Розділ «Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного»

Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Таким чином, існує проблема виявлення і тлумачення правових норм, які текстуально в актах законодавства не закріплені, але логічно є наявними у змісті нормативних положень і виявляються при тлумаченні, зокрема за допомогою висновку від протилежного.

5. Без використання висновку від протилежного і без врахування особливостей правових норм, що виявляються при тлумаченні актів законодавства за допомогою цього висновку, не можна здійснювати професійне опрацювання положень нормативно-правових актів. Так, у розділі II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина, переважно зазначається на те, що відповідні права надаються кожному. Але відповідно до частини шостої ст. 43 Конституції «громадянам гарантується захист від незаконного звільнення», а згідно частини першої ст. 54 Конституції «громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності». Частина друга цієї ж статті також встановлює, що «кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом». Із цих конституційних положень випливають і за допомогою висновку від протилежного виявляються правові норми, згідно з якими іноземним громадянам і особам без громадянства відповідні права та гарантії не надаються. Це — повноцінні правові норми. До того ж вони підпадають під застереження «за винятками, встановленими Конституцією...», що додане до ст. 26 Конституції, яка визнає за іноземцями та особами без громадянства ті ж самі права та свободи, що надаються громадянам України.

Тут поставлене дуже незручне запитання. Воно задовільно може бути вирішене за допомогою раціонального опрацювання відповідних конституційних положень. Неприйнятним є тільки ігнорування таких незручних запитань, що виникають при опрацюванні положень Конституції та інших актів законодавства.

Перелік таких незручних запитань можна продовжувати до безкінечності. Наведемо лише наступну інформацію. В. В. Хахулін критично оцінює ч. 1 ст. 1 ЦК («цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників»), із якої випливає, що цивільним законодавством не регулюються цивільні відносини, яким не притаманні ознаки юридичної рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності. Отже, робить висновок від протилежного науковець, є такі цивільні відносини, які не мають ознак юридичної рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності, а тому однойменним законодавством не регулюються. Із ч. 2 ст. 1 ЦК («до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом») той же автор за допомогою висновку від протилежного виявив правову норму, згідно якої цивільне законодавство застосовується до особистих немайнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій[222]. В. В. Хахулін зробив цілком коректні висновки від протилежного із положень ст. 1 ЦК, і за допомогою цих висновків поставив дуже незручні і для розробників Цивільного кодексу, і для суб’єктів правозастосування запитання. Ці запитання свідчать про те, що і законопроекти з точки зору висновку від протилежного не опрацьовуються, що і породжує відповідні незручні запитання.

6. Визнаючи значення суджень, що отримуються за допомогою висновку від протилежного, як правових норм, слід звернути увагу на те, що в науці висловлена також і думка про те, що висновок від протилежного є засобом подолання прогалин у законодавстві. Відразу зауважимо, що така думка суперечить чинному законодавства і України, і Російської Федерації, на матеріалах якого формулюється така думка[223]. Суперечила б вона і радянському цивільному законодавству (якщо б вона висловлювалась на той час). Засобами подолання прогалин законодавство України визнає аналогію закону і аналогію права (ст. 8 ЦК; ч. 8 ст. 8 ЦПК; ч. 7 ст. 9 КАС). А за допомогою коректно зробленого висновку від протилежного виявляються повноцінні правові норми. Тільки треба вміти вирішувати колізії між такими правовими нормами та іншими правовими нормами, закріпленими в актах законодавства текстуально і логічно.

З точки зору теоретичної, визнання висновку від протилежного засобом заповнення прогалин у законодавстві є неприйнятним з урахуванням наступного. По-перше, якщо стверджувати, що за допомогою висновку від протилежного заповнюються прогалини у законодавстві, то це означає, що за судженнями, що виявляються за допомогою такого висновку, не визнається значення правових норм: раз є відповідна прогалина, то немає правової норми. Але ж, стверджується, висновком від протилежного прогалина все-таки заповнюється. Отже, судження, отримане за допомогою висновку від протилежного, все-таки здатні заповнювати прогалини, тобто ці судження є правилами, здатними регулювати суспільні відносини. Вони є правовими нормами. А раз вони є правовими нормами, то прогалин у законодавстві у відповідних випадках немає. Можливо тоді, що за допомогою висновку від протилежного виявляються правові норми, які є нездатними конкурувати з іншими правовими нормами? Ця думка видається дещо ближчою до істини, але ж вона у численних випадках суперечить логіці актів законодавства, із якої часто випливає, що правові норми, які логічно закріплені в положеннях актів законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, здатні «на рівних» конкурувати з іншими правовими нормами, у тому числі з тими, які текстуально закріплені в актах законодавства.

По-друге, існування прогалин у законодавстві — це об’єктивне явище. Проте визнання тієї обставини, що за допомогою висновку від протилежного заповнюються прогалини у правовому регулюванні, означає, що кількість прогалин у законодавстві приблизно є рівною усій кількості наявних правових норм. Як писав Є. В. Васьковський, «одна й та ж норма може нерідко бути підставою не для одного, а для двох і навіть декількох висновків a contrario»[224]. Тож не виключається, що кількість коректних суджень, отриманих за допомогою висновку від протилежного, буде перевищувати кількість інших правових норм.

Слід, однак, визнати, що сам Є. В. Васьковський був непослідовним в оцінці висновку від протилежного. З одного боку, він визнавав, що за допомогою висновку від протилежного виявляється протилежна за змістом «норма»[225]. З іншого боку, він цитує Броше, який писав про те, що висновком від протилежного заповнюється прогалини в законодавстві[226].

С. И. Вільнянський протиставляв висновок від протилежного «висновку за аналогією», дещо повторюючи думку науковців, яку наводив Є. В. Васьковський[227], і тут же визнавав висновок від протилежного способом заповнення прогалин у законодавстві[228]. Але ж за допомогою висновку від протилежного виявляється дійсний юридичний зміст, первинно наявний у нормативному положенні, а аналогія — чи то як логічний висновок, чи то як аналогія закону поширює дію нормативного положення за межі його змісту.

І. С. Перетерський прямо називав висновок a contrario способом заповнення прогалин у праві[229] і цитував думку європейського науковця Жокла (Jokl), який писав, що висновок a contrario не є способом тлумачення, а є лише частиною досить довгого ланцюга аргументів, якими користується суб’єкт тлумачення для розвитку міркування, яке повинне привести його до логічних висновків; це — путівник, який може сприяти правильному розвитку думки[230].

В. А. Бєлов (це — безперечна зірка цивілістики на російських просторах, та й на решті пострадянського простору теж. Він часто помиляється тому, що занадто багато пише: думка не встигає за ручкою. Але і його помилки є не тільки цікавими, а й мають ознаки плідності і конструктивності) пише про те, що шляхом перетворення норм-суджень із писаного права робляться такі висновки, які прямо в законодавстві не виражаються, але, «будучи отриманими із нормативного матеріалу, самі повинні розглядатись так же, як начебто вони є нормами обов’язкової юридичної сили»[231]. Усі правові норми, що отримані шляхом логічного перетворення нормативних положень, В. А. Бєлов називає засобом заповнення законодавчих прогалин[232], а висновок від протилежного він розглядає разом з проблемою аналогії закону[233] і навіть (услід за С. Й. Вільнянським) здійснює спробу (на нашу думку, — безуспішну і приречену на невдачу з самого початку) розмежування сфер застосування аналогії закону і висновку від протилежного.


§ 65. Значення висновку від протилежного для правотлумачення і правозастосування


За допомогою висновку від протилежного виявляється принаймні половина юридичного змісту актів законодавства, що обумовлює значення цього висновку для правотлумачення і правозастосування та диктує необхідність тлумачення і застосування норм, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, з урахуванням їх специфіки.

1. Викладена тут думка не спростовується тією обставиною, що, можливо, у багатьох випадках судженням, отриманим за допомогою висновку від протилежного, не можна надавати значення правової норми. Про випадки, коли судженням, отриманим за допомогою висновку від протилежного, не можна надавати значення правової норми, мова буде йти в одному із наступних параграфів цієї глави. Все ж значна частина суджень, що виявляються за допомогою висновку від протилежного із положень чинного законодавства України, — це правові норми, які текстуально в положеннях нормативно-правових актів не закріплені. Вони закріплені у таких положеннях лише логічно. Інша справа, що за відсутності колізій у законодавстві часто потреби у виявленні за допомогою висновку від протилежного правових норм, текстуально в положеннях актів законодавства не закріплених, але закріплених у них логічно, не буває. Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦПК «головуючий роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки...». Із цього законодавчого положення можна зробити висновки про те, що головуючий не зобов'язаний роз'яснювати права та обов’язки іншим особам, що присутні в залі судового засідання, що головуючий не зобов’язаний роз’яснювати особам, що беруть участь у справі, інші складові порядку судового розгляду. За допомогою цих висновків виявляються правові норми, але за відсутності колізій у законодавстві і конфліктів у процесі розгляду справи зазвичай не буває необхідності в тому, щоб робити такі висновки та виявляти відповідні правові норми. Тому на практиці такі законодавчі положення читаються «оптом», без виокремлення текстуально закріплених правових норм, які не потребують спеціальних логічних засобів для їх виявлення, і правових норм, які текстуально в положеннях актів законодавства не закріплені, закріплені в них лише логічно і виявляються при тлумаченні за допомогою, зокрема висновку від протилежного. Проте може виникнути конфлікт і тоді може виникнути потреба у виявлені глибинного змісту нормативних положень, у виявленні логічно закріплених у них правових норм, у тому числі за допомогою висновку від протилежного.

2. Висновок від протилежного можна робити із гіпотези, диспозиції правової норми, із окремих умов, що входять до змісту гіпотези, із окремих слів і словосполучень, що входять до змісту диспозицій правових норм і розкривають зміст прав та обов’язків учасників відповідних відносин, із зазначення на суб’єктів, яким надаються права чи на яких покладаються обов’язки, із положень, що встановлюють правовий режим правових конструкцій і об’єктів правовідносин. Проте є певні особливості нормативних положень, які необхідно врахувати при їх логічному опрацюванні за допомогою висновку від протилежного, інакше цей висновок не буде відповідати закону несуперечності.

Якщо висновок від протилежного робиться із гіпотези правової норми, її частини чи слова, що входить до її змісту, то зміна значення гіпотези, її частини чи певного слова на протилежне вимагає зміни на протилежну і диспозиції. Так, відповідно до ст. 392 ЦК «власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності». Висновок від протилежного із гіпотези правової норми, що встановлена цією статтею, буде таким: «Якщо немає фактів оспорювання або невизнання права власності чи факту втрати документа, що засвідчує право власності...». Для повної побудови правової норми, що логічно закріплена в ст. 392 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, такий висновок слід зробити також із диспозиції цієї правової норми: «власник не може пред’явити позов про визнання права власності». У такий спосіб ми отримали нову правову норму. Можливо, ця правова норма і не буде застосовуватись, але юридичне значення вона має, бо використовується, зокрема для вирішення колізії між ст. 392 ЦК і ч. 5 ст. 376 ЦК («на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб»). Правові норми, текстуально закріплені в цих законодавчих положеннях, є сумісними. Можливість визнання права власності у випадках, передбачених ст. 392 ЦК, логічно не виключає такої можливості у випадках, передбачених ст. 376 ЦК. Проте певна невизначеність у їх співвідношенні існує. Вона усувається, якщо із ст. 392 ЦК зробити висновок від протилежного і виявити у такий спосіб правову норму, гіпотеза і диспозиція якої вище наводились. Ця правова норма є несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в п. 5 ст. 376 ЦК. Колізія між цими несумісними правовими нормами віршується на користь правової норми, текстуально закріпленої в ч. 5 ст. 376 ЦК.

Подібно до цього із гіпотези правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 1166 ЦК («особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини») можна зробити висновок від протилежного і отримати таку гіпотезу: «якщо особа не доведе, що шкоди завдано не з її вини...». Для повної побудови правової норми, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 1166 ЦК і виявляється за допомогою висновку від протилежного, висновок від протилежного слід зробити і із диспозиції правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 1166 ЦК. У такий спосіб отримуємо наступну диспозицію: «Особа, що завдала шкоди, не звільняється від її відшкодування». Ця правова норма має юридичне значення, оскільки вносить більшу визначеність у відповідні правовідносини.

3. Із диспозицій текстуально закріплених правових норм можна робити висновок від протилежного також незалежно від висновку від протилежного із гіпотез тих же норм або разом з висновком від протилежного із гіпотез цих норм. Так, із диспозиції правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 274 ГК («за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом») можна зробити висновок від протилежного і виявити у такий спосіб правову норму, що логічно закріплена в цьому законодавчому положенні, без логічного перетворення за допомогою висновку від протилежного гіпотези правової норми, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 274 ГК: «За тих же умов виробник іншої відповідальності не несе». Правова норма, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 274 ГК, є спеціальною у відношенні до правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено»), але їх диспозиції є сумісними. Проте належну ясність у співвідношення цих правових норм вносить тільки правова норма, що виявляється за допомогою висновку від протилежного із диспозиції правової норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 274 ГК: ця правова норма не може застосовуватись усупереч, хоч і загальній, але текстуально закріпленій у ч. 1 ст. 224 ГК правовій нормі.

4. В інших випадках виявлення логічно закріпленої правової норми за допомогою висновку від протилежного із диспозиції текстуально закріпленої правової норми потребує такого ж висновку із гіпотези відповідної текстуально закріпленої правової норми. Так, за допомогою висновку від протилежного із диспозиції правової норми, яка текстуально закріплена в ч. 2 ст. 220 ГК («якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків») виявляється диспозиція такого змісту: «кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків». Але разом із гіпотезою правової норми, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 220 ГК, диспозиція, що виявлена за допомогою висновку від протилежного із цього законодавчого положення, порушує закон несуперечності. У той же час, диспозиція, що виявлена за допомогою висновку від протилежного разом з гіпотезою, виявленою у такий же спосіб, утворює правову норму, що не порушує закон несуперечності. Ця правова норма має такий зміст: «Кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, якщо боржник прострочив виконання зобов’язання, але виконання не втратило інтерес для кредитора». Ця правова норма, оскільки вона закріплена в законодавчому акті лише логічно і виявляється за допомогою висновку від протилежного, не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 366 ЦК за відповідних умов кредитор боржника, що має частку у праві спільної часткової власності, має право вимагати «переведення на нього прав та обов’язків співвласника — боржника з проведенням відповідного перерахунку». Слова «з проведенням відповідного перерахунку» складають частину диспозиції правової норми, що текстуально закріплюється у цьому законодавчому положенні. Із цих слів можна зробити висновок від протилежного, але він буде відповідати закону несуперечності тільки за умови, що і із решти слів, що складають диспозицію цієї правової норми, також буде зроблено висновок від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, що не порушує закон несуперечності. Вона має такий зміст: «За умов, визначених в абзаці другому ч. 2 ст. 366 ЦК, кредитор не вправі вимагати переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника без проведення відповідного перерахунку».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новітнє вчення про тлумачення правових актів» автора Коллектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Вступне слово

  • Передмова

  • Глава I Новітнє вчення про тлумачення правових актів у системі юридичної науки і юридичної освіти

  • Глава II Сучасний стан законодавства України та проблема його тлумачення

  • Глава III Загальні положення вчення про тлумачення юридичних актів

  • Глава IV Текстуальне опрацювання положень правових актів

  • Глава V Логічне тлумачення положень нормативно-правових актів

  • Глава VI Системне тлумачення положень актів законодавства. Субординація правових норм

  • Глава VII Системне тлумачення актів законодавства. Переважне застосування спеціального закону (спеціальних правових норм)

  • Глава VIII Системне тлумачення актів законодавства. Вирішення хронологічних колізій

  • Глава IX Правові норми, що логічно закріплені в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного
  • Глава X Колізії між правовими нормами, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, та іншими правовими нормами

  • Глава XI Інші питання системного тлумачення

  • Глава XII Телеологічне і історичне тлумачення.

  • Глава XIII II Дискусійні питання правотлумачення

  • Глава XIV Особливості тлумачення положень Конституції України

  • Глава XV Верховенство права

  • Глава XVI Аналогія закону і права

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи