Розділ 3. Правила кваліфікації повторності злочинів

3.1. Загальні засади кваліфікації повторності злочинів

У теорії кримінального права проблеми кримінально-правової кваліфікації за рівнем їхнього узагальнення й абстрагування прийнято розробляти у таких напрямках:

1) загальні — методологічного характеру, що стосуються усіх злочинів;

2) особливі — стосуються кваліфікації певних видів злочинних діянь, наприклад, попередньої злочинної діяльності, злочинів, вчинених у співучасті, множинності злочинів;

3) конкретні — застосовуються при кваліфікації окремих видів злочинів, наприклад, крадіжки, хуліганство[295].

Загальні положення — виведені як принципи кримінально-правової кваліфікації, сформульовані як правила кваліфікації окремих видів злочинної діяльності чи такі, що поширюються на певні види застосування кримінально-правових норм, мають перевагу над правилами кваліфікації окремих злочинів. Наявне між ними співвідношення загального, особливого і одиничного передбачає, що одиничне (правила кваліфікації окремих злочинів) є виявом і конкретизацією загального та особливого, не може суперечити явищам вищого рівня узагальнення.

Відповідно до цього, правила кваліфікації повторних злочинів слід віднести до особливих, тобто таких, що стосуються кваліфікації певних типів кримінально-караних діянь і вирішують у ході кваліфікації певні питання застосування кримінально-правових норм. Крім цього, правила кваліфікації повторності злочинів відіграють роль загального стосовно детальніших правил. І, якщо конкретні питання кваліфікації досить широко висвітлено в літературі, то типовим проблемам, зокрема кваліфікації повторності злочинів, не приділено належної уваги.

Висвітлюючи питання повторності злочинів, важливо звернути увагу на загальні теоретичні засади кваліфікації злочинів у випадку їх повторності, з'ясувати те, що є підставами кваліфікації повторності злочинів, та встановити принципи кримінально-правової оцінки повторності злочинів.

У кримінально-правовій літературі передумовами кваліфікації визначають збір і аналіз доказів у справі та встановлення фактичних обставин справи; аналіз наявних кримінально-правових норм, що можуть бути застосовані до конкретного випадку, встановлення їх змісту, тлумачення, визначення меж чинності, тобто це те, що передує кваліфікації. Підстави кваліфікації — це певні факти, вже встановлені та зафіксовані; це правові явища, відповідно до яких здійснюється кримінально-правова оцінка діяння.

У теорії кримінального права розрізняють дві підстави кваліфікації злочинів — фактичну та юридичну. Фактичною підставою кваліфікації злочину є інформація про вчинене суспільно небезпечне діяння, що стала відомою правоохоронним органам і яку вони здобули в законному порядку. Кваліфікація можлива лише після того, як встановлено всі обов’язкові фактичні обставини справи. Це передбачає наявність ознак, що характеризують кожний з елементів посягання — об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону. Тобто де, коли, ким, за яких обставин, з використанням яких знарядь, у який спосіб вчинено злочинне діяння, до яких шкідливих наслідків призвело, ким вчинено, як проявилося суб’єктивне ставлення особи до вчиненого тощо. Таким чином правильне встановлення фактичних обставин справи є основою для кваліфікації злочину.

Кваліфікація злочину передбачає повне і всебічне встановлення тих фактичних обставин справи, що відповідають ознакам складу злочину, зазначеним у законі. Якщо такі фактичні обставини не з’ясовано, не можна дати точної кваліфікації злочину, що відповідала б об’єктивній істині.

Окрім виявлення у справі певних фактичних обставин, потрібно знайти і усвідомити ознаки цього складу злочину відповідно до норми КК, потім встановити відповідність вчиненого особою діяння ознакам складу, описаного в законі. Кваліфікація злочину і є об’єднуючою ланкою між фактично вчиненим особою суспільно небезпечним діянням і тим складом злочину, якому це діяння відповідає.

Щодо юридичної підстави кваліфікації злочинів, то в літературі трапляються різні погляди. Одні автори визначають такою підставою склад злочину[296], інші — норми кримінального закону[297], дехто — склад злочину та норми кримінального закону разом[298]. На думку, В. О. Навроцького, зауваження авторів, які вважають, що склад злочину не може бути підставою кваліфікації злочинів, є більш слушним. По-перше, зауважує науковець, вчення про склад злочину виникло в кримінально-правовій науці порівняно недавно, а кваліфікація здійснювалася задовго до цього. По-друге, щоб кваліфікувати діяння, потрібно мати про нього відповідну інформацію та кримінально-правову норму, що регламентує це діяння. Згідно з позицією В. О.Навроцького, юридичною підставою кваліфікації злочинів слід вважати кримінально-правову норму, що передбачає узагальнені, типові ознаки злочинного діяння[299].

Розглянувши підстави кримінально-правової кваліфікації, можна сказати, що фактичною підставою кваліфікації стосовно повторності злочинів слід вважати інформацію про вчинені діяння, фактичні обставини, що підлягають правовій оцінці. Саме тут важливо з'ясувати: чи вчинено кількома окремими діяннями в різний час два і більше тотожних, однорідних або різнорідних злочини; чи має місце одиничний продовжуваний злочин; чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин; чи була особа звільнена від кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин; чи закінчилися строки давності; Потрібно також встановити, чи було погашено або знято судимість за перший злочин, бо якщо такий факт буде встановлено, повторність відсутня взагалі, а діяння кваліфікується за відповідною частиною статті Особливої частини КК як одиничний злочин.

Нормативна підстава кваліфікації повторності злочинів полягає у встановленні кримінально-правової норми, яка передбачає певне діяння. І оскільки кримінально-правова норма об'єктивізується у вказівці на статтю кримінального закону, її частини та пункти, які передбачають цю норму, то подальший аналіз нормативної підстави кваліфікації повторності злочинів повинен полягати у виявленні того, які кримінально-правові норми використовуються під час кваліфікації та на які статті кримінального закону слід посилатися у випадку вчинення повторності злочинів.

Підсумовуючи викладене стосовно фактичної і нормативної підстави щодо кваліфікації повторності злочинів, слід відзначити, що тут виникають певні проблеми, які неоднозначно вирішуються в теорії кримінального права і в судовій практиці. Скажімо, скільки фактично особа вчинила злочинів і якою має бути остаточна кваліфікація — за однією статтею Особливої частини чи за кількома. Необхідно з'ясувати, чи потребують самостійної кваліфікації окремі злочини, що утворюють повторність, чи все охоплюється нормою, що передбачає відповідальність за повторність злочинів. Ці питання розглянемо докладніше в наступному підрозділі.

Зауважимо, що кваліфікація злочину буде правильною та науково обґрунтованою тоді, коли дотримано відповідні принципи, тобто кваліфікація злочинів ґрунтується на певних принципах і може бути здійснена лише на підставах і в порядку, передбачених законом. Знання цих принципів є запорукою успіху в науково-теоретичній і практичній роботі. Тому питання кваліфікації повторності злочинів необхідно розглянути під кутом зору реалізації принципів кримінально-правової кваліфікації. Саме дослідження принципів кваліфікації злочинів дає змогу сформулювати конкретні правила кримінально-правової оцінки повторності злочинів, якими безпосередньо повинні керуватися правоохоронні органи, а також перевірити правильність тих правил, яких дотримується правозастосовна практика.

Як відомо, принципи — це ті ідеї, які поширюються на всі питання кваліфікації, стосуються кваліфікації усіх злочинів. У спеціальній літературі принципи кримінально-правової кваліфікації визначено як систему науково обґрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільш загальних правил, на підставі яких здійснюється вибір статті кримінального закону, котра передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї статті і процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною статтею[300].

Принципи кримінально-правової кваліфікації не закріплені в законі, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кримінального права. Встановити, які положення є принципами кваліфікації злочинів, можна, базуючись на аналізі норм Конституції України, кримінально-правових положень Загальної та Особливої частин КК України, міжнародно-правових актів, схвалених нашою державою, виходячи із загальновизнаних теоретичних постулатів і позицій, яких дотримується правозастосовна практика.