Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

2. Стосовно підприємницьких товариств встановлено спеціальне правило про те, що вони можуть мати комерційне (фірмове) найменування. Воно може реєструватись відповідно до ч. 3 ст. 489 ЦК.

Сформульовані численні обмеження щодо включення до найменувань юридичних осіб окремих слів. Так, слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, що зареєстровані Національним банком як банк та мають банківську ліцензію (частина третя ст. 15 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Назва «торгово-промислова палата» та утворені на її основі словосполучення можуть використовуватись лише стосовно організацій, що створені відповідно до Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» [121] (ч. 7 ст. 1 цього Закону). Пункт 8 Положення «Про національний заклад (установу)» [251] обмежує можливість використання поняття «національний» у назві закладу (установи). Це формулювання не дає змоги поширити його дію на інші юридичні особи (що не відносяться до категорії закладів чи установ).

3. Найменування будь-якої юридичної особи (в тому числі і фірмове найменування) повинне містити інформацію про її організаційно-правову форму, яка має бути достатньо конкретизованою. Вказівка на господарське товариство буде недостатньою. Вона і не є необхідною. Треба зазначити вид господарського товариства (повне, командитне тощо). Не має сенсу і включення до найменування юридичної особи слів «непідприємницьке товариство». Треба зазначити конкретну організаційно-правову форму — «товарна біржа», «торгово-промислова палата» тощо.

4. Для установ є обов'язковим включення до їх найменувань інформації про характер їх діяльності. Стосовно закладів освіти встановлено, що вони повинні мати власну назву, в якій обов'язково вказується тип закладу освіти — дитячий садок, школа, гімназія, ліцей, колегіум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет (ч. 7 ст. 18 Закону «Про освіту» [98]).

5. Зміна найменування юридичної особи потребує внесення змін до її установчих документів та реєстрації таких змін відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Що стосується оголошення про зміну найменування юридичної особи в друкованих засобах масової інформації, то з цього приводу ч. 4, 17 — 20 ст. 22 названого Закону встановлюють такі спеціальні правила: 1) підставою для публікації повідомлень у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації є внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; 2) повідомлення підлягають опублікуванню спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації протягом десяти робочих днів з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

7. На юридичну особу покладається також обов'язок сповістити про зміну найменування всіх осіб, з якими вона перебуває в договірних відносинах. Це положення відповідно до його букви не слід поширювати на всі правовідносини, які не можуть кваліфікуватись як договірні, тобто такі, що виникли на підставі договору. Порушення цієї вимоги може тягти за собою обов'язок відшкодування завданих збитків.

Стаття 91. Цивільна правоздатність юридичної особи

1. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

2. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

3. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

4. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

1. У ч. 1 ст. 91 ЦК формулюється нове для вітчизняного цивільного законодавства правило, згідно з яким за юридичними особами визнається правоздатність, зміст якої є тотожнім правоздатності фізичних осіб. Встановлюється, що юридична особа не може мати лише таких прав та обов'язків, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Господарський кодекс [42] також частково сприймає цю ідею та визнає за суб'єктами господарювання (підприємцями) право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42; ч. 1 ст. 43 ГК). Таке ж правило формулюється в ч. 5 ст. 79 ГК стосовно господарських товариств.

2. Встановлюється, що юридична особа може бути обмежена в правоздатності лише за рішенням суду. Але Цивільний кодекс не встановлює, хто та за наявності яких підстав має право звертатись до суду з позовом про обмеження правоздатності юридичної особи. Слід, однак, враховувати, що новий Цивільний кодекс передбачає також встановлення особливостей правового статусу юридичних осіб публічного права (ч. 2 ст. 81), установ (ч. З ст. 83), підприємницьких товариств (ч. 4 ст. 83). Частина 2 ст. 43 ГК передбачає також встановлення законодавчими актами особливостей здійснення окремих видів підприємництва.

Уже після прийняття Цивільного та Господарського кодексів [42] було прийнято низку законів (зокрема, закони «Про недержавне пенсійне забезпечення» [200], «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [201] «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечні сертифікати» [199]), якими передбачається створення та діяльність юридичних осіб приватного права, в тому числі господарських товариств, правоздатність яких має вкрай обмежений зміст і допускає вчинення лише тих правочинів, що необхідні для здійснення єдиного виду підприємницької діяльності. Це дає підстави для висновку про те, що всі закони, які встановлюють правила про спеціальну правоздатність юридичних осіб, в тому числі юридичних осіб приватного права, у зв'язку з введенням в дію нового Цивільного кодексу зберегли чинність.

3. Стаття 91 ЦК передбачає надання юридичній особі можливості набувати певних прав та обов'язків лише за наявності ліцензії. Частина 3 ст. 43 ГК також встановлює можливість визначення виключно законами видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Передбачається встановлення і таких видів діяльності, підприємництво в яких забороняється. Зберегла чинність ст. 4 Закону «Про підприємництво», що дозволяє займатися підприємницькою діяльністю у певних сферах лише державним підприємствам. Порядок ліцензування підприємницької діяльності встановлюється Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [157]. Цим Законом не охоплюється ліцензування банківської діяльності, діяльності щодо надання фінансових послуг, ліцензування в сферах електроенергетики та використання ядерної енергії, інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, ліцензування каналів мовлення та освітньої діяльності. Належить також враховувати численні публічно-правові вимоги до здійснення багатьох видів господарської діяльності та відповідних правочинів. Невиконання цих вимог у сфері, на яку поширюється чинність Господарського кодексу, може бути підставою для кваліфікації правочинів (зобов'язань) як таких, що не відповідають вимогам цивільного законодавства та підлягають визнанню недійсними. Такі правочини мають визнаватись недійсними з урахуванням того, що всі положення законів, що формулюють публічно- правові вимоги, про які тут йдеться, одночасно встановлюють норми цивільного права, їх порушення є підставою для визнання відповідних правочинів недійсними.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення. Створеною юридична особа вважається з дня її державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК). Відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] реєстрації підлягають усі юридичні особи, в тому числі органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 1,2 ст. 3). Здійснюють державну реєстрацію державні реєстратори. Щоправда, передбачається можливість встановлення законом особливостей державної реєстрації об'єднань громадян (в тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ і організацій. Однак незалежно від таких особливостей зазначені юридичні особи набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у відповідності до названого Закону. Спеціально зазначається, що це стосується і профспілок. Проте переважному застосуванню перед цим правилом, що встановлює момент виникнення цивільної правоздатності (набуття статусу юридичної особи), підлягає положення пізніше прийнятої редакції частини дев'ятої ст. 16 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [139], відповідно до якого (положення) профспілка, об'єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Складно зараз сказати, чи вдасться законодавцю утриматися в межах концепції Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців і єдиного спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації. Уже після прийняття зазначеного Закону було прийнято Закон «Про недержавне пенсійне страхування», яким передбачається здійснення реєстрації цього виду юридичних осіб приватного права Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (ч. 1 ст. 11). Цей Закон встановлює, що пенсійні фонди набувають статусу юридичної особи якраз з моменту реєстрації в зазначеній Державній комісії та отримання відповідного свідоцтва.

Датою державної реєстрації юридичної особи визнається дата внесення запису про проведення реєстрації до Єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 25). Цей запис вноситься державним реєстратором. Державну реєстрацію юридичної особи не слід змішувати з присвоєнням юридичній особі ідентифікаційного коду відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, який ведеться в порядку, встановленому законодавством [250].

5. Дата припинення правоздатності юридичної особи пов'язується з внесенням запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи (ч. 8 ст. 36 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

Стаття 92. Цивільна дієздатність юридичної особи

1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.