Розділ «Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного»

13. Інколи законодавець уточнює коло обставин, прав та обов’язків, яким протиставляється визначене актом законодавства коло обставин, прав та обов’язків, зазначенням на те, яким саме обставинам, правам та обов’язкам робиться протиставлення. В таких випадках коло явищ, на які зазначається в акті законодавства, протиставляється не всім іншим явищам, а цьому уточненому колу явищ. Так, формулювання «особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги...» (ч. 4 ст 197 ЦК) давало б підставу для висновку про те, що індосант взагалі не несе відповідальності перед індосатом у всій решті випадків. Зокрема, це означало б неможливість застосування до індосанта відповідальності, передбаченої частиною третьою ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (індосант, що підписав договір цесії, міг би передати цінний папір, не переданий на виконання договору, іншому індосату. Якщо перший індосат своє обтяження не зареєстрував, договір цесії з другим індосатом є дійсним, а на індосанта покладається згідно із названим Законом відповідальність у вигляді відшкодування збитків). Але такий висновок є неможливим, оскільки цитований текст ч. 4 ст. 197 ЦК доповнюється словами «і не відповідає за здійснення цього права». Отже, формулювання «відповідає лише за недійсність відповідної вимоги» протиставляється відповідальності індосанта не взагалі, а лише відповідальності за здійснення права.

14. У багатьох випадках в положеннях актів законодавства використовується прислівник «виключно». Це надає правовій нормі, що логічно закріплена в таких положеннях, такої ж здатності конкурувати з іншими правовими нормами, яку мають текстуально закріплені правові норми.

«Право на розповсюдження телерадіопроірам у багатоканальних телемережах мають виключно:

- телерадіоорганізації, що отримали ліцензії на мовлення з використанням ресурсу багатоканальної телемережі відповідно до вимог ст. 23 цього Закону;

- суб’єкти господарювання, яким Національна Рада видала ліцензію провайдера програмної послуги» (ч. 3 ст. 39 Закону «Про телебачення і радіомовлення»). Із цього положення прямо випливає, що будь-які інші особи, крім названих в ньому, не мають права на розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних телемережах.

«Надання телекомунікаційних послуг на території України є виключним правом юридичних осіб з місцезнаходженням на території України, які зареєстровані відповідно до законодавства України та/або фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності з постійним місцем проживання на території України» (ч. 2 ст. 6 Закону «Про телекомунікації»). Із цього положення прямо випливає, що особи, які не відповідають зазначеним вимогам, не мають права надавати телекомунікаційні послуги.

15. «У разі ліквідації державного або комунального театру їхнє майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів, включаючи нерухоме майно, передається центральному органу виконавчої влади або відповідному органу місцевого самоврядування і може бути використане ним виключно в цілях театральної справи» (частина третя ст. 10 Закону «Про театри і театральну справу»). Із наведеного формулювання прямо випливає, що використання зазначеного майна на інші цілі не допускається.

16 «Виконання зобов’язань емітента за структурованими іпотечними облігаціями здійснюється виключно за рахунок іпотечного покриття» (ч. 1 ст. 20 Закону «Про іпотечні облігації»). За рахунок інших джерел зобов’язання емітента іпотечних облігацій, які були структуровані, виконуватись не можуть — таке прямо випливає із наведеного законодавчого положення.

17. «Сертифікований склад згідно з цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті» (частина перша ст. 9 Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»). Дим формулюванням товарним складам заборонено видавати складські свідоцтва до отримання згаданого сертифіката.

18. «Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпорядження лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб» (частина третя ст. 103 Лісового кодексу України). Рішення будь-якого іншого органу, яким би вирішувався спір такого роду, не може мати обов’язкового характеру — таке прямо випливає із наведеного формулювання.

19. «Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах» (частина перша ст. 43 Закону «Про автомобільний транспорт»). Із цього положення прямо випливає заборона на визначення автомобільного перевізника в інший спосіб (крім проведення конкурсу). Категоричність наведеного положення, що надається йому включенням до нього слова «виключно», деякою мірою приходить у суперечність з суспільними відносинами, на які воно поширюється, оскільки за наявності лише одного претендента на роль автомобільного перевізника законодавець не встановлює винятку із загального і категоричного правила про обов’язковість визначення перевізника на конкурсних засадах.

20. «Пенсія виплачується щомісячно організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі» (ч. 1 ст. 43 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»). Звідси прямо випливає заборона на виплату пенсій в іншій формі, ніж грошова.

21. «Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах» (ч. 1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги»). Наведене положення сформульоване вкрай невдало, але ж немає підстав стверджувати, що воно і взагалі не формулює будь-якої правової норми. Із цього прямо випливає, що правовідносини щодо надання житлово-комунальних послуг не можуть виникнути за відсутності укладеного сторонами договору.

22. Таке ж юридичне значення, як і включення до нормативних положень слів «лише», «тільки», «виключно», має включення до таких положень словосполучення «не інакше як». Відповідно до ч. 3 ст. 184 ГК «укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору». У цьому законодавчому положенні логічно закріплена правова норма, яка виявляється за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої будь-які відступлення від вимог цього положення є неприпустимими. Проте порушення цих вимог означає, що умови договорів, які їх порушують, можуть бути визнані судом недійсними, а до того підлягають застосуванню.

§ 71. Висновок від протилежного як засіб вирішення колізій між правовими нормами, сфери дії яких співпадають, а диспозиції співвідносяться як рід і вид

Співвідношення диспозицій як роду і виду при повному співпаданні гіпотез не означає, що в таких випадках колізії між правовими нормами повинні вирішуватись за допомогою правила «lех spesialis derogat generali», бо диспозиція не може бути критерієм поділу правових норм на загальні і спеціальні. Такі колізії, якщо вони не ускладнені ієрархічним або хронологічним компонентом, вирішуються за допомогою висновку від протилежного, який слід зробити із правової норми з вужчою диспозицією. У такий спосіб виявляється логічно закріплена у відповідному законодавчому положенні правова норма, яка не може застосовуватись усупереч конкуруючій текстуально закріпленій правовій нормі.

1. Якби спеціальна правова норма виявлялась, зокрема за критерієм широти змісту диспозицій правових норм, що конкурують, то правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 4 ГК («особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом») мала б бути визнана спеціальною у відношенні до правової норми, передбаченої ч. 2 ст. 9 ЦК («законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання»), бо перша із названих тут правових норм має більш вузьку диспозицію, передбачає встановлення особливостей регулювання майнових відносин у сфері господарювання тільки Господарським кодексом, у той час як правова норма, передбачена ч. 2 ст. 9 ЦК, допускає встановлення особливостей регулювання майнових відносин у сфері господарювання будь-яким законом (під «законом» у Цивільному і Господарському кодексах розуміється будь-який законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою в порядку, передбаченому для прийняття законів). Ця «спеціальна» правова норма і підлягала б переважному застосуванню перед «загальною» правовою нормою, що передбачена ч. 2 ст. 9 ЦК. Але співвідношення між цими правовими нормами є іншим, а тому і колізія між ними має вирішуватись за допомогою іншого методологічного інструментарію.

Для вирішення зазначеної колізії із правової норми з вужчою диспозицією (у даному випадку — із ч. 2 ст. 4 ГК) слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 4 ГК і відповідно до якої будь-яким іншим нормативно-правовим, у тому числі законодавчим, актом особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначатись не можуть. Але ця правова норма не може конкурувати при правозастосуванні з іншими правовими нормами того ж ієрархічного рівня, які текстуально закріплені або закріплені хоч би логічно, але виявляються при тлумаченні за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного або навпаки. Отже, колізія між правовою нормою, що встановлена ч. 2 ст. 9 ЦК і правовою нормою, що передбачена ч. 2 ст. 4 ГК, вирішується на користь першої із названих двох правових норм.

2. Сфера дії правової норми, що передбачена ч. 1 ст. 229 ГК («учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами»), і сфера правової норми, яка встановлена ч. 2 ст. 343 ГК («платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня»), повністю співпадають, хоч і описані ці сфери у наведених законодавчих положеннях різними текстами: неможливо уявити собі будь-яке інше реально значуще порушення грошового зобов’язання, крім прострочення його виконання.

Диспозиція правової норми, встановленої ч. 2 ст. 343 ГК, є вужчою, ніж диспозиція правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 229 ГК, і не виходить за межі останньої. Колізія між цими двома правовими нормами вирішується у наступний спосіб. Із ч. 2 ст. 343 ГК слід зробити висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, яка логічно закріплена у цьому законодавчому положенні і відповідно до якої прострочення платежу за грошовим зобов’язанням не тягне інших правових наслідків, крім обов’язку сплатити пеню. Ця правова норма за змістом диспозиції є несумісною з правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 1 ст. 229 ГК. Перевага при правозастосуванні надається цій останній правовій нормі, оскільки правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного нездатні конкурувати при правозастосуванні з текстуально закріпленими правовими нормами. Отже, прострочення виконання грошового господарського зобов’язання тягне виникнення на боці боржника обов’язку відшкодувати збитки і обов’язку сплатити пеню.