Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Казенні підприємства (навіть за наявності згоди відповідного державного органу) не мають права передавати в іпотеку будь-яке майно, що належить їм на праві оперативного управління. Це правило в силу ч. 9 ст. 78 ГК поширюється і на комунальні некомерційні підприємства. Воно поширюється і на бюджетні установи, оскільки у заставу (іпотеку) може передаватись тільки майно, що належить заставодавцю на праві власності або господарського відання.

Не виключається передання в заставу нерухомого і рухомого майна, що належить зазначеним вище юридичним особам на праві оперативного управління, безпосередньо власником — державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, якщо закон і установчі документи відповідної юридичної особи не виключають вилучення майна у юридичної особи.

10. Правочини застави майна юридичних осіб вчиняють їх органи (ст. 92 ЦК). Як правило, закон не перешкоджає тому, щоб право так званих органів управління підприємств та інших юридичних осіб (органів юридичних осіб) на укладення договорів застави обмежувалося їх статутами. Мається на увазі, що право ухвалення рішення про укладення таких договорів (і навіть їх підписання) статутом може бути залишене за засновником (власником) приватного підприємства, зборами засновників (учасників, акціонерів, членів) підприємства або іншої юридичної особи, що є корпоративним утворенням, та відповідними посадовими особами. Але обмеження статутами юридичних осіб, повноваження їх органів укладати договори застави має бути внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

11. Відкриті акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації, відповідно до законодавства не повинні визнаватися такими, що діють на підставі державної або комунальної власності. Однак законодавець не позбавлений права встановлювати особливості здійснення їх дієздатності при укладенні договорів застави майна, що належить їм на праві власності. З урахуванням цього в частині четвертій ст. 11 Закону «Про заставу» передбачено, що такі відкриті акціонерні товариства, якщо всі їх акції перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюють заставу майна за погодженням із засновником цього товариства. З моменту ухвалення рішення про приватизацію відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації, і до перших зборів акціонерів застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Стаття 584. Зміст договору застави

1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

1. Договір застави, як і будь-який цивільно-правовий договір, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК). Істотними для договору застави належить вважати ті умови, що зазначені в ст. 584 ЦК і ст. 12 Закону «Про заставу» [64]. Правила цих статей у частині істотних умов договору застави не поширюються на договори іпотеки та морської іпотеки, оскільки щодо таких договорів встановлені спеціальні правила (ст. 18 Закону «Про іпотеку» [197]; ст. 365 КТМ [34]).

2. Зазначення на суть забезпечуваної заставою вимоги — це перша з істотних умов договору застави. Суть забезпечуваної заставою вимоги повинна бути описана в договорі таким чином, щоб ця вимога могла бути належно ідентифікована. На заставодержателя, що пред’являє в суді вимогу про звернення стягнення на заставлене майно, покладається обов’язок довести, що юридичний факт, який дає йому право вимагати виконання забезпеченого заставою зобов’язання, настав, що боржник порушив саме те зобов’язання, яке забезпечене заставою. Якщо забезпечене заставою зобов’язання на момент укладення договору застави існує, слід указати в договорі на це зобов’язання та його підставу. Якщо підставою забезпечуваного заставою зобов’язання є договір, доцільно вказати його номер і дату укладення. Але це лише рекомендації авторів щодо того, як відобразити суть зобов’язання, забезпечуваного заставою, у договорі. Зокрема, суть забезпечуваного зобов’язання в договорі застави не обов’язково повинна виражатися вказівкою на підставу зобов’язання і на відомості про цю підставу. Але наявність такої вказівки може мати вирішальне значення у випадку виникнення спору про те, яке саме зобов’язання забезпечене заставою. Складніше описати в договорі застави суть такого забезпечуваного заставою зобов’язання, яке виникне лише після укладення договору застави. Оскільки заставою може забезпечуватися вимога, яка може виникнути в майбутньому, у договорі не обов’язково слід вказувати на дату договору, на підставі якого виникло забезпечуване заставою зобов’язання. Не слід залишати в тексті договору застави на момент його підписання будь-які прогалини, що будуть заповнені після підписання того договору, на підставі якого виникне забезпечуване заставою зобов’язання. Все-таки закон вимагає не повної індивідуалізації забезпечуваної заставою вимоги, а лише вказівки на її суть.

Але суть таких вимог повинна бути виражена, зокрема, зазначенням на те, що заставою забезпечується виконання основного зобов’язання (наприклад, щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним), обов’язку сплатити пеню, відшкодувати збитки та ін. Не може бути задоволена за рахунок заставленого майна вимога, яка не застережена в договорі застави як така, що забезпечується заставою. Навіть зазначення в ч. 2 ст. 589 ЦК на те, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, включаючи проценти, неустойку, відшкодування збитків і витрат, ще не означає, що всі ці вимоги будуть задоволені за рахунок заставленого майна. Усе залежить від того, як суть забезпеченого заставою зобов’язання визначена договором. Не буде суперечити закону встановлення договором застави умови про те, що за рахунок заставленого майна задовольняються всі вимоги заставодержателя до боржника, що випливають із певного договору.

3. Істотною умовою договору застави є розмір забезпеченої заставою вимоги (ч. 1 ст. 584 ЦК; частина перша ст. 12 Закону «Про заставу»). Посилаючись на це положення Закону «Про заставу», заставодержатель пред’явив позов про визнання договору застави неукладеним, оскільки в ньому не містилися вказівки на розмір процентів за користування кредитом, сплата яких забезпечується заставою. Ця вимога була задоволена. Але Вищий господарський суд прийняті у справі рішення і постанову скасував, визнавши, що договір застави містить всі істотні умови, оскільки в договорі застави міститься посилання на кредитний договір, у якому визначений розмір процентів за користування кредитом, сплата яких забезпечується заставою (Вісник господарського судочинства, 2002, № 2, с. 166 — 168). Отже, Вищий господарський суд не вважає за необхідне визначення забезпечуваної заставою вимоги вказівкою на грошову суму, а допускає таке встановлення цього розміру, що дозволяє обчислити цей розмір на підставі фактичних обставин. У випадках, коли предметом застави є рухоме майно, слід враховувати положення частини першої ст. 22 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], відповідно до якої обтяжувач і боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. Збільшення максимального розміру забезпеченої обтяженням вимоги підлягає реєстрації і має пріоритет (у частині збільшення) з моменту реєстрації.

4. Строк виконання забезпеченого заставою зобов’язання також визнається істотною умовою договору. Це необхідно враховувати, оскільки загальні правила ч. 2 ст. 530 ЦК допускають існування зобов’язань, строк виконання яких не визначений. Із ч. 4 ст. 559 ЦК також випливає можливість забезпечення порукою зобов’язання, строк якого не визначений або визначений моментом вимоги. Однак заставою не може бути забезпечене зобов’язання, строк виконання якого не визначений, оскільки строк виконання забезпечуваного заставою зобов’язання є істотною умовою договору застави. Разом з тим при розгляді конкретної справи Вищий господарський суд дійшов висновку про те, що умова про строк виконання забезпеченого заставою зобов’язання в договорі застави може бути визначена шляхом відсилання до договору, на підставі якого виникло забезпечене заставою зобов’язання (Вісник господарського судочинства, 2002, № 2, с. 166 - 168).

5. Щодо опису предмета застави в ч. 2 ст. 584 ЦК формулюється застереження про те, що він може бути поданий у загальній формі, тобто шляхом зазначення на вид заставленого майна. Але пізніше прийнятий Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вимагає (ст. 7), щоб опис предмета обтяження, в тому числі і застави, дозволяв ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження. Опис окремого об’єкта повинен надаватись за індивідуальними ознаками. Якщо об’єктом обтяження (застави) є сукупність об’єктів рухомого майна, опис може надаватись за родовими ознаками (ст. 7 названого Закону). Відсутність опису предмета обтяження, неможливість ідентифікувати предмет обтяження за допомогою існуючого опису тягне недійсність (нікчемність) обтяження (застави) відповідно до частини першої ст. 7 названого Закону.

Стаття 585. Момент виникнення права застави

1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення.

2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

1. Текст ст. 585 ЦК є недостатньо чітким унаслідок того, що в Цивільному кодексі не диференціюються в комплексі заставних правовідносин зобов’язальні та речові елементи. Це призвело до того, що положення цієї статті увійшли в суперечність з пізніше прийнятими законами, якими визнана необхідність такої диференціації. Досить складно на підставі статті, що коментується, витлумачити навіть зміст поняття права застави. Автори дійшли висновку про те, що під правом застави тут (а також у ст. 16 Закону «Про заставу» [64]) розуміється весь комплекс прав заставодержателя — як права, що входять до змісту зобов’язання між заставодавцем і заставодержателем, яке (зобов’язання) виникає на підставі договору застави, так і речові права, підставою чи, принаймні, передумовою яких є договір застави.

2. З урахуванням викладеного в попередньому пункті коментаря ч. 1 ст. 585 ЦК слід тлумачити як таку, що встановлює найбільш загальне правило. Це правило застосовується лише в тій частині, в якій воно не суперечить спеціальним положенням законів «Про іпотеку» [197] та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Зокрема, воно застосовується щодо застави нерухомого майна, що передається у володіння (у відповідних випадках — і у користування) заставодержателю. Необхідно враховувати, що ч. 1 ст. 585 ЦК не конкретизує і повторює загальне положення ч. 1 ст. 638 і ст. 640 ЦК про момент укладення договору та набрання ним чинності, а встановлює момент виникнення як зобов’язальних, так і речових правовідносин з приводу застави.

3. Частина 2 ст. 585 ЦК також формулює загальне правило, яке застосовується в частині, що не суперечить законам «Про іпотеку» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зокрема, стосовно застави, на яку не поширюються ці закони (див. попередній пункт коментаря). Так, якщо договір застави передбачає передання нерухомого майна у володіння заставодержателя, а фактично таке передання не відбулося, заставодержатель не отримує права звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом договору, хоч би і настав юридичний факт, що дає заставодержателю право звернути стягнення (ч. 2 ст. 590 ЦК). У таких випадках заставодержатель на підставі укладеного договору застави вправі вимагати передання йому нерухомого майна у володіння. Тільки після фактичного отримання цього майна у володіння заставодавець може відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом застави, бо до цього право застави не виникає.

4. Відповідно до частини першої ст. 3 Закону «Про іпотеку» договір визнається підставою іпотеки в самому широкому розумінні поняття підстави. З моменту укладення (нотаріального посвідчення) іпотечного договору виникають лише взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя. До складу цих прав входить і право заставодержателя за наявності встановлених законом умов (ч. 2 ст. 590 ЦК) звернути стягнення на предмет іпотеки. Це право не виходить за межі зобов’язання між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Не виключається навіть конкуренція між двома чи більше іпотекодержателями, іпотеки яких не зареєстровані у встановленому порядку, за наявності якої (конкуренції) питання про переважне право звернення стягнення на предмет іпотеки має вирішуватись на підставі частини першої ст. 13 Закону «Про іпотеку», відповідно до якої попередня іпотека має вищий пріоритет перед наступною (це можливо, якщо передання нерухомого майна в наступну іпотеку було здійснено за згодою попереднього іпотекодержателя).