Розділ «Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного»

§ 66. Випадки, коли висновок від протилежного не дає правильного (істинного) результату

Відповідно до логіки людського мислення висновок від протилежного можна робити із будь-якого нормативного тексту, із тих його слів, що формулюють гіпотези, і із тих його слів, що формулюють диспозиції відповідних правових норм. Винятком є лише положення, що складають неповний перелік прав, обов’язків чи обставин, що тягнуть за собою виникнення, зміну та припинення прав та обов’язків (правовідносин). Такі положення зазвичай включають слова «зокрема». Висновок від протилежного із таких положень суперечив би логіці людського мислення (у частині, що стосується слів, до яких відноситься слово «зокрема»).

1. Тут не стверджується, що виявлені за допомогою висновку від протилежного судження обов’язково мають значення правових норм, а тим більше, — що ці норми завжди підлягають застосуванню, а лише констатується, що такі висновки за вказаним винятком не суперечать законам логіки. Проте, є такі випадки, коли зазначена суперечність має місце. Так, у ст. 611 ЦК перелічуються правові наслідки порушення зобов’язання, які наступають у випадках, коли вони встановлені договором або законом. Але тут встановлений неповний перелік таких наслідків, оскільки вказується, що в разі порушення зобов’язання настають, «зокрема» ті наслідки, що передбачені цією статтею. Тому із ст. 611 ЦК не можна робити висновок від протилежного і стверджувати, що порушення зобов’язання не може тягнути будь-яких інших наслідків.

2. У ст. 1219 ЦК міститься перелік прав та обов’язків спадкодавця, що не входять до складу спадщини унаслідок того, що вони нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, але в цій статті вживається слово «зокрема». Тому перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини, який (перелік) наводиться у ст. 1219 ЦК, не є вичерпним. Це перешкоджає висновку від протилежного із ст. 1219 ЦК і твердженню про те, що всі інші права та обов’язки (крім перелічених у цій статті) входять до складу спадщини.

§ 67. Межі, в яких висновок від протилежного може мати значення правової норми

Значення правової норми можна надавати тим висновкам від протилежного, які зроблені в межах найближчого роду стосовно того поняття, про яке йдеться у нормативному положенні, із якого зроблено висновок від протилежного. Проте найближчим родом висновок від протилежного, що дає правильний результат, не може обмежуватись. Слід допустити такий висновок у межах роду, стосовно якого найближчий рід є видом. Судження, що є більш далекими від текстуально закріпленої правової норми, із якої зроблено висновок від протилежного, можуть бути визнані правовими нормами, якщо це не суперечить контексту відповідних нормативних положень.

1. Англійський науковець — фахівець у галузі логіки другої половини XIX століття У. Мінто писав: «Ми відрізняємо наше враження не від цілого світу як такого, а тільки від того, що є близьким і однорідним з даним враженням, що перебуває з ним на одному підґрунті, словом, стан і протиставлення є однорідними. Якщо ми будемо спостерігати над собою в акті мислення, то ми знайдемо, що наші думки підпорядковуються цьому закону. Ми помічаємо, наприклад, колір книги перед нами, відрізняємо його від іншого кольору, який або дійсно перебуває в даний момент у нашому полі зору або уявляється нам. Наприклад, ми думаємо про чорну дошку і чорний колір її ми визначаємо на противагу білому кольору фігур, які намальовані або можуть бути намальовані на ній крейдою, або на противагу кольору сусідньої з дошкою стіни, або, наприклад, ми думаємо про людину як про солдата; протилежності у нашому розумі будуть стосуватись не кольору його волосся, не його росту, не місця його народження чи національності, а його професії — на противагу особам інших професій — матросам... портним. Якраз за допомогою якого-небудь контрасту ми надаємо визначеності предмету наших думок і інколи ми користуємося для цього одним контрастом, інколи — іншим, але завжди члени протиставлення будуть однорідними. Один колір розрізняється стосовно іншого, один відтінок протиставляється іншому; колір може розрізнятись і протиставлятись формі, але в такому протиставленні обидві ці якості розглядаються уже як члени більш загального класу — якостей, що сприймаються органами почуття»[234]. Викладене, можливо, сприймається з певними труднощами, але логічні основи висновку від протилежного розкриваються тут непогано.

Із настанов цього автора виплітає наступне: 1) слід відрізняти наше враження від прочитаного в законі слова чи словосполучення за допомогою висновку від протилежного не від усіх інших явищ і понять, які їх визначають, а від якоїсь їх частини; 2) відрізняти наше враження від того, що перебуває з ним на одному підґрунті; 3) відрізняти наше враження за допомогою висновку від протилежного від того, що є близьким і однорідним; 4) члени протиставлення повинні бути однорідними.

Висновки від протилежного можна робити із будь-яких положень актів законодавства. Якщо за обставин, що викладені в гіпотезі певної правової норми, чинною є диспозиція цієї ж норми, то за межами зазначеної гіпотези ця диспозиція є нечинною. Якщо за наявності обставин, на які зазначається в гіпотезі певної правової норми, виникають права та обов’язки, то будь-які інші права та обов’язки не виникають. Як видно, висновки від протилежного, що зроблені тут у загальному вигляді, стосуються всієї решти обставин та всієї решти прав та обов’язків, тобто часто вони мають гранично широкий зміст. За таких умов правові приписи, що виявляються висновком a contrario, можуть виходити далеко за межі змісту тих актів законодавства, із положень яких вони виведені.

Покажемо це на прикладі Закону «Про правовий режим надзвичайного стану». Із правила частини другої ст. 22 названого Закону («передбачені цим Законом обмеження конституційних прав і свобод громадян, які можуть бути застосовані за умов надзвичайного стану, є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають») непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого всі інші положення актів законодавства можуть тлумачитись розширено. Але ж цілком очевидно, що при прийнятті цього Закону законодавець не мав на увазі вирішити питання про можливість розширеного тлумачення всіх актів законодавства України. Гранична межа дії правового припису, що непрямо випливає із частини другої ст. 22 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» та виявляється при тлумаченні висновком а contrario, не повинна виходити за межі роду, тобто правових норм, що встановлені названим Законом. Заборонивши розширене тлумачення положень названого Закону, що передбачають обмеження конституційних прав і свобод громадян, які можуть бути застосовані за умов надзвичайного стану, законодавець непрямо допускає, що інші положення цього Закону можуть тлумачитись розширено. Наскільки це можливо і чи можливо взагалі, про це мова буде йти в одній із наступних глав цієї книги. Але тут ми повинні визнати, що чинність правового припису, який непрямо випливає із частини другої ст. 22 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», ні за яких умов не може поширюватись за межі предмету цього Закону, тобто на тлумачення всіх інших актів законодавства України.

2. Наданню висновкам від протилежного значення правових норм може перешкоджати системний зв’язок цієї норми із загальною правовою нормою. Це правило підтверджується аналізом низки положень Цивільного кодексу (ч. 3-5 ст. 221; ч. 3 ст. 222; ч. 3 ст. 225; ч. 3, 4 ст. 226; ч. 2 ст. 227; ч. 2 ст. 229; ч. 2 ст. 232; ч. 2 ст. 233), які встановлюють окремі наслідки недійсності відповідних видів правочинів (повернення одержаного однією чи обома сторонами; відшкодування вартості одержаного грошима; відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди), що настають за певних умов. Виникає думка зробити висновки від протилежного із перелічених законодавчих положень та виявити у такий спосіб правові норми, відповідно до яких інші правові наслідки (ніж установлені цими законодавчими положеннями) не настають. Далі можна було б стверджувати, що ці правові норми підлягають переважному застосуванню перед загальними правовими нормами, що встановлені ч. 1, 2 ст. 216 ЦК, оскільки зазначені вище норми, які виявляються за допомогою висновку від протилежного, відповідають застереженню ч. 3 ст. 216 ЦК про можливість встановлення особливих правових наслідків недійсності правочину. Але ж із логічного зв’язку низки зазначених вище правових норм з правовою нормою, встановленою ч. 3 ст. 216 ЦК, видно, що у перелічених випадках не встановлюються особливі правові наслідки недійсності правочинів, а тільки зазначається на окремі правові наслідки, передбачені загальними правилами ч. 1, 2 ст. 216 ЦК. Необхідність у такому зазначенні виникла у зв’язку з тим, що правилами перелічених вище законодавчих положень встановлюються особливі умови настання окремих правових наслідків недійсності відповідних видів правочинів. Усе це перешкоджає наданню висновкам від протилежного, які робляться із перелічених законодавчих положень, значення правових норм.

Що стосується ч. 2 ст. 230 і ч. 2 ст. 231 ЦК, які передбачають відшкодування збитків у подвійному розмірі стороною, яка при вчиненні правочину застосувала обман або фізичний чи психічний тиск, то із них за допомогою висновку від протилежного при тлумаченні виявляються правові норми, згідно з якими інші правові наслідки (крім відшкодування збитків у подвійному розмірі) у випадках, передбачених ч. 2 ст. 230 і ч. 2 ст. 231 ЦК, не застосовуються. Але ці правові норми не можуть застосовуватись усупереч правовим нормам, що виявляються із ч. 3 ст. 216 і ч. 2 ст. 231 ЦК за допомогою висновку ступеню: якщо винна сторона в інших випадках зобов’язана відшкодувати моральну шкоду, то тим більше (у силу грубості здійсненого нею правопорушення) відшкодувати моральну шкоду зобов’язана та сторона, що застосувала обман, фізичний чи психічний тиск. Тим більше, за потерпілою стороною слід визнати право на повернення до попереднього майнового стану.

§ 68. Випадки, коли правові норми, які логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, підлягають застосуванню

За відсутності конкуруючих правових норм правові норми, що логічно закріплені в положеннях нормативно-правових актів і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, підлягають застосуванню до відповідних правовідносин так же, як і текстуально закріплені правові норми.

1. Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку a contrario, випливають із положень нормативно-правових актів, в яких текстуально закріплюються інші правові норми. Ці логічно закріплені правові норми мають таку ж юридичну силу, як і текстуально закріплені в тих же положеннях нормативно-правових актів правові норми. Проте, за загальним правилом, правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч будь-яким текстуально закріпленим правовим нормам того ж ієрархічного рівня.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК «цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників» (ч. 1 ст. 1 ЦК). Звідси непрямо випливає і за допомогою висновку a contrario при тлумаченні виявляється правова норма, згідно з якою особисті немайнові та майнові відносини, що не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, цивільним законодавством не регулюються. Ця правова норма, що логічно закріплена в ч. 1 ст. 1 ЦК, має таку ж юридичну силу, як і текстуально закріплена в цій частині правова норма. Ця правова норма застосовується, оскільки текстуально закріпленими правовими нормами не передбачено інше. Зокрема, в силу спеціальної правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 9 ЦК, якщо відносини, які виникають у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, трудові або сімейні відносини не врегульовані іншими актами законодавства, вони також регулюються положеннями Цивільного кодексу. Це — спеціальна правова норма, що встановлює виняток із положення ч. 1 ст. 1 ЦК. Вона підлягає переважному застосуванню і перед правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 1 ЦК, і перед правовою нормою, що непрямо випливає із ч. 1 ст. 1 ЦК та виявляється висновком a contrario. Наведена спеціальна правова норма погоджується із спеціальною правовою нормою ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, прямо називається цивільною відповідальністю.

2. Наведемо ще один приклад, що підтверджує однакову юридичну силу текстуально закріпленої загальної правової норми і правової норми, яка логічно закріплена у тому ж нормативному положенні і виявляється за допомогою висновку від протилежного:

«Стаття 2. Учасники цивільних відносин.

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі — особи).

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права».