Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

Кваліфікуюче повторення складають тотожні і передбачені кримінальним законом однорідні злочини.

Особливість необхідного повторення полягає в тому, що вчинені діяння розглядаються не як злочини, а як правопорушення. Необхідне повторення перетворює адміністративне, дисциплінарне правопорушення на злочин. Однак, при необхідному повторенні низка тотожних діянь утворюють лише один злочин, тому цей вид повторення знаходиться за межами множинності злочинів і взагалі не стосується повторності.

Прикладом необхідного повторення може бути ч. 1 ст. 337, ст. 391, ч. 2 ст. 407 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність при адміністративній або дисциплінарній преюдиції.

Ю. Н. Юшков розрізняє два види повторності: власне повторність (повторення), під якою розуміє вчинення особою тотожних злочинів, і рецидив — вчинення злочинів після засудження. Як видно, критерієм розподілу на види він визначає тотожність злочинів до чи після засудження. А повторення поділяє залежно від законодавчого визначення — неодноразовість, систематичність та у вигляді промислу[166].

Ю. О. Красіков вважає, що визначаючи види повторності злочинів, потрібно, насамперед, звернутися до їх правової регламентації. У зв’язку з цим він виділяє два види повторності злочинів:

1) повторність злочинів, яка передбачена Загальною частиною КК;

2) повторність, що передбачена Особливою частиною КК[167].

Така диференціація повторності зумовлена віднесенням

норм, які її регламентують, до Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу. Загальна частина передбачає положення про порядок призначення покарання при вчиненні декількох злочинів, про підвищення відповідальності при повторності злочинів. В Особливій частині повторність передбачена як кваліфікуюча ознака конкретних складів злочинів. Повторність в Особливій частині Кримінального кодексу впливає на кваліфікацію суспільно небезпечних діянь і, відповідно, на міру покарання за вчинення повторного злочину. У тих випадках санкція статей передбачає більш суворе покарання, ніж за аналогічний злочин, вчинений вперше.

Положення норм Особливої частини КК про повторність злочинів поширено лише на випадки, які прямо передбачені в ньому, що виключає можливість їх використання при інших комбінаціях повторного вчинення злочину. Норми Загальної частини не обмежені в застосуванні і мають більшу сферу використання.

Ю. О. Красіков вважає, що повторність, яка передбачена Загальною частиною КК, містить у собі такі поняття, як вчинення злочину особою, що раніше вчинила будь-який злочин, рецидив і реальну сукупність злочину. Повторність, яка передбачена Особливою частиною КК, виражена в неодноразовості, повторності злочинів (повторність у вузькому значенні), систематичності, вчинення злочину у вигляді промислу та у спеціальному рецидиві[168].

Залежно від норм кримінального законодавства, Г. Г. Криволапов також класифікує повторність злочинів відповідно до Загальної та Особливої частин[169]. Особливість його класифікації полягає в тому, що він називає її повторенням, а не повторністю, відносячи до неї лише випадки, коли два злочини чи більше вчиняються винним до засудження його хоча б за один із них, тобто до винесення обвинувального вироку за попередній злочин.

Висувають також як критерій класифікації кримінально-правове значення і визначають повторність, передбачену Загальною та Особливою частинами, яка має місце, коли особа після вчинення злочину, за яким зберігаються кримінально-правові наслідки, вчиняє новий злочин[170]. Т. Е. Караєв як критерій класифікації бере різні правові наслідки кожного з видів множинності злочинів[171]. Він поділяє загальну повторність на повторність злочинів, яка характеризується різночасовим вчиненням не менше, як два тотожні чи однорідні злочини, коли це прямо передбачено законом, а при неодноразовості, систематичності й промислі — тотожні злочини, вчинені однією особою за відсутності факту засудження. У той же час учений виділяє як окремий вид спеціальний рецидив (порівнює його із кваліфікованим видом повторності), а також реальну сукупність, до якої зараховує вчинення різнорідних злочинів або й однорідних, якщо особа раніше не засуджувалась за жоден із них, а загальний рецидив — за наявності таких же умов, за винятком наявності судимості за один із цих злочині[172].

На думку В. Д. Філімонова, повторність поділяється на три види: повторне вчинення злочинів до засудження за перший злочин, повторне вчинення злочину після засудження за перший злочин і змішаний вид повторності, який об’єднує два попередні види[173]. В. П. Малков не визнає змішаного виду повторності злочинів. Коли особа після засудження вчиняє два чи більше суспільно небезпечних діянь, то має місце другий вид повторності, а саме рецидив[174].

В. П. Малков як основу класифікації видів повторності злочинів пропонує використовувати різні критерії. Як один із них висуває характер вчинених діянь, що утворюють повторність і розподіляє їх на:

— повторність тотожних злочинів, яку в деяких випадках враховують як кваліфікуючу ознаку, а в інших вона є лише обтяжуючою обставиною при призначені покарання;

— повторність однорідних злочинів, яка прямо вказана в законі, також має значення як кваліфікуюча ознака, а в інших випадках — обтяжуюча обставина при призначені покарання;

— повторність різнорідних злочинів, що враховується як обтяжуюча обставина призначення покарання[175].

Ще одним критерієм для класифікації повторності є наявність чи відсутність засудження особи за вчинення злочину. Тут виділяють два основні види повторності злочинів:

1) повторність злочинів, яка не пов’язана з попереднім засудженням особи;