Розділ 2. Юридичні склади правопорушень, що підлягають розмежуванню

За існуючої ж законодавчої регламентації відповідальності за аналізовані злочини нетотожні (відмінні) ознаки різних спеціальних суб’єктів в цьому випадку є нейтральними з точки зору розмежування складів злочинів. Наведений приклад ілюструє, чому спеціальний суб’єкт як елемент складу злочину не може розглядатися як критерій розмежування. В наведеному прикладі спеціальні суб’єкти складів злочинів, що порівнювалися, позначені різними термінами. Але лише порівняння їх специфічних ознак дало можливість зробити висновок, що вони не заперечують, а можуть охоплювати один одного.

Так само, як не можуть виконувати розмежувальну функцію окремі елементи складу злочину, склад злочину в цілому також не може слугувати критерієм розмежування. Часом на суміжність і, тим самим, на необхідність розмежування, вказує сам законодавець, але не шляхом виділення чи підкреслення розмежувальних ознак, а шляхом вказівки у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК на відсутність певного складу злочину. Недоліки та приклади такого законодавчого прийому детальніше аналізуються у цій праці в межах дослідження значення негативних ознак як розмежувальних ознак суміжних складів злочинів. Розмежування потрібно спрощувати шляхом чіткого формулювання у законі розмежувальних ознак.

По-третє, розмежувальні ознаки — це відмінні за змістом ознаки, поняття про які перебувають у логічному відношенні несумісності (диз’юнкції). Важливою є саме змістова відмінність. Як було показано вище, текстуальна відмінність не завжди тягне різницю в змісті цих ознак. Вони є несумісними порівнюваними поняттями. З точки зору формальної логіки, це поняття, обсяги яких не збігаються ні повністю, ні частково, бо вони містять ознаки, що виключають збіг їхніх обсягів[422], і які можуть перебувати одна з одною в будь-якому з видів відношення несумісності між поняттями: співпідпорядкування (координації), контрарності (протилежності), контрадикторності (суперечності). Це така змістова відмінність, яка визначає властивість однієї з розмежувальних ознак виключати наявність іншої у складі злочину, до якого належить ця перша ознака, і навпаки. Конкретне, вчинене у реальній дійсності посягання ніколи не може одночасно характеризуватись обома (кількома) такими ознаками. Між ними існує логічне співвідношення диз’юнкції. Це означає, що кожна з розмежувальних ознак завжди має пару — ознаку, що виключає її, у іншому із суміжних складів. Поняття розмежувальних ознак, так само, як і спільних, також є відносним поняттям. Ознака не сама по собі є розмежувальною, а відносно відповідної ознаки іншого із пари (групи) суміжних складів злочинів.

В.Н. Кудрявцев, вказуючи, що один із суміжних складів злочинів має ознаку, що відсутня в другому, але при цьому другий склад наділений ознакою, яка відсутня в першому, не зовсім точно відобразив суть співвідношення між розмежувальними ознаками, оскільки не наголосив на взаємовиключному характері змісту ознак, що відрізняють суміжні склади злочинів один від одного. Запропонована В.Н. Кудрявцевим характеристика суміжних складів злочинів цілком застосовна й до складів злочинів, передбачених потенційно конкуруючими спеціальними нормами. Адже, кожен з них містить ознаку, котрої немає у іншому з порівнюваних складів злочинів. Проте, ці ознаки не мають взаємовиключного характеру. Спираючись на буквальне розуміння даної В.Н. Кудрявцевим дефініції суміжних складів, Є.В. Благов пізніше об’єднував в одну категорію суміжних складів злочинів і ті, що відрізняються за несумісними ознаками (власне суміжні), і ті, що відрізняються за сумісними ознаками (передбачені потенційно конкуруючими спеціальними нормами). Проте, слід зауважити, що В.Н. Кудрявцев для ілюстрації ознак, що відрізняють суміжні склади злочинів один від одного, навів для прикладу необережність і умисел при вбивстві[423], тобто ознаки між якими існує співвідношення диз’юнкції.

Відмінність у змісті розмежувальних ознак повинна бути якісною, а не кількісною. Л.В. Іногамова-Хегай звернула увагу на те, що «відмінна ознака обов’язково повинна мати інше значення, бути не збіжною, при цьому відмінна ознака не повинна знаходитися у співвідношенні частини і цілого або загальної і спеціальної норм. В іншому випадку будуть конкуруючі норми, а не суміжні»[424] (переклад з російської мій — Л.Б.). Висловлюючись термінологією формальної логіки, розмежувальними ознаками не можуть бути ті, між поняттями про які існує родо-видове відношення.

Кількісне ж порівняння можливе лише стосовно явищ відображуваних поняттями, що є, по-перше, порівнюваними; по-друге, сумісними. Тобто, воно не можливе щодо понять, які характеризуються співвідношенням диз’юнкції. Тому неправильно робити кількісне порівняння стосовно ознак, які дослідник відносить до розмежувальних, як це пропонує Є.В. Фесенко на прикладі розмежування диверсії і шкідництва. Він вказує, що для диверсії характерними є більша, ніж при шкідництві, швидкоплинність дій, менша віддаленість і більш виражена локалізація наслідків, менш прихований характер їхнього прояву[425]. С.В. Дьоменко також пропонує кількісні критерії визначення відмінності вимагання від окремих суміжних з ним складів злочинів[426].

Навряд чи можливо точно визначити, який склад злочину має місце, керуючись такими нечіткими порівняльними критеріями, якими є кількісні параметри. Відмінність, як уже вказувалося, має бути якісною. Кількісне ж порівняння застосовне у випадках порівняння явищ, поняття про які співвідносяться як частина і ціле, або як загальне і спеціальне, тобто перебувають у логічному відношенні: рід і вид.

Ознаки обов'язкові й однакові у всіх складах злочинів не можуть бути розмежувальними. Загальні ознаки всіх складів злочинів не тільки не визначають їхньої суміжності, але й за ними неможливо розмежовувати суміжні склади злочинів. Тому не можна погодитися з авторами, які услід за В.Н. Кудрявцевим[427] вважали, що за віковою ознакою загального суб’єкта можна розмежувати склади злочинів[428], наприклад, шахрайство і крадіжку[429]. Як детальніше буде показано у підрозділі, присвяченому дослідженню значення ознак суб’єкта складу злочину в розмежуванні, така ознака загального суб’єкта певного злочину, як понижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не виключає можливості визнати суб’єктом того самого злочину й шістнадцятирічну особу. А це означає, що вікова ознака загального суб’єкта злочину не має розмежувальних властивостей.

По-четверте, розмежувальні ознаки не слід ототожнювати з іншими ознаками складу, що не збігаються за змістом. Їх можна назвати відмінними. Ці ознаки, хоч і не тотожні за змістом, але не виключають одна одну. Вони відображені або порівнюваними поняттями, що є сумісними, або ж не порівнюваними поняттями.

Наприклад, ознаки спеціального суб’єкта, які характеризують різні якості такого суб’єкта, приклади яких наводилися вище в цій роботі, є не порівнюваними поняттями. Ці ознаки по-своєму ідентифікують склад злочину, але відрізнити один склад злочину від іншого за ними не можна.

Інший підхід з цього питання демонструє Л.В. Іногамова-Хегай. Розглядаючи питання про відмінність конкуруючих норм і норм про «суміжні злочини» вона пише, що відмінні ознаки суміжних складів злочинів, можуть мати нейтральний, а можуть мати і протилежний, взаємовиключний характер. Наприклад, крадіжка і грабіж характеризуються різними способами, застосування одного з них автоматично виключає можливість одночасного використання іншого[430]. Л.В. Іногамова-Хегай послуговується різними термінами для позначення кожної з цих ознак. Спосіб вчинення злочину, за яким у наведеній парі суміжних складів злочинів якраз і можливо провести розмежування, в одних випадках ця авторка називає відмінною ознакою, у інших — незбіжною[431].

Вона відзначає таку властивість незбіжних ознак, як їх несумісність. Несумісність ознак означає, на думку Л.В. Іногамової-Хегай, що в суспільно небезпечному діянні можуть бути ознаки тільки одного суміжного злочину (ідеальна сукупність неможлива). Однак, вона не вважає, що лише за тими ознаками, які мають взаємовиключний характер, можна провести розмежування суміжних складів злочинів. До «суміжних злочинів», за термінологією Л.В. Іногамової-Хегай, ця авторка відносить і ті, які відрізняються один від одного за несумісними за змістом ознаками, й ті, що відрізняються один від одного за ознаками нейтрального характеру — сумісними одна з одною за змістом, і вказує на можливість ідеальної сукупності цих злочинів.

Аналізуючи текст її монографії можна виявити, що Л.В. Іногамова-Хегай виділяє два види відмінних ознак суміжних складів злочинів: відмінні сумісні ознаки, які мають нейтральний характер; та незбіжні несумісні ознаки, які мають взаємовиключний характер. А терміни «відмінні ознаки» та «незбіжні ознаки» використовує для позначення понять, що співвідносяться між собою, відповідно: як рід і вид. Як випливає з тексту її праці, під відмінними ознаками Л.В. Іногамовою-Хегай розуміються усі ознаки, які мають нетотожний зміст у складах злочинів, що групуються за наявністю спільних, а за термінологією Л.В. Іногамової-Хегай — загальних, ознак. Незбіжними, за цією авторкою, очевидно, є ознаки, які, по-перше, є особливим різновидом відмінних ознак, по-друге, їхня особливість полягає якраз у тому, що вони є несумісними за змістом з відповідною ознакою іншого складу злочину. Такий підхід призводить до ототожнення суміжних складів злочинів і складів, передбачених нормами, що конкурують між собою, як спеціальні.

Суть проблеми, на мою думку, полягає у тому, що співвідношення ознак, що не збігаються за змістом, у тих складах злочинів, які, поряд з цим, мають ще й спільні ознаки, може бути двох видів. Одні з них — несумісні між собою за змістом. Їхнє співвідношення має взаємовиключний характер. Вони не можуть одночасно бути властивими одному й тому ж злочину. Саме тому вони можуть виконувати розмежувальну функцію. Інші — сумісні за змістом. Їхнє співвідношення не має взаємовиключного характеру. Через це вони не можуть виконувати розмежувальну функцію.

Сумісними у одному злочині можуть бути ті ознаки, що відображуються непорівнюваними поняттями. Тобто, ті, що стосуються характеристики різних сторін одного й того ж явища або різних явищ (як правило, різних ознак складу злочину). Наявність таких ознак, як правило, визначає склади злочинів, що передбачені конкуруючими між собою, як спеціальні, нормами. Такими є, наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України) і умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України). Ознаки, за якими відрізняються ці склади злочинів, у першому з наведених складів характеризують емоційний стан суб'єкта, у другому — спосіб вчинення злочину. Реально вчинене діяння може одночасно характеризуватись обома з цих ознак. Ситуація, за традицією, вирішується за правилами подолання конкуренції кількох спеціальних кримінально-правових норм.

Таким чином, сумісні за змістом відмінні ознаки — ті, які характеризують різні сторони одного й того самого явища (однієї й тієї самої ознаки складу злочину) або різних явищ (різних ознак складу злочину) не можуть бути визнані розмежувальними ознаками суміжних складів злочинів. Вони, за наявності спільних ознак у складах злочинів, вказують на те, що норми, які передбачають відмінні, але сумісні за змістом в одному складі злочину ознаки, можуть перебувати у конкуренції спеціальних норм.

Виходячи з наведеного вище аналізу, можна запропонувати визначення розмежувальних ознак.

Розмежувальні ознаки — це пара (група) таких, що відрізняються між собою за змістом, однойменних ознак, кожна з яких є ознакою окремого складу злочину, і якісно по різному характеризуючи одну й ту саму властивість, яка визначається відповідними ознаками складу, своєю присутністю виключає можливість наявності в цьому складі цієї іншої ознаки, і навпаки.

І насамкінець, характерною рисою суміжних складів злочинів є та обставина, що вони відрізняються від інших категорій складів злочинів зі спільними ознаками, зокрема, передбачених конкуруючими нормами, нормами, та нормами, що перебувають у колізії. З цього приводу у кримінально-правовій літературі існує протилежний підхід. Досить велика група авторів не вбачає різниці між суміжними складами злочинів і складами, передбаченими конкуруючими нормами. Проте, це питання має важливе значення з огляду хоча б на те, що суттєва об’єктивна відмінність між наведеними кримінально-правовими явищами обумовлює застосування різних правил кримінально-правової кваліфікації: для подолання конкуренції кримінально-правових норм; для розмежування суміжних складів злочинів; для кримінально-правової кваліфікації у разі колізії правових норм. З огляду на наведене, питання про відмінність суміжних складів злочинів від тих, що передбачені потенційно конкуруючими нормами, та колізійними нормами, буде розглянуте в окремій структурній частині цієї праці.

Проаналізувавши, істотні риси суміжних складів злочинів, визначивши риси, що відрізняють їх від інших кримінально-правових явищ, можна сформулювати поняття суміжних складів злочинів. Таким чином, суміжними складами злочинів є склади, що утворюють пару (групу), кожний з яких має ознаки, які повністю чи частково збігаються за змістом з ознаками іншого складу злочину, що входить у цю пару (групу) (крім загального об'єкта, причинового зв'язку, загальних ознак суб'єкта складу злочину, вини), одночасно кожний з яких містить хоча б одну ознаку, що відрізняється за змістом з відповідними ознаками інших складів з цієї пари (групи), які взаємно виключають можливість наявності одна одної у складах злочинів, яким вони властиві.