Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

При тлумаченні ч. 1 ст. 1200 ЦК слід враховувати, що матеріальна норма, що визначає коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, яка завдана смертю годувальника, формулюється в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК. Стосовно цієї норми правові приписи, що формулюються в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, є процедурними. Вони визначають строки, впродовж яких особам, що мають право на відшкодування, таке відшкодування здійснюється. Це твердження не спростовується навіть зазначенням у ч. 2 ст. 1200 ЦК про те, що у відповідному розмірі шкода відшкодовується «особам, визначеним у пунктах 1 — 5...» (а не в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Отже, до осіб, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, слід віднести: 1) непрацездатних осіб, які були на утриманні (хоча б вони і не мали права на одержання утримання); 2) непрацездатних осіб, які мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання (хоча б фактично вони його і не отримували); 3) дитину потерпілого, народжену після його смерті.

2. Непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілого (хоч і не мали права на одержання утримання), мають право на відшкодування шкоди незалежно від наявності родинних зв’язків з потерпілим. Не встановлюються також будь-які вимоги щодо строку перебування на утриманні потерпілого. Навіть слова «на день смерті» не можна віднести до слів «які були на його утриманні». За таких умов ознака перебування особи на утриманні потерпілого має визначатись із застосуванням аналогії права з урахуванням засад добросовісності, справедливості та розумності. Непрацездатна особа, що претендує на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, має надати належні докази того, що вона дійсно перебувала на утриманні. Перебування на утриманні означає, що за рахунок коштів померлого особа отримувала більшу частину засобів для існування. Якщо ж ця частина є меншою, то особа не може вважатись такою, що перебувала на утриманні померлого, оскільки за таких умов вона одержувала не утримання, а допомогу. Одержання ж особою від потерпілого допомоги, хоча воно й мало систематичний характер, не дає права на відшкодування шкоди.

Перебування на утриманні означає також систематичне (а не епізодичне) одержання особою засобів до існування за рахунок коштів померлого. При оцінці одержання утримання як систематичного слід враховувати як період фактичного перебування на утриманні до смерті потерпілого, так і характер відносин між потерпілим та особою, що вимагає відшкодування шкоди. Ці відносини можуть свідчити про наміри потерпілого надавати утримання в майбутньому, а можуть свідчити про відсутність таких намірів. Якщо, наприклад, потерпілий надав особі житло в будинку, в якому він сам проживає, то це може бути доказом того, що потерпілий мав намір надавати особі утримання в майбутньому.

3. Непрацездатні особи, що мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання, мають право на відшкодування шкоди незалежно від того, одержували вони фактично це утримання чи ні. Коло осіб, що мають право на одержання утримання, має визначатись відповідно до сімейного законодавства. Визначати це коло на підставі п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК було б неправильним. Справа в тому, що в цих пунктах на родинні зв’язки зазначається тільки двічі: у п. 2 йдеться про чоловіка, дружину, батьків (усиновлювачів) і в п. 4 вказується на батьків (усиновлювачів) та на одного із подружжя поряд з іншими членами сім’ї. Зазначення на інвалідів у п. 3 ч. 1 ст. 1200 ЦК передбачає визначення їх кола за критеріями, що встановлені абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК, зокрема за ознакою наявності у них права на одержання утримання від потерпілого на день його смерті. А питання про наявність цього права можна вирішити тільки на підставі сімейного законодавства. Те саме слід сказати і про «дитину», про яку зазначається в п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК. Інтерпретувати це слово так, що під словом «дитина» тут маються на увазі тільки діти потерпілого, означало б відійти від букви закону. Тож під «дитиною» слід розуміти будь-яку дитину, що підпадає під ознаки, на які вказується в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК, а не тільки дітей померлого.

4. Потребує також відповіді запитання про те, чи випливають із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК правовий припис, відповідно до якого зазначені тут особи мають право на відшкодування шкоди, та правовий припис, відповідно до якого інші особи, ніж зазначені в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, права на відшкодування шкоди не мають.

Отже, із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (тривалості строку, впродовж якого відповідні особи мають право на відшкодування шкоди) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого зазначені особи мають право на відшкодування шкоди. Цей правовий припис суперечить прямо встановленому в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК правовому припису, що визначає коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, а тому може застосовуватись.

Із правового припису, який непрямо випливає із п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК та який виявляється висновком від наступного правового явища до попереднього, виявляється правовий припис, відповідно до якого інші особи, ніж зазначені в п.1— 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, права на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого не мають. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правовому припису, що прямо закріплюється в абзаці першому ч. 1 ст. 1200 ЦК.

5. Право на одержання утримання відповідно до ст. 75 СК [28] має дружина, чоловік за умови непрацездатності та наявності потреби в матеріальній допомозі. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 СК). Один із подружжя вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом (ч. 5 ст. 75 ЦК).

Стаття 76 СК визначає умови, за яких кожен із подружжя зберігає право на утримання після розірвання шлюбу. Сімейний кодекс встановлює також інші правила про право на утримання (ст. 84, 86, 88), про припинення та позбавлення права на утримання (ст. 82 — 85), Про право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 91). За наявності такого права кожен із подружжя (чи особи, що не перебувають у шлюбі) мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю іншого із подружжя.

6. Діти до досягнення повноліття мають право на одержання утримання від батьків (усиновлювачів). Таке прямо випливає із ст. 180 і 232 СК. Це не перешкоджає застосуванню правила п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК про те, що у разі відшкодування шкоди на користь дитини таке відшкодування за умови, що дитина навчається (є учнем, студентом), здійснюється до досягнення дитиною двадцяти трьох років. Але відшкодування шкоди до досягнення двадцяти трьох років здійснюється тільки тоді, коли особа, на користь якої здійснюється відшкодування, на день смерті потерпілого має право на одержання від нього утримання, тобто не досягла віку вісімнадцяти років. Якщо ж особа, стосовно якої вирішується питання про відшкодування на її користь шкоди, на день смерті потерпілого досягла повноліття, то відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 1200 ЦК вона не мала на цей день права на одержання утримання, а отже, у неї не виникає і право на відшкодування шкоди, хоча б ця особа не досягла віку двадцяти трьох років і навчалася (була учнем чи студентом). Проте не виключається, що з урахуванням усіх обставин справи суд у такому випадку дійде висновку про те, що до таких відносин з урахуванням принципу верховенства права, зокрема засади рівності (ст. 8 Конституції України [1]), слід застосувати за аналогією ч. 1 ст. 1200 ЦК (всупереч правовому припису, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 1200 ЦК, виявляється при тлумаченні висновком від протилежного та відповідно до якого особа, що є учнем, студентом, не має права на відшкодування шкоди у разі смерті годувальника, що настала в період, коли ця особа досягла віку вісімнадцяти років і не досягла віку двадцяти трьох років).

При застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК слід враховувати правила ст. 188 і 190 СК про звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину та про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Під «учнем», «студентом» слід розуміти особу, яка має такий статус, хоча ця особа й навчалась за іншою формою, ніж денна, та одночасно працювала. Немає будь-яких підстав стверджувати, що тут маються на увазі тільки учні, студенти денної форми навчання. Коли законодавець хотів обмежити коло учнів, студентів, що мають право на отримання щомісячних страхових виплат, він у ст. 33 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановив, що таке право мають учні, студенти денної форми навчання.

7. Батьки мають право на одержання утримання від повнолітніх дочки, сина відповідно до ст. 202 СК. Відповідно за умови, що вони є непрацездатними (досягли пенсійного віку чи були інвалідами) на день смерті годувальника. Відповідно вони мають і право на відшкодування шкоди. Вони не мають такого права, якщо на день смерті потерпілого набрало законної сили рішення суду про звільнення дочки, сина від обов’язку утримувати матір, батька, як це передбачено ст. 204 СК [28].

8. Статті 265 — 271 СК встановлюють умови, за яких обов’язок утримувати внуків покладається на бабу, діда, обов’язок утримувати бабу, діда покладається на внуків, обов’язок утримання покладається на братів, сестер, обов’язок утримувати падчерку, пасинка покладається на мачуху, вітчима, обов’язок утримувати мачуху, вітчима покладається на падчерку, пасинка, обов’язок осіб, у сім’ї яких виховувалася дитина, утримувати дитину, обов’язок особи, яка до досягнення повноліття проживала однією сім’єю з родичами або іншими особами, утримувати непрацездатних родичів та інших осіб. За наявності права на одержання утримання названі особи мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю особи, яка зобов’язана була утримувати інших осіб.

9. Зазначення в п. 3 ч. 1 ст. 1200 ЦК на інвалідів підтверджує думку про те, що п. 1 — 5 цієї частини підлягають застосуванню тільки разом з абзацом першим ч. 1 ст. 1200 ЦК: не будь-які інваліди мають право на відшкодування шкоди, а тільки ті, які були на утриманні потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від потерпілого утримання.

10. При застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 1200 ЦК слід мати на увазі, що статус осіб як членів сім’ї визначається на підставі ст. 3 СК.

11. Із пп. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК прямо випливають правові приписи, якими встановлюються строки, впродовж яких відповідні особи мають право на відшкодування шкоди. Але строки, впродовж яких відшкодовується шкода на користь цілої низки осіб, передбачених ст. 265 — 271 СК, не встановлені. Звідси не можна робити висновок про те, що ці особи взагалі не мають права на відшкодування шкоди. Це означає лише, що строки, впродовж яких має здійснюватись відшкодування, слід визначати через застосування закону за аналогією. Отже, особи, що досягли пенсійного віку та на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, мають право на відшкодування шкоди довічно. До дітей (осіб, що не досягли повноліття) і інвалідів п. 1, 3 ч. 1 ст. 1200 ЦК застосовуються прямо.

12. Частина друга ст. 1200 ЦК встановлює порядок визначення розміру відшкодування особам, вказаним у п. 1 — 5 ч. 1 цієї статті. Особам, на яких не вказується в п. 1 — 5 ч. 1 ст. 1200 ЦК, розмір відшкодування визначається із застосуванням ч. 2 ст. 1200 ЦК за аналогією. Можна було б стверджувати, що цим особам розмір відшкодування має визначатись із застосуванням принципу верховенства права. Але таке твердження не відповідало б принципу рівності, бо тоді частина осіб, про яких зазначається в ст. 265 — 271 СК (діти, інваліди), отримувала б відшкодування в розмірі, що визначається ч. 2 ст. 1200 ЦК, а інша частина (особи, що досягли пенсійного віку) отримувала б відшкодування в розмірі, що визначається за принципом верховенства права.

Оскільки підстав для відступлення від букви ч. 2 ст. 1200 ЦК немає, слід визнати, що з набранням чинності Цивільним кодексом України порядок розрахунку розміру відшкодування різко змінився: всі особи, що мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), мають право на відшкодування в однаковому розмірі. Це стосується і осіб, на яких потерпілий сплачував аліменти за рішенням суду, і тих, що не одержували від померлого утримання, але мали право на його одержання, в тому числі на підставі ст. 265 — 271 СК.