Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

2. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

3. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

1. Своєрідність зобов’язання між заставодавцем та заставодержателем, що виникає на підставі договору застави, полягає у обмеженому колі способів захисту прав заставодержателя. Зокрема, використання заставодержателем права на розірвання договору застави (припинення правовідносин) має своїм наслідком лише позбавлення забезпечення того зобов’язання, яке забезпечувалось заставою, що суперечить інтересам заставодавця. Стягнення збитків зазвичай також не захищає права заставодержателя, оскільки порушення зобов’язання, що ґрунтується на договорі застави, як правило, збитків не спричиняє. Воно тільки веде до неможливості звернення стягнення на заставлене майно, тобто збитки, які виникають у зв’язку з неможливістю здійснити звернення стягнення на заставлене майно, є малоймовірними. Якщо ж вони виникають, то їх неможливо стягнути, оскільки збитки в таких випадках ще можуть бути стягнені в результаті неплатоспроможності боржника (заставодавця). Лише при майновій поруці захист права заставодержателя на стягнення збитків, спричинених невиконанням заставодавцем зобов’язання, що ґрунтується на заставі, набуває реального значення. У зв’язку з цим забезпечення прав заставодержателя здійснюється переважно шляхом пред’явлення вимоги про дострокове виконання зобов’язання, яке забезпечується заставою, та звернення стягнення на заставлене майно відповідно до ст. 592 ЦК.

2. Оскільки заставодержатель, який володіє предметом застави, несе обов’язки, встановлені ч. 1 ст. 587 ЦК, ч. З цієї ж статті покладає на нього відповідальність за втрату, псування, пошкодження або знищення предмета застави. Ця відповідальність полягає у відшкодуванні збитків. До складу збитків при цьому включаються вартість втраченого, знищеного або зіпсованого майна або та грошова сума, на яку зменшилась вартість пошкодженого майна, а також інші збитки відповідно до ст. 22 ЦК і ст. 225 ГК [42]. Наступає ця відповідальність за наявності вини заставодержателя. Проте договором застави відповідно до ч. 1 ст. 580 ЦК на заставодержателя, якому предмет застави передано у володіння, може бути покладено ризик випадкового знищення (псування, пошкодження, втрати) заставленого майна. Не буде суперечити закону встановлення неустойки за незбереження заставодержателем предмета застави та визначення її виду (штрафна, залікова, виключна, альтернативна).

3. Частина 2 ст. 587 ЦК покладає на заставодавця, який володіє предметом застави, обов’язок замінити або відновити заставлене майно, якщо воно втрачене, зіпсоване, пошкоджене або знищене з вини заставодавця. Це правило не виключає виникнення у заставодавця такого ж обов’язку у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави, як це передбачено ч. 2 ст. 580 ЦК. Втрата предмета застави тягне припинення права застави (п. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК; ст. 28 Закону «Про заставу» [64]). Але зобов’язальні правовідносини між заставодавцем і заставодержателем, у межах яких заставодавець вправі вимагати заміни предмета застави, зберігаються. Слід також звернути увагу, що законодавець чітко не розмежовує і навіть ототожнює поняття втрати (ч. 3 ст. 587 ЦК), знищення (ч. 2 ст. 580 ЦК) та загибелі (абзац третій ст. 28 Закону «Про заставу») предмета застави.

Стаття 588. Наступна застава

1. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.

2. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

3. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.

4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов’язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому статтею 584 цього Кодексу. Заставодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов’язку.

(Із змін, від 18.11.2003)

1. Частина 1 ст. 588 ЦК формулює загальне правило, відповідно до якого допускається наступна застава майна, яке було передане в заставу раніше. Обмеження щодо цього можуть встановлюватися тільки законом і раніше укладеними договорами застави. Таке ж правило встановлене частиною першою ст. 18 Закону «Про заставу». Положення ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], що підлягає переважному застосуванню перед ч. 1 ст. 588 ЦК і частиною першою ст. 18 Закону «Про заставу», встановлює наступне. Якщо в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна немає відомостей про обтяження відповідного рухомого майна, наступне передання в заставу рухомого майна всупереч попередньому договору застави або закону визнається чинним. Лише за наявності в Державному реєстрі запису про реєстрацію застави договір про встановлення наступної застави, що укладений всупереч попередньому договору застави або закону, має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК.

Наступна іпотека допускається лише за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором (частина перша ст. 13 Закону «Про іпотеку» [197]). За відсутності згоди попереднього іпотекодержателя на пере- дання предмета іпотеки в наступну іпотеку наступний іпотечний договір є недійсним (нікчемним), хоча б попередня іпотека і не була зареєстрована (частина друга ст. 12 Закону «Про іпотеку»).

2. Наступні договори застави одного й того ж майна, якщо вони не визнаються законом або визнаються відповідно до закону недійсними, не впливають на заставні правовідносини, що виникли раніше. За загальним правилом, права попередніх заставодержателів на задоволення їх вимог за рахунок заставленого майна задовольняються переважно перед вимогами наступних заставодержателів, якщо попередня застава набула чинності щодо третіх осіб. Набуття заставою чинності стосовно третіх осіб прямо пов’язується з реєстрацією застави рухомого майна (частина друга ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»). Щодо іпотеки такого чіткого правила немає. Але ж з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору виникають лише взаємні обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя (частина друга ст. 3 Закону «Про іпотеку»). Заставодержатель за зареєстрованою іпотекою набуває переважного права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки перед заставодержателями незареєстрованих іпотек. Пріоритет іпотек визначається за моментом їх державної реєстрації.

3. Частина 4 ст. 588 ЦК підлягає застосуванню з урахуванням Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до частини першої ст. 44 цього Закону моментом реєстрації обтяжень (в тому числі і застав) є день, година і хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Відповідно до цього моменту і буде визначатись пріоритет попередньої застави перед наступною. Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [215] також передбачає визначення дати державної реєстрації речового права або його обмеження (але водночас передбачає фіксацію дати та часу (години та хвилини) надходження заяви про реєстрацію).