачена відповідальність за продаж військовослужбовцем особистих предметів обмундирування, а в ч. 2 — за втрату ввіреної для службового користування зброї тощо. В цих та інших подібних випадках наведені частини статей КК містять різні склади злочинів і мають самостійні санкції. Тому, наприклад, якщо військовослужбовець спочатку продав своє обмундирування, а потім зіпсував ввірену йому зброю, в його діях матиме місце сукупність злочинів: ч. 1 і ч. 2 ст. 413 КК.

Вказану точку зору на кваліфікацію сукупності злочинів поділяє також судова практика. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» прямо зазначено (п. 20), що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються і у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції[191].

В окремих випадках сукупність злочинів можуть утворювати тотожні злочини, вчинення яких є якісною ознакою іншого виду множинності — повторності. Це, наприклад, закінчений злочин і кримінально-каране готування чи замах на такий самий (тотожний) злочин, а так само співучасть в такому злочині[192].

Як бачимо, повторність тотожних злочинів тут одночасно виступає і видом сукупності злочинів. З огляду на своєрідне сполучення двох різних видів множинності, такі випадки в теорії кримінального права цілком слушно називають «повторність-сукупність»[193].

На можливість кваліфікації за сукупністю тотожних злочинів неодноразово вказував і Верховний Суд України. Зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначається (п. 12), що «при вчиненні двох чи більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів»[194].

Аналогічне роз'яснення щодо кваліфікації сукупності тотожних злочинів міститься і в п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»[195].

В кримінально-правовій літературі також активно дискутувалось питання щодо можливості визнання сукупності при вчиненні злочинів, передбачених різними частинами однієї статті, в яких передбачені основний, кваліфікований та особливо кваліфікований склади одного й того самого злочину.

Вважаємо, що виходячи із буквального тлумачення закону, реальну сукупність можуть утворити всі випадки різночасного вчинення діянь, що містять самостійний склад злочину. Така думка підтверджується і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство», в п. 13 якої говориться, що «у разі, коли хуліганські дії містять ознаки, передбачені різними частинами ст. 296 КК, одночасна їх кваліфікація за цими нормами закону можлива тільки за наявності реальної сукупності злочинів, наприклад, хуліганство, що складалося із кількох епізодів, перший із яких характеризувався особливою зухвалістю, другий — крім того застосуванням зброї, а третій — опором представникові влади, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1, 3, 4 ст. 296 КК»[196].

3. За жоден зі злочинів, які утворюють сукупність, особу ще не було засуджено. Дана ознака є обов'язковою для наявності сукупності злочинів. Поняття засудження не роз'яснюється в кримінальному праві і є терміном кримінально-процесуального права, хоча КПК України також не використовує його для визначання стадії кримінально-процесуального провадження. В КПК можна зустріти поняття «засуджений», під яким розуміють особу, щодо якої було винесено (постановлено) обвинувальний вирок суду (ст. 335, 344, 345 КПК тощо).

Отже, дана ознака сукупності означає, що всі злочини винна особа вчиняє до винесення (постановлення) обвинувального вироку хоча б за один з них. З цим погоджується більшість науковців, однак існує і протилежна думка, згідно з якою під засудженням слід розуміти не сам факт винесення вироку судом, а тільки той момент, з якого цей вирок набрав чинності[197].

Вважаємо, що подібне розуміння ознаки «вчинення злочинів до засудження» невиправдано звужує поняття сукупності і не ґрунтується на кримінальному законі.

Як вже зазначалося, інститут множинності є комплексним. Він складається не тільки із норм, що розташовані в межах генерального інституту кримінального права — злочину, але також включає норми, які регулюють особливості призначення покарання за окремі види множинності злочинів (статті 70–72 КК) і належать до іншого генерального інституту кримінального права — покарання. А тому при визначенні ознак сукупності злочинів слід враховувати не тільки положення ст. 33 КК, а й положення ст. 70 КК, де сформульовані правила призначення покарання за сукупністю злочинів.

В ч. 4 ст. 70 КК зазначається, що як сукупність злочинів розглядаються ситуації, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. Таким чином, сам закон пов’язує засудження із винесенням (постановленням, а точніше, проголошенням) вироку, а не з набранням ним чинності.

Інколи в кримінально-правовій літературі вказують (В.П. Малков), що «суттєвою ознакою сукупності є те, що ні один зі злочинів, що до неї входять, не був ще предметом судового розгляду, і всі вони ставляться особі за провину одночасно»[198]. На нашу думку, таке тлумачення поняття сукупності є необґрунтовано обмежувальним. При з’ясуванні ознаки «вчинення злочинів до засудження» не має значення, одночасно суд розглядає справи про ці злочини чи в різний час; один суд засуджує особу чи різні суди, одним вироком чи кількома. Як зазначалося вите, іноді про раніше вчинений злочин може стати відомо вже після засудження особи за інший злочин. Отже, слід погодитись з М І. Бажановим, на думку якого, «у всіх вказаних випадках злочини вчинені особою раніше засудження хоча б за один із них. Тобто перед нами та ж сама сукупність злочинів, але обтяжена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності обвинувачень»[199]. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється, бо всі злочини хронологічно вчинені до винесення вироку хоча б за один із них. Крім того, в законі ніде не визначається, що сукупність злочинів обов'язково передбачає одночасний розгляд усіх злочинів, що вчинив підсудний.

Особливістю даної ознаки сукупності злочинів також є те, що поняття засудження розповсюджується тільки па вироки, винесені судами України. Відповідно до Закону від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна не взяла на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами іноземних держав, зокрема, при вирішенні питання про встановлення факту сукупності злочинів[200].