Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

1) якщо особа вчинила два і більше злочинів, передбачених цією кримінально-правовою нормою;

2) якщо ця норма містить ознаку повторності вчинення цього злочину;

3) якщо не минули строки притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності за перший (попередній) злочин, або якщо особу не було звільнено на законних підставах від кримінальної відповідальності за перший злочин, або якщо судимість за перший злочин ще не було знято чи погашено.

В. І. Ткаченко залежно від характеру вчинених злочинів розрізняє повторність:

— юридично тотожних злочинів;

— однооб’єктних злочинів;

— різнороб’єктних злочинів.

Залежно від мінімальної кількості злочинів виділяє повторність, яка складається із:

— двох злочинів;

— трьох злочинів (неодноразовість);

— чотирьох і більше злочинів (систематичність);

— п’яти і більше злочинів (промисел).

Залежно від форми вини повторність злочинів поділяє на:

— повторність тільки умисних злочинів;

— повторність і умисних, і необережних злочинів[186].

Така класифікація фактично повторює вищенаведені, які найбільш поширені в науці кримінального права.

О. І. Кириленко найважливішим критерієм класифікації видів повторності злочинів вважає чинне кримінальне законодавство, яке визначає загальну та спеціальну повторність. У першому випадку, на думку науковця, повторність не конкретизується за характером вчинених дій — це можуть бути різні збіги, а головним є те, що раніше вчинений злочин був умисний. Такий вид повторності в теорії кримінального права прийнято називати загальною, вона може бути застосована до невизначеного збігу статей[187]. Щодо спеціальної повторності, то вона прямо вказана в статтях Особливої частини і вийти за її межі не можна. Тобто вона спеціально передбачена в кримінальному законі, хоча під одним терміном об’єднує кілька різних проявів, і тому має назву спеціальної повторності.

Іншим критерієм О. І. Кириленко називає характер вчинених діянь, тому що кримінальний закон пов’язує наявність поняття повторності з певними кримінально-правовими наслідками.

О. І. Кириленко запропонував ввести в КК України як різновид повторності злочинів категорію «кримінальний професіоналізм». Учений зазначає, що «кримінальний професіоналізм як соціальне явище існує і потребує наукового дослідження… з метою вдосконалення кримінального законодавства… Він властивий злочинцям-професіоналам». До останніх науковець відносить, зокрема, осіб, які безперервно на професійній основі вчиняють певні тотожні або однорідні злочини, які кваліфікуються як повторність чи рецидив злочинів (наприклад, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 201 КК України тощо). Дослідник вказує, що в цьому випадку «кримінальний професіоналізм» не повною мірою отримує кримінальну правову оцінку, а тому пропонує в КК ввести категорію кримінальний професіоналізм[188]. Однак, як нам видається, для регулювання кримінальної відповідальності професійних злочинців цілком достатньо наявного у КК України рецидиву, тобто повторності, яка пов’язана із засудженням.

Повторність може бути поділена на види залежно від того, чи врахована вона у статтях Особливої частини КК, тобто за значенням, яке їй надає закон. При цьому В. О. Навроцький виділив: