Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

3. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

1. Стаття, що коментується, не дає належне визначеної кваліфікації правового статусу органу юридичної особи. Застосування щодо нього терміна «представництво» в ч. 3 і 4 цієї статті разом із посиланнями у ч. 3 ст. 237 ЦК на акт органу юридичної особи як на підставу представництва дає можливість стверджувати, що органи юридичної особи мають статус представників. Про це ж свідчить також посилання в абзаці одинадцятому ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» на те, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців вноситься запис про «наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи» (ці обмеження можуть стосуватись тільки органів юридичних осіб).

2. Крім органів юридичної особи, від її імені вправі діяти учасники юридичної особи. Це встановлено стосовно повних (ст. 122 ЦК) та командитних (ст. 136 ЦК) товариств, довірчих товариств (ст. 3 Декрету «Про довірчі товариства» [232]).

3. Органи юридичної особи створюються в порядку, що визначається законом та установчими документами. Посадова особа, що є органом юридичної особи, не має право надавати повноваження органу юридичної особи іншим працівникам юридичної особи або її учасникам. Таке право мають тільки загальні збори учасників (членів) чи засновник юридичної особи і тільки шляхом внесення змін до установчих документів юридичної особи та державної реєстрації таких змін. Випадки тимчасового, в тому числі і на декілька днів, покладення на фізичну особу обов'язків органу юридичної особи повинні бути передбачені установчими документами шляхом встановлення порядку призначення фізичної особи тимчасово виконуючою обов'язки органу юридичної особи. Не виключається надання установчими документами права призначати тимчасово виконуючого обов’язки органу юридичної особи наглядовій раді, голові наглядової ради, колегіальному виконавчому органові юридичної особи, керівникові виконавчого органу, одноособовому органові юридичної особи. Якщо ж це установчими документами не встановлено, створюється ситуація недостатньої правової визначеності, за якої призначення виконавчим органом юридичної особи, в тому числі і одноособовим, будь- якого працівника цієї юридичної особи тимчасово виконуючим обов'язки посадової особи, яка виконує функції органу юридичної особи, слід визнати правомірним. При цьому підлягає застосуванню за аналогією ч. 3 ст. 60 Закону «Про акціонерні товариства» [228], відповідно до якого у разі неможливості виконання особою, яка здійснює повноваження одноособового виконавчого органу, своїх повноважень, ці повноваження здійснюються призначеною нею особою, якщо інше не передбачено статутом або положенням про виконавчий орган. Неможливість виконання повноважень може бути обумовлена тимчасовою непрацездатністю, відрядженням, відпусткою тощо.

Установчими документами юридичної особи, якщо інше не встановлено спеціальним законом, статус органу юридичної особи може надаватись не тільки одній, а й двом або більше посадовим особам. Таких посадових осіб може бути стільки, скільки це необхідно для ефективної діяльності юридичної особи. В одному випадку органом юридичної особи в установчих документах доцільно визнати лише одного керівника і не надавати повноважень органу юридичної особи навіть заступникам керівника. В іншому випадку може бути доцільним надати повноваження органу юридичної особи начальникам відділів матеріально-технічного постачання та збуту чи інших відділів. Закон цьому не перешкоджає, вимагаючи тільки визначення органів юридичної особи її установчими документами.

4. Вітчизняна практика періоду ринкових перетворень зазвичай не визнавала заступників керівників органами юридичної особи. Були випадки, коли повноваження органу юридичної особи заступникам керівника надавались наказом керівника. Це створювало протиправні ситуації, тягло за собою укладення договорів заступниками керівника, які (договори) пізніше визнавались недійсними. Тому з особами, які обіймають посади заступників керівників юридичних осіб, треба поводитись обережно.

Від таких осіб треба вимагати надання документів, що підтверджують повноваження органу юридичної особи. При тимчасовому виконанні обов'язків органу юридичної особи треба вимагати пред'явлення відповідного наказу чи іншого рішення про призначення тимчасово виконуючим обов'язки.

5. На момент прийняття нового Цивільного кодексу склалась дуже складна ситуація щодо встановлення органів та посадових осіб, що мають статус органів юридичних осіб, та визначення їх повноважень на здійснення юридичних дій від імені юридичної особи. Органами юридичних осіб визнавались і збори учасників (членів) юридичної особи, що затверджували відповідно до установчих документів договори на певну суму, і колегіальні органи юридичних осіб, і їх керівники та члени. Дуже часто численні правила з цього приводу давали змогу оспорювати укладені договори, посилаючись на те, що, наприклад, керівник колегіального органу юридичної особи діяв усупереч рішенню цього органу або рішенню зборів учасників (членів). Частина 3 ст. 92 ЦК вирішує цю проблему в радикальний спосіб: якщо посадова особа визнається відповідно до установчих документів органом юридичної особи, обмеження її повноважень на представництво не має правової сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином, якщо від імені юридичної особи діяла посадова особа — орган юридичної особи, діє презумпція наявності повноважень у посадової особи представляти юридичну особу. Разом з тим юридичній особі, від імені якої діяла посадова особа, що мала статус органу юридичної особи, але діяла за межами наданих їй повноважень, для визнання відповідного правочину недійсним надається можливість довести, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо це буде доведено, правочин буде визнано недійсним. Наявність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців про обмеження повноваження органу юридичної особи на здійснення представництва від імені юридичної особи (абзац одинадцятий ч. 2 ст. 7 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]) та можливість отримання відомостей із Єдиного державного реєстру (ст. 20 того ж Закону) є підставою для твердження про те, що будь-який контрагент юридичної особи знав про обмеження повноважень органу юридичної особи на представництво, або за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, якщо такі обмеження зареєстровані. Контрагент юридичної особи знає про обмеження повноважень органу юридичної особи і тоді, коли такі обмеження встановлені безпосередньо законом. Так, відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 98 ЦК правочин щодо відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, може бути вчинений за умови наявності рішення загальних зборів товариства, прийнятого більшістю не менш як у 3/4 голосів. Відсутність такого рішення є підставою для визнання правочину недійсним. Згідно з ч. 5 ст. 59 Закону «Про акціонерні товариства» «голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства». Ця цитата тут наведена для того, щоб можна було впевнитись у тому, що в контексті цього законодавчого положення право вчиняти правочини не може тлумачитись ні так, що рішенням виконавчого органу його голові може бути надане загальне право на вчинення правочинів, ні так, що кожного разу є необхідним рішення виконавчого органу стосовно вчинення його головою окремого правочину. Зокрема, колегіальний орган може прийняти рішення про реконструкцію одного із цехів та укладення договорів на закупівлю обладнання та виконання підрядних робіт. Це слід визнати достатнім для визнання повноважень голови виконавчого органу вчиняти відповідні правочини від імені акціонерного товариства.

6. Викладене створює загрозу того, що деякі посадові особи, які мають право як орган юридичної особи діяти від імені останньої, будуть виходити за межі своїх повноважень. Це питання слід вирішувати новим, більш серйозним підходом до оформлення повноважень посадових осіб, що є органами юридичних осіб. Таким особам треба видавати посвідчення, в якому зазначати обійману посаду, підставу, що надає право діяти від імені юридичної особи, та на обмеження повноважень на укладення договорів та здійснення інших юридичних дій від імені юридичної особи. Ці обмеження мають викладатись досить докладно. Наприклад, так: «Ця посадова особа має право здійснювати від імені юридичної особи всі юридичні дії за наявності рішення правління юридичної особи про здійснення таких юридичних дій, підписаного всіма членами правління та скріпленого печаткою. Договори про відчуження основних засобів виробничого та невиробничого призначення незалежно від суми договору, підписані цією посадовою особою, не можуть мати будь-якої юридичної сили до їх затвердження зборами учасників юридичної особи». За таких умов при виході посадової особи за межі своїх повноважень юридична особа без будь-яких утруднень доведе, що третя особа за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень органу юридичної особи, оскільки при укладенні договору вона повинна була перевірити повноваження осіб, що представляють іншу сторону та вимагати надання належне засвідченої копії документів, що надають повноваження діяти від імені юридичної особи та встановлюють обмеження таких повноважень.

7. З урахуванням особливостей обмеження повноважень органів юридичної особи, що встановлені ч. З ст. 92 ЦК, загальне правило, що покладає на орган юридичної особи обов'язок діяти в інтересах юридичної особи добросовісно та розумно, не перевищувати своїх повноважень, стосується не тільки осіб, що виконують функції юридичної особи в силу цивільно-правових відносин, а фізичних осіб, які знаходяться з юридичною особою в трудових правовідносинах та є її органами. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Трудові відносини працівників, що є членами органу юридичної особи, з цією особою врегульовані нормами трудового права досить детально. Але ж трудове законодавство прямо не формулює обов'язку таких працівників діяти розумно. А обов'язок працювати добросовісно закріплюється стосовно всіх працівників (ст. 139 КЗпП [28]). Тому положення ч. З ст. 92 ЦК, що розглядається, належить визнати таким, що підлягає застосуванню.

8. Правило ч. 4 цієї ж статті має вкрай обмежену сферу застосування. Вона не може застосовуватись до випадків прийняття колегіальними органами юридичної особи рішень про укладення договорів, а тим більше — інших господарських рішень. Вона застосовується тільки при порушеннях членами виконавчого органу юридичної особи своїх обов'язків щодо представництва. Випадки, коли б члени виконавчого органу спільно діяли як представники, тобто всі разом чи відповідною більшістю підписували договори, в практиці не зустрічаються. Теоретично можна припустити, що установчими документами юридичної особи буде передбачене здійснення колективного представництва. У таких випадках буде застосовуватись солідарна відповідальність членів виконавчого органу юридичної особи, а кожен із членів повинен визнаватись відповідальним за збитки в обсязі, що визначається ст. 22 ЦК.

Якщо орган юридичної особи є одноособовим, немає підстав для висновку про те, що відповідна особа несе обов'язок відшкодування збитків. У такому випадку особа несе відповідальність відповідно до трудового законодавства.

Стаття 93. Місцезнаходження юридичної особи

1. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

(У ред. від 03.03.2005)

1. У частинах першій та другій ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи розуміється дещо неоднаково. У ч. 1 ст. 93 ЦК йдеться про місцезнаходження, яке визначається місцем державної реєстрації юридичної особи. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній в містах Києва або Севастополя державної адміністрації (ст. 5 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]). Таке місце реєстрації має значення, зокрема, у сфері міжнародного приватного права. Визначення місцезнаходження юридичної особи за місцем її державної реєстрації є вельми зручним. Так, якщо ст. 1 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів [17] зазначає, що її дія поширюється на договори між сторонами, підприємства яких знаходяться в різних державах, то визначення місцезнаходження за місцем знаходження контори юридичної особи викликає інколи суттєві утруднення. Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи в певній державі формально чітко визначається.