Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. У разі ліквідації юридичної особи — заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

4. У разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

5. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

1. Частина шоста ст. 19 Закону «Про заставу» [64] формулює загальне правило, відповідно до якого заставодержатель реалізує своє право на звернення стягнення на заставлене майно шляхом подачі позову до суду або шляхом одержання виконавчого напису нотаріуса. З введенням в дію нового Цивільного кодексу підлягає застосуванню правило ч. 1 ст. 589 ЦК: якщо інше не передбачено законом або договором, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється шляхом звернення заставодержателя з позовом до суду.

Звідси непрямо випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого звернення стягнення на предмет застави не може здійснюватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але цей правовий припис застосовуватись не може внаслідок двох причин. По-перше, у ч. 1 ст. 590 ЦК міститься застереження «якщо інше не встановлено договором або законом». По-друге, Цивільний кодекс не містить застереження про те, що в зв’язку з набранням ним чинності раніше прийняті законодавчі акти діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Тому правовий припис, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 590 ЦК та виявляється методом логічного доповнення нормативного тексту, застосовуватись не може.

2. Правовий припис, відповідно до якого звернення стягнення на заставлене рухоме майно на підставі виконавчого напису нотаріуса неможливо, непрямо випливає також із Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Цей правовий припис також виявляється методом логічного доповнення нормативного тексту (ст. 24 названого Закону). Це законодавче положення не містить будь-якого застереження щодо можливості використання не передбачених цим Законом способів звернення стягнення на заставлене рухоме майно. Одночасно п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону містить застереження про неможливість застосування положень раніше прийнятих законодавчих актів, які суперечать цьому Закону. Тому правовий припис, який непрямо випливає із ст. 24 названого Закону, виявляється методом логічного доповнення нормативного тексту та виключає інші способи звернення стягнення на заставлене рухоме майно, крім передбачених цією статтею, підлягає застосуванню.

3. Альтернативою судовому порядку звернення стягнення на заставлене майно є подання нотаріусу заяви про видачу виконавчого напису. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса передбачена частиною третьою ст. 33 Закону «Про іпотеку» [197]. Це правило не можна поширювати на випадки звернення стягнення на морське торговельне судно, оскільки стосовно такого предмета іпотеки чинними є спеціальні правила ст. 370 КТМ [34].

4. Перешкоджати зверненню стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса може і договір застави, який не передбачає звернення стягнення на заставлене майно шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса.

5. Подача позовної заяви про звернення стягнення на заставлене майно до третейського суду можлива, якщо сторони передбачили таке в договорі застави або уклали щодо цього спеціальну угоду.

6. З метою забезпечення прав кредиторів-заставодержателів ч. 3 ст. 590 ЦК передбачає можливість звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, або порушення цього строку, у разі ліквідації юридичної особи — заставодавця. Це положення не перешкоджає застосуванню частини другої ст. 20 Закону «Про заставу», що надає заставодержателю право звернути стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов’язання при реорганізації юридичної особи (злитті, приєднанні, поділі, перетворенні).

Слід також враховувати, що як при злитті, приєднанні, поділі і перетворенні, так і при виділі, кредиторам надається право вимагати дострокового виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 107 ЦК), а отже, і право вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням цієї вимоги. Невиконання цієї вимоги є підставою для звернення стягнення на заставлене майно відповідно до договору застави.

7. Закон «Про заставу» не вирішує питання про момент виникнення права звернути стягнення на заставлене майно у разі смерті боржника-заставодавця. Відповідно до ст. 1281 ЦК кредитори спадкодавця вправі пред’явити свої претензії до спадкоємців (спадкового майна) незалежно від настання строку вимоги. Тому моментом виникнення права звернення стягнення на заставлене майно у разі смерті боржника-заставодавця слід визнати день його смерті, оскільки основна (забезпечена заставою) вимога при цьому може бути пред’явлена в будь-який час протягом шести місяців із дня смерті боржника (ст. 1281 ЦК).

8. Заставодержатель на свій розсуд вибирає речі (права), на які слід звернути стягнення у зв’язку з невиконанням боржником забезпеченого заставою зобов’язання, якщо предметом застави є кілька речей (прав). Якщо заставодержатель звернув стягнення на одну із заставлених речей (одне з заставлених прав), він не позбавляється права згодом звернути стягнення на інші речі (права), що є предметом застави, якщо до цього часу забезпечене заставою зобов’язання не припинене.

9. Спеціально встановлено (ч. 6 ст. 20 Закону «Про заставу»), що звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (під державним тут розуміється і підприємство, в статутному фонді якого не менше 50 відсотків акцій (часток, паїв) є об’єктом права державної власності) провадиться тільки за рішенням суду. Заставодержателі можуть одержати відомості про розмір частки паїв, акцій або про кількість акцій, що перебувають у власності держави, із Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців. Належить враховувати, що ст. 20 Закону «Про заставу», яка встановлює особливості реалізації майна підприємств, майно (акції) яких знаходиться повністю або частково в державній власності, змінювалася вже після введення в дію Конституції України. Отже, поняття державної власності, що міститься в цій статті, не може бути поширене на комунальну власність.

Слід, однак, визнати, що Закон «Про іпотеку», що не допускає застосування положень раніше прийнятих законодавчих актів всупереч цьому Закону, не передбачає будь-яких особливостей звернення стягнення на майно державного підприємства. Тому суворо відповідно до букви названого Закону звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства можливе і в позасудовій формі.

10. Стаття 590 ЦК не передбачає прямо можливості звернення стягнення на заставлене майно поза публічно-правовими формами, але ж не виключає такої можливості. Така можливість передбачається ст. 36, 37 Закону «Про іпотеку» (див. п. 24 коментаря до ст. 575 ЦК), ст. 26 — 29 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

11. Заставодержатель рухомого майна на власний розсуд вправі обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет застави (це право не може бути обмежене договором): 1) вимагати передання йому заставодавцем рухомого майна, що є предметом застави, у власність; 2) вимагати надання йому можливості продати предмет застави шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета застави з третьою особою або шляхом проведення публічних торгів; 3) вимагати відступлення права грошової суми, яка забезпечена заставою; 4) вимагати від заставодавця здійснення переказу грошової суми, що є предметом застави, або здійснити списання такої грошової суми з поточного рахунка заставодавця, якщо така можливість передбачена договором застави. Використання названих позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє заставодержателя права звернутись до суду з заявою про звернення стягнення на заставлене рухоме майно. Це випливає із частини другої ст. 24 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207].

12. Якщо заставодержатель має намір здійснити у позасудовому порядку звернення стягнення на рухоме майно — предмет застави, він повинен письмово повідомити боржника та всіх обтяжувачів такого майна, обтяження яких належне зареєстровані, про порушення боржником зобов’язання, забезпеченого заставою. Одночасно заставодержатель зобов’язаний зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення.

13. Боржник або третя особа мають право припинити звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом виконання забезпеченого заставою зобов’язання (частини зобов’язання, виконання якої було прострочено) разом з відшкодуванням заставодержателю витрат, понесених у зв’язку із зверненням стягнення. Таке виконання можливе до моменту переходу права власності на заставлене майно до заставодержателя або до продажу заставодержателем предмета застави.