Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

1. Підприємницькі товариства створюються з метою одержання прибутку і наступного його розподілу між учасниками.

2. Підприємницькі товариства можуть створюватись тільки в організаційно-правових формах господарських товариств та виробничих кооперативів. Передбачається можливість створення господарських товариств в організаційно-правових формах акціонерного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, повного та командитного товариств. Слід, однак, враховувати, що ст. 113 ГК [42] допускає можливість створення кількома громадянами, іноземцями або особами без громадянства приватних підприємств, які не належать до категорії підприємницьких товариств, але є юридичними особами приватного права, які відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦК належать до інших форм підприємств.

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

1. Непідприємницькі організації не мають на меті одержання прибутку та його розподілу між учасниками. До непідприємницьких товариств належать товариства, що названі у п. 10 коментаря до ст. 83 ЦК.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

1. За загальним правилом, непідприємницькі товариства, а також установи (тобто юридичні особи приватного права, що створені та діють відповідно до ч. 3 ст. 83, ст. 101 — 103 ЦК), мають право поряд зі своєю основною діяльністю займатися підприємницькою діяльністю. Це допускається за таких умов: 1) якщо це не заборонено законом. Так, торгова біржа не має права займатися підприємницькою діяльністю. Підприємницька діяльність обслуговуючого кооперативу обмежується 20 відсотками загального обороту кооперативу (ч. 3 ст. 2 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» [115]); 2) якщо підприємницька діяльність відповідає меті, для якої було створено непідприємницьке товариство, та сприяє її досягненню.

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

1. Створення юридичної особи полягає в тому, що її засновники (учасники) розробляють установчі документи, викладають їх письмово та підписують. У постанові в одній із справ Верховний Суд зазначив, що установчий договір є специфічним видом правочинів. Якщо ж установчим документом юридичної особи є статут, що приймається засновниками або затверджується розпорядчим актом державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, статут, як і рішення (розпорядчий акт) про його затвердження, не може бути кваліфікований як правочин.

Достатнього правового матеріалу для юридичної кваліфікації зборів засновників, факту затвердження ними статуту та його підписання уповноваженими особами немає. Але підстав для застосування до цього виду юридичних фактів положень, що стосуються правочинів, в тому числі за аналогією, немає. Тому положення статутів, що регулюють відносини між засновниками юридичної особи, між юридичною особою та кожним із засновників, визнаються недійсними в порядку, встановленому для визнання недійсними актів інших суб'єктів (абзац третій ст. 20 ГК). Цивільний кодекс такого способу захисту прав не передбачає, але він є можливим з огляду на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7], яка визнає за особою право на ефективний засіб правового захисту. Що стосується положень, які регулюють публічно-правові відносини, то такі в установчих документах також можуть бути. Зокрема, підпункт 7.11.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] передбачає, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані в доход бюджету. Це дає право засновникам неприбуткової організації вибрати один із названих варіантів та включити відповідне положення до установчих документів. Але обрати інший варіант використання майна неприбуткової організації при її ліквідації, зокрема, передбачити розподіл майна між засновниками, сторони не мають права. Якщо ж сторони це зробили всупереч вимогам податкового закону, відповідні положення установчих документів не застосовуються, оскільки застосуванню підлягають норми податкового права. Твердження про те, що положення установчих документів, які суперечать нормам податкового права, підлягають застосуванню, поки вони не визнані недійсними, означало б необгрунтоване застосування до публічно-правових відносин законодавства про правочини, зокрема, ст. 204 ЦК.

Якщо юридичну особу створила одна особа, статут затверджується (підписується) цією особою (фізичною чи юридичною).

2. Стосовно товариств (підприємницьких та непідприємницьких) визначено, що їх установчими документами є статут або засновницький договір. Стосовно установ назва установчого акта не визначена. Зазначається лише, що установчий акт установи складається (очевидно, і підписується) засновником чи засновниками (якщо їх декілька). Установчий акт може міститись і в заповіті. У Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] (ст. 8) визнається такий різновид установчих документів, як положення. Вони, очевидно, будуть затверджуватись стосовно органів державної влади та місцевого самоврядування, які відповідно до названого Закону також підлягають державній реєстрації.