Розділ «Глава XVI Аналогія закону і права»

§ 129. Проблема застосування в порядку аналогії права загальних засад права

Зазначення у ч. 7 ст. 9 КАС на застосування в порядку аналогії права загальних засад права (на відміну від ч. 8 ст. 8 ЦПК, що передбачає застосування в порядку аналогії права загальних засад законодавства) не слід розуміти так, що загальні засади права слід шукати поза межами позитивного права. В Україні позитивне право інтегрувало до себе усі вимоги (принципи, норми) природнього права, що виключає необхідність у пошуках «надпозитивних», «допозитивних» або «позапозитивних» принципів права. Немає в Україні і правових підстав для «виведення» із низки чи численних правових норм принципів з метою їх подальшого застосування в порядку аналогії права. Якщо є такі правові норми, що пронизані єдиною ідеєю, то, очевидно, можна із цих норм вибрати одну і застосовувати її в порядку аналогії закону.

1. Природньо-правовий напрямок у вітчизняній юридичній науці стає дедалі більш потужним, а заклики до подолання позитивізму в теорії і правозастосуванні стають все більш гучними. Проте це не означає, що термін «загальні засади права», які ч. 7 ст. 9 КАС приписує застосовувати в порядку аналогії права, означає щось інше, ніж термін «загальні засади законодавства». По-перше, термін «загальні засади права» ніякою мірою не зачіпає ті загальні засади, які входять до змісту принципу верховенства права, оскільки, як вище зазначалося, законом не мажуть визначатись особливості застосування загальних засад, що входять до змісту принципу верховенства права. По-друге, під загальними засадами права, як і під загальними засадами законодавства, слід розуміти виключно ті загальні засади (принципи, засади), що текстуально закріплені в законодавчих актах. Усталений поділ у науці принципів права на текстуально в актах законодавства закріплені і такі, що випливають із численних законодавчих положень, є проявом імітаторського напрямку в юридичній науці. Якщо є правові норми, що регулюють відносини, які є подібними до тих відносин, що не врегульовані, то такі правові норми слід застосовувати до неврегульованих відносин в порядку аналогії закону, що виключає потребу у виведенні загальних засад (засад, принципів) із таких правових норм.

Правда, з’явився і досвід застосування судом принципу, індуктивно виведеного із норм чинного законодавства. Не в Україні, а в Росії. Україна, сказав класик вітчизняної публіцистики, — не Росія. І все ж є над чим подумати. Можливо, наведений нижче приклад стане застереженням для українських суддів, якщо у них з’явиться думка вивести певний принцип із конкретних правових норм та застосувати його при здійсненні правосуддя. А. В. Слєсарєв описує таку справу[579]. Постачальник електричної енергії звернувся з позовом до підприємства «Тепломережі» з позовом про стягнення заборгованості за спожиту енергію в сумі 689622681 російських рублів, пені в сумі 423312506 рос. руб. і відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 336473532 російських рублів. Арбітражні суди позовні вимоги задовольнили повністю, оскільки вони ґрунтувались на нормах, встановлених Цивільним кодексом РФ. При розгляді протесту голови Вищого арбітражного суду президія Вищого арбітражного суду РФ звернула увагу на те, що суд не скористався правом зменшити розмір неустойки (пені) і зменшила її розмір до 100000000 російських рублів. Для вирішення справи у частині відсотків президія послалась на те, що виходячи із основних принципів Цивільного кодексу РФ за одне й те саме правопорушення два заходи цивільно-правової відповідальності застосовуватись не можуть. Оскільки відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені) до відповідача уже застосована, стягнення відсотків було визнано незаконним. Пізніше ця правова позиція була включена до однієї із постанов Пленуму Верховного Суду РФ і пленуму Вищого арбітражного суду РФ.

Виникає питання про те, із яких же основних принципів Цивільного кодексу РФ виходила президія Вищого господарського суду РФ? А. В. Слєсарєв пояснює, що президія, на його думку, виходила із закріплених у ст. 1 ЦК РФ принципів необхідності безперешкодного здійснення цивільних прав, забезпечення поновлення порушених прав і свободи договору. Трудно збагнути, як перші два принципи дали підставу для висновку про те, що вони перешкоджають за одне правопорушення застосовувати два заходи відповідальності. Що стосується принципу свободи договору, то в договорі між сторонами, що сперечалися про право цивільне, прямо була передбачена пеня за прострочення платежів. Цей досвід здійснення правосуддя більше нагадує спробу внести невизначеність у правовідносини, які самі по собі були досить визначеними. Нагадує цей досвід і спробу органу правосуддя свідомо втрутитись у прерогативи законодавчої влади. Ми невипадково зазначили і на боржника — споживача електроенергії, який здійснював діяльність щодо постачання теплової енергії (це для Росії є досить болючою проблемою), і на суми пені і відсотків, що підлягали стягненню і разом перевищували суму основного боргу. Ці обставини свідчать про те, що судовий орган прийняв доцільне рішення як справжній законодавець.

Чи могло бути прийняте таке рішення в Україні? Абстрактно розмірковуючи, могло. Але в Україні для цього є правова підстава. Навряд чи можна визнати розумним стягнення пені і відсотків в сумі, що перевищує основний борг, а тому зменшення розміру відповідальності боржника можна було б мотивувати посиланням на принцип верховенства права, закріплений у частині першій ст. 8 Конституції.

Нарешті, звернемо увагу і на ту обставину, що у наведеному випадку індуктивно виведений із законодавства основний принцип (чи індуктивно виведені із законодавства основні принципи) був використаний (були використані) не для заповнення прогалин у законодавстві, не для застосування в порядку аналогії права, а для застосування усупереч конкретній правовій нормі, що встановлюється ст. 395 ЦК РФ і дає право кредитору на отримання від боржника відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Отже, досвід індуктивного виведення основних принципів із конкретних положень цивільного законодавства РФ виявився невдалим, а подальші пошуки у цьому напрямку можна було б і припинити. Не тільки при здійсненні судочинства, а й в науці. Не тільки в Росії, а й в Україні.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!