Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

Водночас від перерви для відпочинку і харчування слід відрізняти спеціальні перерви на протязі робочого дня, надання яких обумовлено суб’єктивними (ст. 183 КЗпП України «Перерви для годування дитини») або об’єктивними (ст. 168 КЗпП України «Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку») чинниками, такі перерви включаються в загальний робочий час.

Наступним видом часу відпочинку, гарантованим у коментованій статті, виступає щотижневий відпочинок, тобто вихідні дні.

Зокрема, при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день, що визначається у колективному договорі. Вибір п’ятиденного чи шестиденного робочого тижня певним чином впливає на тривалість роботи працівника, зокрема ст. 53 КЗпП України встановлює, що напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

За загальним правилом, особливо при шестиденному робочому тижні, загальним вихідним днем є неділя. Коли на підприємстві, в установі, організації встановлено п’ятиденний робочий тиждень, працівники мають два вихідних дні. У такому разі, якщо другий вихідний день не визначений законодавством, то він встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Як правило, другий вихідний день має надаватись поряд із загальним вихідним днем, наприклад ним може бути як субота, так і понеділок. Однак слід зауважити, що загальний вихідний день — неділя, враховуючи специфіку й умови виробництва або службової діяльності підприємства, установи, організації, не завжди може бути вихідним днем ддя конкретного працівника. Для таких працівників вихідні дні надаються почергово в різні дні тижня в порядку, передбаченому КЗпП України. Цікаво підкреслити, що у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Ця норма є обов’язком для власника або уповноваженого ним органу та має імперативний характер, а тому її недотримання є прямим порушенням трудового законодавства.

З метою забезпечення права працівника на відпочинок, збереження його здоров’я та відповідної здатності до праці, реалізації працівником інших своїх прав законодавство про працю встановлює тривалість щотижневого безперервного відпочинку. Щодо поняття «відпочинок», то в контексті трудових правовідносин це пов’язується з певним періодом часу, впродовж якого працівник не зв’язаний з виконанням дорученої йому роботи (виконанням трудових обов’язків). Відносно щотижневого безперервного відпочинку, то це певний період часу між п’ятиденним чи шестиденним робочим тижнем, упродовж якого працівник не зв’язаний з виконанням дорученої йому роботи (виконанням трудових обов’язків), а вільний час може використовувати на свій розсуд.

КЗпП України встановлює, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години. Хоча ця норма за своїм змістом є імперативною, але у повному обсязі її дотримання неможливе. Це стосується випадків застосування підсумованого обліку робочого часу та залучення працівників до роботи у вихідні на підставі ч. 2 ст. 71 КЗпП України, але постійне порушення загальної тривалості щотижневого безперервного відпочинку можна розглядати як порушення права особи на відпочинок.

Особливістю діяльності деяких підприємств, установ та організацій є те, що їх робота, з огляду на необхідність задоволення соціально значимих потреб населення, надання населенню відповідних послуг соціального характеру, не може бути перервана в загальний вихідний день — неділю. Так, КЗпП України до таких підприємств, установ та організацій, що надають відповідні послуги населенню, відносить: магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї. Також до їх числа можна віднести, наприклад, спортивні та розважальні заклади тощо. Вихідні дні на таких підприємствах встановлюються місцевими радами народних депутатів. Водночас на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Додатковою гарантією конституційного права працівників на відпочинок є встановлення у ст. 71 КЗпП України заборони роботи у вихідні дні. Проте враховуючи певні обставини, які можуть виникнути й обумовити необхідність залучення працівників до роботи у вихідні дні, КЗпП встановлює систему відповідних гарантій. Такими гарантіями виступають: чіткий перелік випадків, де сам перелік розширеному тлумаченню не підлягає; винятковість випадків, коли є потреба в залученні працівників до роботи у вихідні дні; залучення тільки окремих працівників, а не всього колективу; обов’язкова наявність дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації; наявність письмового наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. Відсутність якої-небудь з указаних у законі гарантій дає підстави для розгляду такого залучення до роботи у вихідні дні як незаконного.

Згідно з чинним трудовим законодавством залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Важливо підкреслити, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота не допускається також й у святкові та неробочі дні. Перелік святкових та неробочих днів установлено у ст. 73 КЗпП України. Відповідно до вказаної статті в Україні встановлено наступні святкові дні: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України. У свою чергу, до неробочих днів, тобто робота

в які також не провадиться, у чинному трудовому законодавстві віднесені дні релігійних свят, таких як: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця. Крім того, за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Винятком із правила щодо заборони роботи у святкові та неробочі дні є можливість залучення до роботи у святкові та неробочі дні працівників підприємств, установ, організацій, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту. Це також відноситься до підприємств, установ, організацій, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо).

Важливо зазначити, що в якості форми компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні трудовим законодавством передбачено надання іншого дня відпочинку або грошової виплати у подвійному розмірі. Вибір форми та порядку надання компенсації здійснюється за згодою сторін. Обчислення оплати за роботу у вказані дні провадиться в такому порядку. Робота оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Право на відпочинок, установлене в коментованій статті, також забезпечується наданням щорічних основних та додаткових відпусток. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни й особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Основним нормативно-правовим актом у сфері регулювання відпусток є Закон України «Про відпустки», у ст. 6 якого встановлено право на отримання щорічної основної відпустки, а у статтях 7,8, 19 цього Закону передбачається надання таких видів щорічних додаткових відпусток, як: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці та працівникам, що мають дітей.

Додатковою гарантією особи, яка скористалася своїм правом на відпустку (основну та додаткову), є збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Так, ст. 40 КЗпП України встановлює заборону звільнення працівника на період його перебування у відпустці.