Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

3. Підставою відшкодування майнової шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, є втрата чи зменшення «професійної або загальної працездатності». Про те, коли та як враховується втрата професійної та загальної працездатності, див. коментар до ст. 1197 ЦК.

4. У ч. 1 ст. 1195 ЦК визначаються, зокрема, підстави виникнення зобов’язання відшкодування шкоди (такими є наявність шкоди, дії (бездіяльність) осіб, причинний зв’язок між цими діями (бездіяльністю) та шкодою). Не зазначається тут про ознаку протиправності дій, якими завдана шкода, але ушкодження здоров’я фізичної особи завжди є протиправним (охоплюється поняттям генерального делікту). Не зазначається в ч. 1 ст. 1195 ЦК і про вину як підставу зобов’язань відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Це дає підставу для логічного доповнення тексту ч. 1 ст. 1195 ЦК і виявлення у такий спосіб правового припису, відповідно до якого вина не є підставою таких зобов’язань. Але правові приписи, які виявляються методом логічного доповнення нормативного тексту, не можуть застосовуватись усупереч загальним правилам. Таким стосовно правового припису, про який ідеться, є ч. 2 ст. 1166 і ч. 1 ст. 1167 ЦК, які визнають вину підставою відшкодування відповідно майнової і моральної шкоди.

5. При визначенні додаткових витрат потерпілого, що підлягають відшкодуванню, можуть застосовуватись за аналогією положення ст. 21 названого Закону, але при цьому слід враховувати, що додаткові витрати мають бути такими, що можуть бути поставлені поряд з тими, які перелічені у ч. 1 ст. 1195 ЦК. Зокрема, немає підстав стверджувати, що поряд з витратами, про які зазначається в ч. 1 ст. 1195 ЦК, можуть бути поставлені витрати на придбання транспортного засобу, потреба в якому виникла у потерпілого у зв’язку з каліцтвом. Тому правильним буде твердження про те, що із ч. 1 ст. 1195 ЦК непрямо випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого витрати на придбання транспортного засобу відшкодуванню не підлягають. Але переважному застосуванню перед цим правовим приписом підлягає правовий припис, який непрямо випливає із ч. 2 ст. 1202 ЦК, який виявляється при тлумаченні висновком від наступного правового явища (права на стягнення наперед додаткових витрат на придбання спеціального транспортного засобу) до попереднього і відповідно до якого потерпілий має право на відшкодування витрат на придбання транспортного засобу. Таке право виникає у разі встановлення висновком МСЕК, прийнятим судом, або висновком судово-медичної експертизи наявності потреби потерпілого у спеціальному транспортному засобі. При вирішенні питання про стягнення коштів на придбання спеціального транспортного засобу суд повинен враховувати вимоги Порядку забезпечення інвалідів автомобілями [340].

6. Зазначення у ч. 2 ст. 1195 ЦК про те, що статус потерпілого як такого, що не працював, визначається на момент завдання шкоди, слід тлумачити так, що це питання вирішується залежно від того, перебуває працівник на момент завдання шкоди у трудових правовідносинах чи ні. При цьому слід враховувати, що днем звільнення з роботи є останній день роботи (п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок [349]). Частина 1 ст. 4 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими похованням» [125] також включає день звільнення в період роботи. Отже, каліцтво або інше ушкодження здоров’я в день звільнення після закінчення останнього робочого дня (до 24 годин) слід кваліфікувати як таке, що завдане в момент, коли потерпілий працював.

7. Якщо на момент завдання шкоди (ушкодження здоров’я) потерпілий не працював, розмір відшкодування встановлюється виходячи із розміру мінімальної заробітної плати. При застосуванні ч. 2 ст. 1195 ЦК слід враховувати, що застосуванню цієї статті не перешкоджає абзац третій ч. 3 ст. 1197 ЦК. Співвідношення між цими законодавчими положеннями не може вирішуватись за допомогою ірраціональних засобів, зокрема — врахування духу цивільного законодавства чи Цивільного кодексу. Навіть посилання на ст. 3 Конституції [1] не мало б достатніх логічних підстав. Є суто техніко-юридичні засоби, які повинен використати суб’єкт тлумачення при з’ясуванні співвідношення законодавчих положень, про які йдеться. Справа в тому, що із ч. 2 ст. 1195 ЦК прямо випливає, яка база має використовуватись для обчислення розміру відшкодування у разі, якщо потерпілий на момент ушкодження здоров’я (завдання шкоди) не працював, тобто встановлює спеціальне правило про базу для визначення розміру відшкодування в таких випадках. Правові приписи, які прямо випливають із актів законодавства, мають таку саму юридичну силу, як і правові приписи, що встановлюються прямо. Таке стверджує новітня методологія тлумачення актів законодавства.

Абзац третій ч. 3 ст. 1197 ЦК визначає порядок обчислення середньомісячного заробітку у випадках, коли потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював. Із цього законодавчого положення лише непрямо випливає та висновком від наступного правового явища (порядку визначення бази для обчислення розміру відшкодування) до попереднього (що має бути такою базою) виявляється правовий припис, відповідно до якого базою для обчислення розміру відшкодування має бути середній місячний заробіток до звільнення або звичайний розмір заробітку працівника відповідної кваліфікації. Такі правові приписи відповідно до методології тлумачення нормативно- правових актів не можуть застосовуватись усупереч правовим приписам, що прямо випливають із актів законодавства тієї самої юридичної сили. Отже, суперечність між ч. 2 ст. 1195 ЦК і абзацом третім ч. 3 ст. 1197 ЦК має вирішуватись на користь першого із названих законодавчих положень. Немає достатніх підстав для відступлення від зробленого висновку з посиланням на принцип верховенства права чи будь-яке інше конституційне положення.

У випадках, передбачених абзацом третім ч. 3 ст. 1197 ЦК, потреби у визначенні середньомісячного заробітку взагалі немає, оскільки ч. 2 ст. 1195 ЦК приписує в таких випадках визначати розмір відшкодування виходячи із розміру мінімальної заробітної плати. Отже, правило абзацу третього ч. 3 ст. 1197 ЦК і взагалі не має предмета регулювання.

8. Розмір відшкодування, визначений потерпілому виходячи із його заробітку чи розміру мінімальної заробітної плати (у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1195 ЦК) та відсотка втрати професійної працездатності, не зменшується на суму пенсії, призначеної працівникові у зв’язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, чи на суму інших доходів, яку отримує потерпілий. Частина 1 ст. 34 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [112] в таких випадках не допускає, щоб щомісячна страхова виплата на користь потерпілого разом з пенсією перевищувала середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я. Але це обмеження не поширюється на відносини, що регулюються ст. 1195 ЦК.

9. Розмір відшкодування, визначений на підставі середньомісячного заробітку потерпілого (у випадках, установлених ч. 2 ст. 1195 ЦК, — мінімальної заробітної плати) і ступеня втрати професійної працездатності, може бути (в перспективі) збільшений законом. Він може бути збільшений і договором.

Тим самим ч. 4 ст. 1195 ЦК підтверджує, що правила ст. 1195 ЦК щодо визначення розміру відшкодування є диспозитивними, і сторони зобов’язання, на яке поширюється ст. 1195 ЦК, можуть домовлятись про інше, але тільки в бік підвищення розміру відшкодування. Домовленість про зменшення розміру відшкодування має кваліфікуватись як оспорюваний правочин, який підлягає визнанню недійсним за рішенням суду.

Стаття 1196. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов’язань

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов’язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

1. Із ст. 1196 ЦК випливає, що вона дещо уточнює (стосовно окремих випадків) сферу застосування ст. 1195 — 1208 ЦК. Установлюється, що ці статті поширюються на випадки завдання шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи під час виконання нею «договірних зобов’язань», тобто цивільно-правових зобов’язань, що ґрунтуються на договорах.

При цьому зазначається про те, що підстави відповідальності контрагента за договором за шкоду, заподіяну фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, а також за шкоду, заподіяну смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов’язань, мають визначатись відповідно до ст. 1166 ЦК, а у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки — з урахуванням особливостей, встановлених ст. 1187 ЦК.

2. Фізична особа, про яку йдеться у ст. 1196 ЦК та яка є потерпілою, може мати чи не мати статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Це не впливає на можливість застосування ст. 1196 ЦК, якщо тільки обставини, за яких завдана шкода, відповідають гіпотезі правової норми, сформульованої в цій статті.

3. Види договорів та зобов’язань, на які поширюється ст. 1196 ЦК, можуть бути будь-якими, але завжди цивільно-правовими. Зазвичай, це так звані договори особистого підряду.

4. Визнаючи за фізичними особами, що виконують роботи за цивільно-правовими договорами, право на відшкодування шкоди, завданої контрагентом за договором шляхом ушкодження здоров’я, законодавець усе ж не відмовляється від досить жорсткого підходу до таких осіб. Якщо такій особі завдане каліцтво або інше ушкодження здоров’я в період, коли вони виконували роботу за цивільно-правовим договором, розмір відшкодування має визначатись виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, в той час як для осіб, які працюють за трудовим договором, розмір відшкодування визначається із заробітку, який не може бути меншим п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (абзац другий ч. 1 ст. 1197 ЦК).

5. Слід також враховувати, що ст. 1195 — 1208 ЦК підлягають застосуванню і до випадків завдання каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті, якщо це стало наслідком дій контрагента фізичної особи (потерпілого) при виконанні ним (контрагентом) договірних зобов’язань на користь цієї фізичної особи (потерпілого). Зокрема, ст. 928 ЦК встановлює, що перевізник відповідає за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира, на підставі положень глави 82 Цивільного кодексу. Застосовується в таких випадках і ст. 1187 ЦК, що допускає за певних умов відповідальність за відсутності вини.

Стаття 1197. Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором

1. Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.