Розділ II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

б) обов’язкова участь усіх громадян (за деяким винятком);

в) акумулювання внесків у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачуються допомоги і здійснюється підтримка;

г) забезпечення працівників у всіх випадках втрати ними працездатності або в разі втрати заробітку в період безробіття;

д) надлишки у фонді обов’язкового соціального страхування, не використані на сплату допомоги, інвестуються для розвитку економіки й одержання додаткового доходу;

е) особисті права на соціальне забезпечення й отримання допомоги, які визначені законодавством, гарантуються наявністю обліку страхових внесків без перевірки доходів або потреби застрахованої особи;

є) розмір внесків і допомоги часто залежить від того, скільки застрахований працівник заробляє або заробляв;

ж) страхування від трудового каліцтва, а також професійного захворювання фінансується цілком за рахунок роботодавця при можливій участі держави за рахунок податків;

з) управління системою обов’язкового соціального страхування здійснюється на підставі соціального партнерства;

и) надання державою підвищених соціальних гарантій застрахованим особам у системі соціального страхування.

Ця організаційно-правова форма системи має значні переваги порівняно з недержавними формами страхування. Таке страхування є надійнішим, має ширше страхове поле, охоплює ширше коло осіб, більш прийнятне в разі коливань страхових випадків, дешевше, не є капіталоємким, включає особливо небезпечні випадки, які залишаються за межами комерційного страхування. При обов’язковому соціальному страхуванні державою встановлюються умови, які визначають виплати, що можуть змінюватися і поліпшуватися. Крім того, держава за рахунок Державного бюджету покриває дефіцит коштів соціального страхування, а тому розміри виплат при солідарному механізмі фінансування залежать не тільки від внесків застрахованих.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюється на таких засадах: а) обов’язковість соціального страхування усіх працюючих за наймом; б) забезпечення осіб, які працюють самостійно, тільки тими його видами, у фінансуванні яких вони беруть участь; в) надання можливості додаткового добровільного страхування в системі загальнообов’язкового соціального страхування з метою одержання додаткового матеріального забезпечення; г) рівноправність усіх застрахованих осіб стосовно зобов’язань по фінансуванню витрат і одержуваних у результаті цього прав і гарантій; д) державна гарантованість виплат.

Підвалини правового регулювання соціального страхування становлять: Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Державне забезпечення є ще однією організаційно-правовою формою соціального забезпечення, що полягає в наданні соціальних виплат та інших соціальних послуг окремим громадянам за рахунок Державного бюджету. Ця форма має централізований характер, який знаходить своє вираження в тому, що коло забезпечуваних осіб, а також види соціального забезпечення встановлюються виключно законами України, а обсяги його фінансування чітко закріплюються щорічно в Державному бюджеті України.

Специфіка кола забезпечуваних за рахунок бюджетних коштів осіб полягає в тому, що державним забезпеченням охоплюються особи, які отримують забезпечення у зв’язку з певною суспільно корисною діяльністю, під час якої вони могли й не підлягати загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, при настанні обставин, що визнаються соціально поважними. Це по-перше. По-друге, все населення країни забезпечується певними видами соціального забезпечення без будь-якого зв’язку з працею.

Соціальна допомога — це встановлені законодавством види матеріального забезпечення, які надаються громадянам за певних обставин та у визначених розмірах за рахунок Державного бюджету. Вона надається: на виховання дітей; при народженні дитини й по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; на дітей одиноким матерям; батькам, зайнятим доглядом за дитиною-інвалідом; інвалідам і громадянам похилого віку, які з поважних причин не набули права на пенсію чи інші види допомоги; непрацездатним малозабезпеченим громадянам; як соціальна підтримка громадян похилого віку й інвалідів; як соціальне обслуговування дітей-сиріт, пенсіонерів, інвалідів, одиноких осіб; як соціальне обслуговування людей похилого віку та інвалідів у будинках-інтернатах та ін.

Соціальна підтримка (піклування) — це система заходів з матеріального забезпечення за рахунок Державного чи місцевого бюджетів чи інших джерел фінансування громадян, які з різних причин не набули юридичного права на пенсії чи інші види допомог, але потребують соціальної допомоги і не можуть самостійно вийти зі скрутного становища. Під останнім слід розуміти обставини, які об’єктивно порушують життєдіяльність особи та які вона не може подолати самостійно. Соціальна підтримка надається у вигляді матеріальної допомоги, соціального обслуговування чи різноманітних пільг найменш захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку після перевірки наявності в них засобів для існування. Вид, форма й розмір соціальної підтримки залежать від особливостей кожного окремого випадку.

Надання соціальної підтримки здійснюється на таких засадах, як адресність її надання, доступність отримання, гуманність при визначенні критеріїв допомоги, цільове використання одержаних коштів соціальної підтримки, надання її на підставі встановлених законом соціальних стандартів, безповоротність соціальної підтримки.

Система соціальної підтримки охоплює такі основні види: допомога сім’ям на виховання дітей; допомога непрацездатним громадянам; надання соціально-побутової й медичної допомоги одиноким непрацездатним громадянам та інвалідам; соціальне обслуговування окремих категорій громадян (одиноких осіб, дітей-сиріт тощо); допомога біженцям та ін. Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати додаткові види соціальної допомоги за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів.

Мета державної політики у сфері соціальної підтримки населення на даний період: 1) пом’якшення негативних наслідків бідності, зниження соціальної нерівності й запобігання соціального утриманства; 2) підвищення ефективності соціальних допомог і надання інших форм допомоги малозабезпеченим сім’ям на основі принципу адресності; 3) розширення ринку соціальних послуг і підвищення їх якості з метою забезпечення громадянам, які користуються безкоштовними або субсидійованими соціальними послугами, свободи їх вибору; 4) розширення свободи вибору відповідними органами тих громадян, які дійсно потребують безкоштовних або субсидійованих соціальних послуг.

Видами соціального забезпечення є певні матеріальні блага, які надаються особам у рамках певної організаційно-правової форми. Усі види соціального забезпечення можна поділити на три групи.