Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Усі юридичні особі приватного і публічного права підлягають державній реєстрації. Таке загальне правило вперше встановлено ст. 3 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Об'єднання підприємств зазвичай визнаються юридичними особами, а тому і вони підлягають реєстрації відповідно до названого Закону. Термін «об'єднання» інколи використовується стосовно такого правового зв'язку підприємств, який не означає створення нової юридичної особи. У ст. 5 Закону «Про угоди про розподіл продукції» [138] передбачається така ситуація, коли на боці інвестора «виступає об'єднання юридичних осіб». Але тут же зазначається, що таке об'єднання не є юридичною особою. Господарський кодекс [42] (ст. 118) визнає об'єднання підприємств юридичною особою, але відносить до категорії об'єднань і промислово-фінансові групи, які статусу юридичної особи не отримують. Такі об'єднання не реєструються відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]. Але промислово-фінансові групи реєструються Міністерством економіки (п. 21 Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп [282]).

2. Державна реєстрація юридичних осіб полягає у внесенні запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та у видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Порядок ведення Реєстру і користування ним визначається Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Зміст цього Закону дає підстави для висновку про те, що втрачають чинність ті акти законодавства, які встановлюють спеціальний порядок реєстрації окремих видів юридичних осіб. Разом з тим, зберігають чинність акти законодавства, якими на доповнення до основного порядку реєстрації юридичних осіб встановлюються спеціальні правила реєстрації. Так, фінансові установи створюються в будь-якій організаційно- правовій формі, встановленій для підприємницьких товариств (ст. 8 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Вони підлягають державній реєстрації як юридичні особи. З моменту державної реєстрації вони набувають статусу юридичної особи. Але статусу фінансової установи вони набувають з моменту внесення запису до відповідного Державного реєстру фінансових установ (ст. 7 того ж Закону).

Ведення Державного реєстру страховиків (перестраховиків), як це передбачено ч. 1 ст. 36 Закону «Про страхування» [180], не виключає їх державної реєстрації в порядку, встановленому для юридичних осіб.

Реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків (ст. 17 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). У ст. 17 Закону «Про Національний банк України» [132] вживається назва «Реєстр банків, їх філій і представництв, валютних бірж і фінансово- кредитних установ». Але і банки набувають статусу юридичної особи з дня державної реєстрації відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

3. Поряд із викладеним передбачено включення підприємств і організацій України в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, ведення якого покладено на органи статистики. Воно не впливає на статус підприємства чи організації як юридичної особи. Однак з 1 квітня 1996 року органам податкової служби було заборонено приймати звіти, декларації, розрахунки податків підприємств та організацій, не включених до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, і тих, що не отримали ідентифікаційний код із зазначеного Реєстру (п. 7 постанови Кабінету Міністрів «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України»). В Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України юридичній особі присвоюється ідентифікаційний код. Про те, що з введенням в дію Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» не припиняється ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, свідчить зазначення на цей Реєстр в ч. 7 ст. 25 названого Закону.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦК підставами для відмови в державній реєстрації юридичної особи можуть бути тільки порушення встановленого порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону. Це правило не скасовує положень законів про додаткові підстави відмови в державній реєстрації юридичних осіб. Так, більш широкий перелік підстав відмови в державній реєстрації юридичних осіб встановлено ч. 1 ст. 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців». Додаткові підстави щодо цього встановлені ст. 18 Закону «Про банки і банківську діяльність». Крім того, деякі закони встановлюють додаткові вимоги щодо порядку створення юридичних осіб. Попередній дозвіл потрібен для створення банку з іноземним капіталом (ст. 21 Закону «Про банки і банківську діяльність»). Стаття 18 Закону «Про освіту» [98] передбачає врегулювання законодавством порядку створення закладів освіти. Відповідно до цього п. 5 Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів [274] встановлює, що рішення про створення навчально-виховних закладів, заснованих на інших формах власності, ніж державна та комунальна, приймається засновником за наявності дозволу відповідної сільської, селищної, міської ради.

5. Порушенням порядку створення юридичної особи, що дає право на відмову в її державній реєстрації, є недодержання інших вимог законодавства. Так, заклади освіти створюються відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб в них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів (ч. 1 ст. 18 Закону «Про освіту»).

6. У ч. 4 ст. 89 ЦК визначаються відомості про юридичну особу, що заносяться до Єдиного державного реєстру. Зокрема, стосовно установ визнається необхідним заносити до Єдиного державного реєстру відомості про мету установи. Щодо інших юридичних осіб занесення відомостей про мету не передбачається. Більш розгорнені правила щодо відомостей про юридичну особу, що повинні міститись в Єдиному державному реєстрі, встановлюються в ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців».

7. У ч. 5 ст. 89 ЦК вирішується питання про момент набуття чинності рішенням про зміни установчих документів. Щоправда, це питання вирішується тільки стосовно третіх осіб, тобто осіб, які не є учасниками, засновниками чи іншими особами, яким надається право приймати одноособове чи колегіальне (колективне) рішення про внесення змін до установчих документів. Стосовно третіх осіб рішення про зміни до установчих документів набувають чинності з моменту їх (змін) державної реєстрації. Законом може бути встановлено, що такі зміни набувають чинності з моменту сповіщення органу державної реєстрації про їх внесення. Якщо треті особи у відносинах з юридичною особою діяли з урахуванням змін, внесених до установчих документів але не зареєстрованих, юридична особа не вправі посилатись на відсутність реєстрації таких змін.

Частина 4 ст. 16 Закону «Про господарські товариства» [53] встановлює, що з дня внесення змін до Державного реєстру набирають чинності рішення господарського товариства про зміну розміру статутного фонду. Стосовно ж учасників господарського товариства рішення про внесення змін до установчих документів (крім змін розміру статутного фонду) набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо інший момент не встановлений відповідним рішенням.

Стаття 90. Найменування юридичної особи

1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.

3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

4. У разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

1. Юридична особа повинна мати своє найменування. Воно зазначається в установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру (ч. 1 ст. 89 ЦК; ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»). З метою запобігти використанню різними юридичними особами одного і того ж найменування ч. 1 ст. 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] визнає підставою відмови у проведенні державної реєстрації наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, що має зареєструватись. Забороняється використовувати найменування іншої юридичної особи. Порушення цього правила є підставою для пред’явлення до порушника вимоги про відшкодування збитків, завданих неправомірним використанням найменування іншої юридичної особи.