Розділ 2. Юридичні склади правопорушень, що підлягають розмежуванню

Поняття покликане дати повну характеристику означуваного ним явища. Але саме через повноту воно є надто громіздким. Для того, щоб коротко і стисло відобразити суть досліджуваного явища можна використовувати дефініцію, згідно з якою суміжні склади — це склади злочинів, що мають одну або кілька збіжних за змістом (спільних) ознак та характеризуються наявністю розмежувальних ознак.

Поняття суміжних складів злочинів з чітко визначеними критеріями його встановлення дасть можливість і на практиці, і в теоретичних розвідках керуватися єдиними підходами у розмежуванні конкретних складів злочинів, що послужить реалізації принципу законності, як конституційного принципу, і принципу кримінального права, зокрема.

2.4.2. Значення кількісної характеристики ознак суміжних складів злочинів

У кримінально-правовій літературі піднімається питання про те, чи є суміжними склади, що відрізняються між собою більше, ніж за однією ознакою. Вирішення питання про кількісні параметри суміжних складів злочинів має як теоретичне, так і практичне значення. Зокрема, для визначення поняття суміжних складів злочинів, що, в свою чергу, лежить в основі віднесення тих чи інших складів злочинів до суміжних, або до інших категорій складів злочинів, що потребують розмежування. Залежно ж від такого розподілу обираються правила розмежування складів злочинів зі спільними ознаками.

Є.В. Фесенко стверджує, що В.Н. Кудрявцев до суміжних відносив тільки ті склади злочинів, які мають всі загальні ознаки, крім однієї[432]. Однак, сам В.Н. Кудрявцев, виходячи з кількості розмежувальних ознак між складами злочинів, виділяв три основних випадки. Дослівно, про випадок, на який посилається Є.В. Фесенко, В.Н. Кудрявцев писав так: склади мають всі загальні ознаки, крім однієї. Значить, тільки ця одна ознака є розмежувальною. Подібні злочини можна в повному розумінні слова назвати суміжними; конструкції їх, переважно, однакові[433]. З наведеної цитати навряд чи можна категорично стверджувати, що В.Н. Кудрявцев суміжними вважав лише склади, що відрізняються тільки за однією ознакою.

Т.А. Костарєва суміжні склади злочинів з-поміж інших пар (блоків) складів злочинів, що потребують розмежування, виділяла за кількісною ознакою[434]. Згідно з позицією цієї авторки, суміжні склади злочинів — це склади, які мають всі загальні, крім однієї, ознаки, тобто ті, які відрізняються лише за однією ознакою. Саме цю єдину відмінну ознаку дослідниця вважає розмежувальною. Як показує аналіз наведених нею прикладів, поняття розмежувальної ознаки Т.А. Костарєва поширює і на специфічні ознаки складів злочинів, передбачених спеціальними нормами, і на відмінні сумісні ознаки, що є приналежністю складів злочинів, передбачених конкуруючими між собою, як спеціальні, нормами, та на відмінні несумісні ознаки власне суміжних складів злочинів. Ґрунтуючись на такому розумінні суміжних складів злочинів, до цієї категорії науковець відносить, і основний склад будь-якого злочину і відповідні кваліфіковані, особливо кваліфіковані та привілейовані склади, та, як видно з наведених нею прикладів, інші склади злочинів, передбачені конкуруючими нормами, а також склади злочинів, що мають спільні та відмінні несумісні ознаки — тобто ті склади злочинів, які ми відносимо до власне суміжних. Визнаючи, що багато складів злочинів відрізняються один від одного не однією, а кількома ознаками, учена пропонує застосовувати до таких випадків комплексне розмежування складів злочинів. Під таким Т.А. Костарєва розуміє розмежування злочинів за ознаками, що характеризують різні елементи складу злочину. Сутнісних відмінностей між тими складами злочинів, які вона відносить до суміжних, і іншими складами злочинів, що маючи поряд зі спільними не одну, а кілька ознак, за якими вони розрізняються між собою, і також потребують розмежування, ця авторка не називає. В чому полягає доцільність виділяти суміжні склади злочинів за єдиним критерієм — наявністю лише однієї ознаки, що їх відрізняє, не пояснює. Таким чином, ця авторка демонструє досить спрощене розуміння суті суміжних складів злочинів.

Аналіз позиції Б.М. Леонтьєва та І.М. Тяжкової приводить до висновку, що вони до суміжних відносять лише склади злочинів з єдиною відмінною ознакою, хоч прямо про це не пишуть. Зроблений тут висновок щодо їхньої позиції з питання, що аналізується, ґрунтується на кількох висловлених названими авторами положеннях, зокрема такому: у тих випадках, коли ряд ознак кількох передбачених кримінальним законом суспільно-небезпечних діянь збігаються, а склади відрізняються тільки якимось одним елементом, потрібно говорити не про конкуренцію статей, а про розмежування складів і правильну кваліфікацію вчиненого[435].

Керуючись підходом, згідно з яким, до суміжних відносять склади злочинів, що відрізняються лише за однією ознакою, підходять до встановлення виду співвідношення складів злочинів окремі автори у розмежуванні конкретних складів злочинів[436].

Л.В. Іногамова-Хегай, не вдаючись у дискусії з приводу того, яка кількість розмежувальних (за термінологією Л.В. Іногамової-Хегай — відмінних) ознак визначає суміжні склади злочинів, виходячи з аналізу конструкцій складів, зробила висновок, що більшість злочинів відрізняється один від одного не за однією ознакою, а за двома і більше. Вона стверджує, що і конкуренція норм, частіше за все, здійснюється за кількома ознаками одночасно, й суміжні склади злочинів (за термінологією Л.В. Іногамової-Хегай, суміжні норми) відрізняються один від одного двома і більше ознаками складу. Ілюструючи свою позицію, ця авторка звертає увагу на те, що злочини, передбачені статями різних глав КК відрізняються уже за однією ознакою — об’єктом. Крім цього, їхні об’єктивна і суб’єктивна сторони характеризуються великою різноманітністю[437]. Позицію цієї вченої з приводу питання, що розглядається, можна звести до таких трьох моментів:

1) більшість злочинів відрізняються за двома і більше ознаками;

2) конкуренція норм, частіше за все, здійснюється за кількома ознаками складу одночасно;

3) аналогічно, суміжні норми відрізняються одна від одної за двома і більше ознаками складу.

Про те, чи є істотною ознакою поняття суміжних складів злочинів наявність лише однієї розмежувальної ознаки, й відповідно, чи є суміжними складами злочинів ті, що відрізняються більше, ніж за однією ознакою, можна судити залежно від того, яким закономірностям підпорядковується їхнє розмежування. Аналіз показує, що на розмежування суміжних складів злочинів, котрі відрізняються між собою лише за однією ознакою, поширюються ті самі закономірності, що й на розмежування складів, які відрізняються між собою за кількома ознаками. А це свідчить, що з точки зору розмежування, природа їх однакова. Отже, виділяти суміжні склади злочинів з-поміж інших за таким критерієм, як наявність лише однієї ознаки, за якими вони відрізняються, не доцільно. Більше того, шкідливо. Застосування цього критерію, як визначального, для виділення суміжних складів злочинів, призводить до того, що в одну категорію включаються склади злочинів, які об’єктивно мають один з одним різне співвідношення. Порушується об’єктивне уявлення про систему Особливої частини КК та про дійсні системоутворюючі зв’язки між відповідними складами злочинів. Це перешкоджає досліднику конкретних складів злочинів виявити об’єктивні закономірності, яким має підпорядковуватися розмежування тих чи інших складів злочинів. В свою чергу це призводить до того, що пропонуються різні правила кваліфікації у юридично тотожних типових ситуаціях, або навпаки — однакові правила в юридично різних ситуаціях, що є порушенням принципу законності кримінально-правової кваліфікації.

Насправді, та єдина ознака, за якою відрізняються один від одного окремі склади злочинів, якщо вона має пару у іншому складі злочину, може бути в одних випадках несумісною за змістом з цією, парною їй, ознакою, і таким чином визначати наявність суміжних складів злочинів. У інших випадках ці єдині відмінні ознаки можуть бути сумісними за змістом, а отже визначати склади злочинів, передбачені конкуруючими, як спеціальні, нормами. Якщо ж ця єдина ознака не має пари — ознаки іншого складу злочину, з якою її можна було б порівнювати, то вона, залежно від виконуваної функції, визначає наявність конкуренції кримінально-правових норм як загальної і спеціальної, чи як частини і цілого. Названі співвідношення визначають різні правила кваліфікації. А це є ще одним аргументом щодо висновку про недоцільність об’єднувати склади злочинів в одну групу за таким критерієм, як наявність лише однієї ознаки, що їх відрізняє.

Таким чином визначальною у віднесенні складів злочинів до категорії суміжних є не кількість ознак, яка відрізняє ці склади один від одного, а та функція, яку вони виконують у розмежуванні складів злочинів. Остання ж, у свою чергу, залежить від логічного відношення між поняттями, що відображені відповідними ознаками.

Питання про кількісну характеристику суміжних складів злочинів можна поставити в іншому аспекті, а саме: яка кількість розмежувальних ознак є необхідною і достатньою для розмежування суміжних складів злочинів. Такі склади злочинів можуть мати і одну й кілька розмежувальних ознак. Але для того, щоб відрізнити їх між собою достатньо хоча б однієї пари чітко сформульованих ознак (по одній у кожному складі злочину), котра б розмежовувала ці склади злочинів. Мається на увазі, що між поняттями, відображуваними ознаками відповідних складів злочинів, на які законодавець покладає розмежувальну функцію, має бути очевидне співвідношення диз’юнкції. Так, оцінюючи співвідношення державної зради, яка вчиняється шляхом шпигунства (ст. 111 КК України), та передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК України), можна дійти висновку, що вони відрізняються за кількома ознаками: ознаками спеціального суб’єкта та предметом складу злочину. Ознаки спеціального суб’єкта в цьому випадку, як було показано вище, не виконують розмежувальних функцій, хоч і не збігаються за змістом. Розмежувальною ознакою у цій парі суміжних складів злочинів є лише предмет, але цього цілком достатньо, щоб розмежувати сфери застосування кожної з наведених вище норм. Наведене є ілюстрацією висновку про ще одну рису розмежувальних ознак — самодостатність кожної з них. Щоправда, ця риса є похідною від такої визначальної їхньої риси як перебування у співвідношенні диз’юнкції з відповідною ознакою з іншого складу злочину. В зв’язку з цим стає очевидною наявність ієрархії між функціями ознак. За наявності у складів злочинів хоча б однієї пари розмежувальних ознак ці склади злочинів завжди будуть суміжними. Наявність у одному з них інших за їхніми функціями в розмежуванні ознак (специфічних чи додаткових) ніколи не уможливить ситуацію конкуренції відповідних кримінально-правових норм, чи як загальної і спеціальної, чи як частини і цілого.

Ще один аспект проблеми, що розглядається, полягає у необхідності визначити, чи всі незбіжні за змістом ознаки суміжних складів злочинів повинні мати характер розмежувальних. Й відповідно, чи можна вважати суміжними склади злочинів, кожний з яких поряд зі спільними та розмежувальною(-ими) ознакою(-ами), мають ознаки, котрі, не будучи спільними ознаками цих складів злочинів, розмежувальної функції не виконують. Можна виділити два види таких ознак. Перший — це ознаки, які мають відповідну їм ознаку у іншому складі злочину, але не перебувають з нею у співвідношенні диз’юнкції. Як от: спеціальний суб’єкт у наведеному вище прикладі співвідношення складів злочинів «Державна зрада», що вчиняється шляхом шпигунства (ст. 111 КК України), та «Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави» (ст. 330 КК України). Другий — це ознаки, які не мають собі відповідника у складі злочину, що має спільні ознаки із тим складом злочину, для якого вони властиві. Ці ознаки виконують функцію специфічних або додаткових ознак у співвідношенні «їхнього» складу злочину із третім у цій ситуації складом злочину, передбаченим нормою, що є конкуруючою відносно «їхньої». Іншими словами, це питання про співвідношення складу злочину, передбаченого спеціальною нормою чи нормою про ціле, зі складом злочину, що є суміжним до складу, передбаченого у загальній нормі, чи нормі про частину. Наприклад, про співвідношення складу порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо воно спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України), передбаченого нормою, що є спеціальною відносно норми про вбивство через необережність (ст. 119 КК України), і складу умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України), що є суміжним відносно складу вбивства через необережність. Порівняльний аналіз виявляє у співвідношенні названих складів злочинів наявність усього набору ознак, що визначає суміжність складів злочинів: спільних ознак, розмежувальних ознак, відсутність ознак конкуренції між нормами про ці склади злочинів, в тому числі й те, що обидві норми не претендують на застосування до одного й того самого випадку. Тому їхнє розмежування підпорядковується тим закономірностям, що характерні для розмежування суміжних складів злочинів. А значить, є всі підстави вважати такі склади злочинів суміжними. Відповідно, за наявності хоча б однієї пари розмежувальних ознак у суміжних складах злочинів, не має значення, чи інші відмінні ознаки цих складів є несумісними за змістом.

І нарешті, питання про кількісну характеристику суміжних складів злочинів слід розглянути стосовно спільних ознак. Зокрема, чи достатньо для того, щоб визначити суміжність складів злочинів тотожності змісту лише однієї з ознак кожного з порівнюваних складів злочинів. Оскільки це питання зачіпалось вище в ході аналізу суті спільних ознак складів злочинів, зараз потрібно зафіксувати висновок, котрий ґрунтується на проведеному раніше аналізі. Відповідь на це питання залежить від місця відповідних ознак у системі ознак певного складу злочину і ступеня поширеності тієї чи іншої ознаки. Як обґрунтовувалося вище, загальні й родові ознаки складів злочинів самі по собі не викликають потреби в розмежуванні складів злочинів. Тотожність змісту ознак складів злочинів, які не належать до категорії загальних чи родових, таку потребу зумовлює. Проте, складність і тривалість процесу розмежування різниться залежно від місця відповідної ознаки в системі ознак складу злочину, тобто залежно від того, наскільки очевидними і доступними для сприйняття є ознаки реально вчиненого діяння, що відповідають тим, на які у законодавчій конструкції покладено розмежувальну функцію. Якщо, наприклад, спільною ознакою є місце вчинення злочину (як от заповідники або території та об’єкти природно-заповідного фонду у складі незаконної порубки лісу (ст. 246 КК України) та незаконного полювання (ч. 1 ст. 248 КК України)) і, при цьому склади злочинів відрізняються за предметом, то мисленний процес розмежування відбувається просто і, перш за все, за предметом.

Вирішення питання про кількісну характеристику ознак суміжних складів злочинів дає вихід на вирішення питання про ієрархію типів співвідношення між складами злочинів. Ця проблема буде розглядатись у окремому підрозділі цієї праці.

2.4.3. Значення негативних ознак як розмежувальних ознак суміжних складів злочинів