Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

Правильна класифікація має задовольняти такі, вироблені наукою, вимоги:

1) підмножини, на які розділено множину, не повинні перетинатись (містити спільні елементи);

2) у сумі підмножини мають давати вихідну множину класифікованих об’єктів;

3) кожен елемент повинен входити до якогось одного класу;

4) поділ множини на групи повинен здійснюватися за однією ознакою[159].

Отже, класифікація є таким поділом, у якому рід поділяється на види, види на підвиди тощо. Необхідною умовою дослідження повторності злочинів є розподіл їх складових на підвиди, що дозволить у повному обсязі з’ясувати сутність, властивості і тенденції розвитку цього явища. Дослідження повторних злочинів має бути пов’язане із класифікацією, яка, своєю чергою є певною систематизацією знань про класифіковані об’єкти або систематизацією цих об’єктів[160].

Загалом науково обґрунтована класифікація практично й теоретично актуальна, принаймні, у таких аспектах: для законодавчої діяльності, для індивідуалізації відповідальності винних, для кримінологічного вивчення злочинності, її стану та структури. Чітка класифікація злочинів є надійним орієнтиром для законодавця при систематизації кримінального законодавства, побудови інститутів і понять Особливої частини КК[161]. Тому і дослідження повторних злочинів має бути пов’язане із класифікацією, яка є засобом всебічного пізнання аналізованих об’єктів.

В основі будь-якої класифікації лежать певні критерії. У науці кримінального права підходи до їх вибору суттєво відрізняються, тому й класифікації також є різні.

Щодо класифікації видів повторності злочинів, то розрізняють: загальну повторність (повторність в широкому значені) і спеціальну (повторність у вузькому значені)[162]. Така класифікація зумовлена, передусім, тим, що повторність як форму множинності злочинів відрізняють від повторності у вузькому значенні, яка співвідноситься із загальним як частина і ціле. Під загальною повторністю злочинів розуміють вчинення будь-якого нового злочину, а під спеціальною — вчинення нового тотожного чи однорідного злочину. Ознакою, що об’єднує загальну і спеціальну повторність, є послідовне вчинення двох і більше злочинів, передбачених кримінальним законом і відсутність умов, які анулюють правові наслідки вчинених суспільно небезпечних діянь.

Найбільш докладну класифікацію видів повторності злочинів запропонував Г. Т. Ткешеліадзе:

1) неоднорідна повторність — вчинення двох і більше неоднорідних злочинів;

2) однорідна повторність — вчинення двох чи більше злочинів однорідних злочинів;

3) спеціальна повторність — вчинення одного і того ж злочину;

4) неоднорідний рецидив — особа після засудження за перший злочин вчиняє другий неоднорідний злочин;

5) однорідний рецидив — вчинення після засудження за перший злочин однорідного злочину;

6) спеціальний рецидив — повторне вчинення після засудження за перший злочин такого ж злочину;

7) особливо небезпечний рецидив — вчинення після засудження за злочин певного виду і тяжкості нового вказаного в законі тотожного, однорідного або неоднорідного злочину[163].

Така класифікація заслуговує на увагу, проте з нею важко погодитись, оскільки в цьому поділі немає єдиної підстави класифікації — учений поклав у її основу різні критерії. Як зазначено в спеціальній літературі, однією з вимог правильної класифікації є те, що поділ множини на групи повинен здійснюватися за однією ознакою[164]. Отже, класифікація повинна відбуватись за однією істотною ознакою, яка і може бути визнана підставою її проведення.

Р. Галіакбаров, М. Єфімов, Е. Фролов повторність злочинів поділяють на два види: повторення (повторність у вузькому значені) і рецидив. Під повторенням злочинів вони розуміють вчинення особою до засудження більше одного разу тотожних злочинів, а у випадках передбачених законом — однорідних злочинів. Рецидив, на їхню думку, — це вчинення нового злочину особою, яка відбуває покарання або відбула покарання, але за наявності судимості. Своєю чергою, повторення злочинів вчені поділяють на загальне, кваліфікуюче і необхідне, а рецидив — на загальний, спеціальний і особливо небезпечний[165].

На думку згаданих трьох науковців, загальне повторення злочинів враховується як обтяжуюча обставина під час призначення покарання. Повторення як обтяжуюча обставина не може враховуватись в тих випадках, коли воно зазначене як ознака складу злочину. Загальне повторення утворюють лише тотожні суспільно небезпечні діяння. Звідси випливає те, що вчинення однорідних і різнорідних повторних злочинів до цього підвиду не входять. Однорідні злочини можуть утворювати повторність злочинів тоді, коли вони як кваліфікуюча ознака прямо передбачені законом, а різнорідні злочини можуть складати повторність у випадках, коли за перший злочин особа була засуджена. Наприклад, якщо особа вчинила грабіж, згодом розбій або хуліганство, а потім знову грабіж, то це не становить повторності злочинів, на переконання вищезазначених учених. Це положення не відповідає чинному законодавству і тому не може бути прийнятим.