Розділ VII Прокуратура

Стаття 121.

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратура України є незалежним державним органом, який в межах та у спосіб, визначених Конституцією України і законами України, здійснює покладені на нього завдання. Прокуратура побудована за принципами єдності, централізації, територіальності та спеціалізації.

Систему органів прокуратури утворюють: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Територіальні прокуратури створені і функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані — за предметно-галузевим принципом і діють в окремих сферах життєдіяльності. Система органів прокуратури включає такі спеціалізовані прокуратури: військові, природоохоронні та прокуратури з нагляду за виконанням судових рішень у кримінальних справах. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Структуру та штатну чисельність Генеральної прокуратури України, а також підпорядкованих їй прокуратур, установ прокуратури та науково-навчального закладу — Національної академії прокуратури України —затверджує Генеральний прокурор України.

На прокуратуру відповідно до ст. 121 Конституції України покладаються чотири основні функції.

Крім того, прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію слідства у кримінальних справах — до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Прокуратура є багатофункціональним органом, а сукупність її функцій складає чітку систему, визначену Конституцією України (п. 9 ст. 121 Перехідних положень).

Першою серед них є підтримання державного обвинувачення. Це —публічна процесуальна діяльність прокурора з доведення перед судом обвинувачення особи у вчиненні нею суспільно- небезпечного діяння, передбаченого законодавством про кримінальну відповідальність, з метою застосування до неї визначених цим законодавством заходів кримінально-правового впливу. Участь прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ регламентується Кримінально-процесуальним кодексом України, Законом України «Про прокуратуру», відповідними наказами Генерального прокурора України.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону та об’єктивною оцінкою зібраних у справі доказів. Серед завдань прокурора під час підтримання державного обвинувачення можна виділити основні, спрямовані на забезпечення: його участі у судовому розгляді кримінальних справ; законності судових рішень у кримінальних справах; законних прав потерпілих, підсудних та інших учасників процесу.

Законом України «Про прокуратуру» і Кримінально-процесуальним кодексом України визначено дві основні форми діяльності прокурора в судовому вирішенні кримінальної справи: участь в її розгляді судом першої інстанції; участь у розгляді справи судами апеляційної, касаційної інстанцій, а також реалізація своїх повноважень у перегляді судових рішень в кримінальних справах у зв’язку з нововиявленими обставинами та перегляді Верховним Судом України.

Державне обвинувачення розпочинається з того моменту, коли прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляють справу до суду, якому вона підсудна. Підтримуючи його, прокурор набуває статусу учасника процесу, наділеного рівними із стороною захисту правами, на підставі принципу змагальності судового процесу. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Отже, прокурор у судовому розгляді кримінальної справи не здійснює інших, крім підтримання державного обвинувачення, функцій.

Найважливіше значення має діяльність прокурора у судовому слідстві, під час якого він повинен брати активну участь у дослідженні доказів судом, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх, клопотати про виклик до суду додаткових свідків або долучення додаткових доказів, надання судових доручень, контролювати перебіг їх виконання. При виконанні своїх процесуальних функцій прокурор зобов’язаний реагувати на будь-які порушення закону, що обмежують права учасників процесу, шляхом подання до суду мотивованих клопотань і заперечень та висловлення ґрунтовних міркувань з питань, які виникають при розгляді кримінальних справ.

Підтримання державного обвинувачення, яке здійснюється прокурором, найбільш повно відображається в його обвинувальній промові. У ній прокурор обґрунтовує правильність визначеної на досудовому слідстві юридичної кваліфікації вчинених підсудним діянь і висловлює пропозицію суду стосовно міри покарання.