Розділ «Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного»

Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Звідси непрямо випливає, що інші суб’єкти, крім названих у ст. 2 ЦК, бути учасниками цивільних відносин не можуть. Це стосується, зокрема, філій і представництв, про які йдеться у ст. 95 ЦК і стосовно яких у цій статті немає чіткого зазначення на те, що вони не є учасниками цивільних відносин. Не є учасником цивільних відносин екіпаж транспортного засобу, переданого в найм, хоч у ч. 2 ст. 805 ЦК на екіпаж і покладаються певні обов’язки.

3. Висновок від протилежного з метою виявлення логічно закріплених в положеннях актів законодавства правових норм можна робити не тільки із нормативних положень, сфера дії яких є гранично широкою (як, наприклад, сфера дії ст. 1, 2 ЦК), а і з положень актів законодавства, що поширюються на більш вузьке коло відносин. Покажемо це на конкретних прикладах.

Стаття 25 ГПК (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом від 12 травня 2011 р.[235]), допускала правонаступництво на будь-якій стадії судового процесу в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Звідси за допомогою висновку a contrario виявлялась логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, згідно з якою у всіх інших випадках (крім випадків, коли підприємство-учасник процесу реорганізоване), процесуальне правонаступництво не допускається. Ця правова норма мала таку ж юридичну силу, як і правова норма, яка текстуально закріплена у ст. 25 ГПК. Вона не суперечила будь-якій іншій правовій нормі, а отже — підлягала застосуванню. Тому апеляційний господарський суд правильно припинив провадження в одній із справ на підставі п. 6 частини першої ст. 80 ГПК (оскільки підприємство-позивач було ліквідовано), хоч ліквідоване підприємство і передало своє право, що захищалось у судовому процесі, іншій особі за договором про відступлення вимоги. Особа, до якої спірне право перейшло на підставі зазначеного договору, не мала права вступити в господарський процес, що вже почався, але могла захищати своє право шляхом звернення до суду з власним позовом. Недоцільність цього законодавчого рішення була помічена, і Законом від 12 травня 2011 р. до ст. 25 ГПК були внесені зміни, якими було передбачено процесуальне правонаступництво, зокрема при заміні сторони у спірному зобов’язанні.

«Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України» (абзац перший ч. 4 ст. 4 ЦК). Відповідно до частини першої ст. 117 Конституції Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Виникає питання про можливість регулювання цивільних відносин розпорядженнями Кабінету Міністрів. У ч. 4 ст. 4 ЦК логічно закріплена правова норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої розпорядженнями Кабінету Міністрів цивільні відносини регулюватись не можуть. Ця правова норма, що непрямо випливає із положення ч. 4 ст. 4 ЦК, має таку ж юридичну силу, як і прямо встановлена цією частиною правова норма, а тому вона підлягає застосуванню (відповідно до ч. 2, 3 ст. 50 Закону «Про Кабінет Міністрів України» нормативне значення надається тільки постановам Кабінету Міністрів. Розпорядження такого значення не можуть мати).

Згідно з ч. 1 ст. 1232 ЦК «спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця». Звідси непрямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої витрати, які не можуть бути визнані розумними, відшкодуванню не підлягають. Це правило не суперечить будь-якому загальному чи спеціальному положенню законодавчих актів, а тому підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК «особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, яка вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна». Отже, доходи, одержані або такі, що могли бути одержані, до моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, не відшкодовуються цією особою. До цього моменту особа також не відповідає за погіршення майна. Ці правові норми, що непрямо випливають із відповідних текстуально закріплених правових норм, не суперечать будь-яким правилам, а тому підлягають застосуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 249 ЦК «законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час». Із цього текстуально закріпленого правила непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правова норма, згідно з якою видача безвідкличних довіреностей на певний час у випадках, не передбачених законом, не допускається. Ця правова норма не суперечить будь-якому правилу, а тому підлягає застосуванню.

Підлягає застосуванню правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 1124 ЦК («користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих же умовах»), виявляється при тлумаченні висновком a contrario і відповідно до якої користувач, який неналежним чином виконував свої обов’язки, не має права на укладення договору на новий строк, оскільки ця правова норма не суперечить будь-якому положенню актів законодавства. Таке ж твердження є справедливим стосовно правової норми, що логічно закріплена в ч. 2 ст. 1124 ЦК («законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк») і виявляється при тлумаченні висновком a contrario. Отже, користувач, який неналежним чином виконував свої обов’язки, не може вимагати укладення договору комерційної концесії на новий строк, а правоволоділець не може відмовитися від укладення договору на новий строк, якщо його право відмовитися не передбачене законом або якщо користувач належним чином виконував свої обов’язки.

П. 6 Перехідних положень Конституції («до створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України») суддя Конституційного Суду В. П. Тихий інтерпретував так, що зазначене повноваження Верховна Рада здійснює «тільки» до створення Конституційного суду[236]. Суворо буквально у наведеному положенні слова «тільки» немає. Але в цитованому конституційному положенні логічно закріплена правова норма, яка виявляється за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої після створення Конституційного Суду Верховна Рада назване повноваження втрачає. Оскільки це правило не суперечить будь-якому положенню Конституції, воно підлягає застосуванню, хоч у наведеному пункті і немає зазначення на те, що відповідне повноваження є чинним «тільки» до настання названого юридичного факту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1119 ЦК користувач вправі укласти договір комерційної субконцесії у випадках, передбачених договором концесії. Із цієї прямо встановленої правової норми непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правова норма, згідно з якою у випадках, коли договором комерційної концесії не передбачене право користувача укладати договори комерційної субконцесії, користувач не може укладати такі договори. Ця правова норма не суперечить будь-якій іншій правовій нормі, а тому підлягає застосуванню.

Із текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 1209 ЦК правової норми, що має вкрай вузьку гіпотезу («продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг)») непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно з якою відповідач несе обов’язок відшкодувати шкоду, якщо він не доведе наявність обставин, на які зазначається в ч. 2 ст. 1209 ЦК. Ця правова норма підлягає застосуванню, оскільки вона не суперечить будь-якій іншій правовій нормі.

Відповідно до ст. 23 Закону «Про державну службу» керівник державного органу має право за погодженням з начальником Головного управління державної служби України продовжити термін перебування на державній службі. Відповідно до п. 9 Порядку погодження продовження терміну перебування на державній службі[237] «порушення державними органами законодавства з питань прийняття на державну службу та проходження державної служби державним службовцем, а також вимог цього Порядку може бути підставою для відмови у погодженні продовження терміну перебування на державній службі». Із цієї текстуально закріпленої правової норми непрямо випливає і при тлумаченні за допомогою висновку a contrario виявляється логічно закріплена правова норма, згідно з якою будь-які інші обставини не можуть бути підставою для відмови у погодженні. Однак мали місце випадки, коли погодження на продовження терміну перебування на державній службі не надавались за відсутності обставин, названих у п. 9 названого Порядку. При цьому не було враховано, що наведена вище норма, яка непрямо випливає із зазначеного пункту, не суперечить будь-якій іншій правовій нормі, а тому підлягає застосуванню.

4. Пункт 168.2.2 ч. 168.2 ст. 168 ПК («особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність») сформульований дуже невдало, оскільки він формулює негативне правило, визначає осіб, які не є податковими агентами. Тут не заперечується можливість включення до нормативно-правових актів негативних правил. Інколи встановлення таких правил виправдовується відповідною ситуацією.

За відсутності особливих обставин, що спонукають встановлювати негативні правила, законодавець мав би виявляти більшу повагу до осіб, які будуть працювати із законодавчими актами, і формулювати позитивні правила, які при читанні сприймаються значно легше.

У даному випадку негативне правило доповнене двома винятками, які також мають негативний зміст. Це ускладнює нормативний текст настільки, що його нормально сприйняти можна тільки, як кажуть, «на світку голову». Але ж суддя чи інший суб’єкт правозастосування змушений працювати із законом не тільки на початку, айв кінці робочого дня. Законодавче положення, про яке йдеться і в якому формулюється три зазначені вище заперечення, до того ж потребує використання при його логічному опрацюванні висновку від протилежного, а це уже — непросто навіть на «свіжу голову».

Отже, із п. 168.2.2 ч. 168.2 ст. 168 ПК випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої податковими агентами є усі юридичні особи (відокремлені підрозділи юридичних осіб відповідно до п. 168.4.2 ч. 168.4 ст. 168 ПК можуть лише отримати в установленому порядку повноваження щодо нарахування, дотримання і сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб), а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності або перебувають на обліку в органах державної податкової служби як такі, що провадять незалежну професійну діяльність. Ця правова норма підлягає застосуванню, оскільки це не суперечить будь-яким іншим нормам.

5. Законодавець враховує, що із положень законодавчих актів при їх тлумаченні будуть робитись висновки a contrario і у такий спосіб будуть виявлятись логічно закріплені правові норми, що підлягають застосуванню у відповідних випадках. Так, у частині першій ст. 4 ГПК («господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України») не зазначається на будь-які підзаконні акти. Не зазначається на такі акти і в подальшому. Зате в частині другій ст. 4 ГПК встановлюється: «Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України». Звідси непрямо випливає і висновком a contrario виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої господарський суд, крім актів, зазначених у частині першій ст. 4 ГПК, має застосовувати акти державних та інших органів (за умови, що ці акти не суперечать «законодавству України»).

§ 69. Висновок від протилежного і висновок про відсутність правового врегулювання

Висновок від протилежного слід відрізняти від висновку про відсутність правового врегулювання. Це має практичне значення взагалі для правильного розуміння нормативного тексту, тобто навіть тоді, коли правові норми, виявлені при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч іншим правовим нормам. У тих же випадках, коли правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, здатні конкурувати при правозастосуванні з іншими правовими нормами, розмежування врегулювання відповідних відносив такими нормами і відсутності їх правового врегулювання будь-яким нормативно-правовим актом у вирішальний спосіб впливає на правозастосування.

1. Реальне значення відмежування висновку a contrario від висновку про відсутність правового врегулювання має у наступних випадках: 1) у разі необхідності вирішення ієрархічних колізій; 2) у разі необхідності вирішення хронологічних колізій; 3) у випадках необхідності вирішення колізій між двома правовими нормами, які встановлені актами законодавства і одна із яких перебуває «під захистом» нормативного положення, що визнає таку норму (чи групу правових норм) спеціальною, особливістю, або «під захистом» застереження «якщо інше не встановлено...», «крім випадків, встановлених...» тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітнє вчення про тлумачення правових актів» автора Коллектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Вступне слово

  • Передмова

  • Глава I Новітнє вчення про тлумачення правових актів у системі юридичної науки і юридичної освіти

  • Глава II Сучасний стан законодавства України та проблема його тлумачення

  • Глава III Загальні положення вчення про тлумачення юридичних актів

  • Глава IV Текстуальне опрацювання положень правових актів

  • Глава V Логічне тлумачення положень нормативно-правових актів

  • Глава VI Системне тлумачення положень актів законодавства. Субординація правових норм

  • Глава VII Системне тлумачення актів законодавства. Переважне застосування спеціального закону (спеціальних правових норм)

  • Глава VIII Системне тлумачення актів законодавства. Вирішення хронологічних колізій

  • Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного
  • Глава X Колізії між правовими нормами, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, та іншими правовими нормами

  • Глава XI Інші питання системного тлумачення

  • Глава XII Телеологічне і історичне тлумачення.

  • Глава XIII II Дискусійні питання правотлумачення

  • Глава XIV Особливості тлумачення положень Конституції України

  • Глава XV Верховенство права

  • Глава XVI Аналогія закону і права

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи