Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем — вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов’язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов’язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

2. Якщо на момент ушкодження здоров’я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов’язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

4. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

1. У разі ушкодження здоров’я малолітньої особи, тобто особи, яка не досягла чотирнадцяти років, відшкодовуються тільки витрати, які в ч. 1 ст. 1195 ЦК кваліфікуються як додаткові (витрати на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо). Заробіток, який втратив потерпілий у результаті ушкодження здоров’я, відшкодовується, починаючи з дня, наступного після досягнення потерпілим чотирнадцяти років. Якщо потерпілий має статус учня (поняття учня не може поширюватись на студентів вищих закладів освіти, але поширюється на учнів не тільки загальноосвітніх шкіл, а і професійних закладів освіти), відшкодування втраченого заробітку здійснюється з дня, наступного після дня втрати статусу учня (за умови досягнення віку чотирнадцяти років) або після дня досягнення віку вісімнадцяти років.

2. Розмір відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров’я малолітньої або неповнолітньої особи, яка не є учнем, визначається виходячи із мінімальної заробітної плати на день ушкодження здоров’я. Якщо неповнолітня особа на момент ушкодження здоров’я працювала, розмір відшкодування визначається виходячи із її заробітку на загальних підставах. При цьому сума середньої заробітної плати, виходячи із якої визначається розмір відшкодування, не може бути меншою мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності особою, яка на момент ушкодження здоров’я була малолітньою або неповнолітньою, ця особа має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації (цей розмір не може бути нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати).

4. Потерпілий, який після досягнення повноліття продовжує залишатись непрацездатним внаслідок ушкодження здоров’я і не має професійної кваліфікації, має право вимагати відшкодування шкоди в розмірі, який не може бути меншим розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п’яти років після його смерті.

2. Особам, визначеним у пунктах 1 — 5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

1. Стаття 1200 ЦК є надзвичайно складною для тлумачення. Важко визначити співвідношення між абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК, з одного боку, та рештою тексту цієї частини і ч. 2 ст. 1200 ЦК — з іншого. Подібну структуру має ст. 33 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112]. Але в цьому законодавчому положенні абзац другий починається словами «такими особами є», що повністю усуває суперечність між частиною першою ст. 33 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та наступним нормативним текстом.