Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

— повторність як ознака складу злочину. У такому випадку закон вказує на вчинення злочину «повторно», «особою, раніше судимою за…»;

— повторність, яка не виступає ознакою складу злочину — реальна сукупність злочинів[189].

У науці кримінального права Російської Федерації ще до Федерального закону Російської Федерації від 8 грудня 2003 р. підхід до визначення видів повторності також був неоднозначний. Наприклад, А. Наумов виділяє три їхні різновиди: 1) неодноразовість; 2) реальну сукупність; 3) рецидив[190]. Автори коментарю до КК Російської Федерації не відносять реальну сукупність до різновидів повторності, пояснюючи це можливістю різних поєднань злочинів, які не виділені законодавцем у неодноразовості та рецидиві злочинів[191].

Розглянувши зазначені позиції щодо класифікації видів повторності злочинів, потрібно зауважити, що кожна з них має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу. Деякі науковці, приміром І. Р. Галіакбаров, М. Ефімов, Е. Фролов, Г. Криволапов поняттям і відповідні терміни трактують суб’єктивно, подають свої дефініції, яких немає у кримінальному законодавстві. Вони також наводять класифікації, які не відповідають чинному КК.

Як випливає з дослідження, види повторності злочинів у літературі виділяли і за якимось визначеними ознаками, і без дотримання цього важливого правила. Різні підходи приводять до виділення різних видів повторності злочинів. Утім, будь-яка класифікація в науці має підпорядковуватися певним, виробленим у теорії правилам. Найважливіше для проведення класифікації — визначити критерій поділу певного явища на види, який став би запорукою повноти і точності такого поділу і показником його теоретичної і практичної значущості.

Звертаємо увагу і на те, що існують так звана природна і допоміжна класифікації. Природна класифікація — це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак. На відміну від допоміжної класифікації, тобто розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою, природна класифікація стверджує можливість визначити властивості предмета за місцем, яке він посідає у класифікації, а також передбачити і предмети, які ще не відшукані, але існування яких можна припустити, виходячи з цієї класифікації[192].

Враховуючи вище викладене, вважаємо за доцільне повторність злочинів погрупувати за такими критеріями:

1) за характером вчинених діянь:

— повторність тотожних злочинів;

— повторність однорідних злочинів;

— повторність різнорідних злочинів;

2) за наявністю судимості:

— повторність, яка пов'язана із засудженням;

— повторність, яка не пов'язана із засудженням;

3) за кримінально-правовим значенням:

— повторність як кваліфікуюча ознака;

— повторність як обставина, що обтяжує покарання.

Наведена класифікація є лише вираженням концептуального підходу у вирішенні досліджуваної проблеми. Разом з тим, без сумнівів, потрібно більш докладно розглянути види повторності злочинів, оскільки вони мають вагоме значення для кваліфікації злочинів.

Повторність тотожних злочинів. У ч. 1 ст. 32 КК України вказано, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України. Саме в ч. 1 ст. 32 КК України мовиться про повторність тотожних злочинів. На підтвердження цього положення можна звернутись також і до інших статей чинного Кодексу. У статтях, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення такого ж самого злочину. Наприклад, вчинення суб’єктом у різний час двох крадіжок — ст. 185 КК України. Або ст. 205 КК України, яка встановлює відповідальність за фіктивне підприємництво, а ч. 2 цієї статті — за вчинення тих же дій повторно. Тобто закон прямо передбачає повторність тотожних злочинів.

Під тотожними злочинами в науці кримінального права розуміють однакові злочини[193]. В. П. Малков вважає, що таке розуміння тотожності злочинів є формальним і веде до того, що крадіжку вчинену після такої ж крадіжки не можна вважати тотожним злочином, оскільки друга крадіжка вчинена за кваліфікуючої ознаки повторності, а перша без неї[194]. Із таким розумінням тотожних злочинів ми не погоджуємося. Абсолютно тотожних між собою злочинів не може бути. Кожне діяння, що підлягає кваліфікації, своєрідне, неповторне, вирізняється лише йому властивими ознаками. Діалектика заперечує абсолютно тотожні явища і предмети, а визнає лише їх відносну тотожність. З цього приводу В. М. Кудрявцев зазначив, що кожний злочин є одиничним, неповторним явищем[195]. Це означає, що кожне суспільно небезпечне діяння має отримати самостійну кримінально-правову оцінку.