Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

2. Стаття 98 ЦК не визначає кворуму, тобто найменшої кількості учасників товариства, присутність якої є необхідною для правомочності зборів. Тому ці питання мають вирішуватись спеціальними нормами законів (ч. 4 ст. 159 ЦК; ст. 42, 59 Закону «Про господарські товариства» [53]; ст. 41 Закону «Про акціонерні товариства») та установчими документами товариств.

3. За наявності кворуму збори приймають рішення простою більшістю від числа присутніх учасників. Інше може бути встановлено законом або установчими документами. Але за наявності в законі спеціальних правил щодо порядку прийняття рішень винятки з них можуть встановлюватись тільки законом, а не установчими документами. Зокрема, не можна відступати від правила ч. 2 ст. 98 ЦК про те, що рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю у три четверті голосів. При цьому не встановлюється базова кількість голосів, від якої відраховується показник у 3/4. За базову кількість голосів при цьому слід приймати кількість голосів, що належить учасникам, які беруть участь у зборах (за умови наявності кворуму). Цей висновок зроблено з урахуванням застосування до правовідносин, на які поширюється чинність абзацу другого ч. 2 ст. 98 ЦК, абзацу першого цієї ж частини, який передбачає прийняття за базу при визначенні більшості голосів числа присутніх учасників.

Стосовно акціонерних товариств установлені спеціальні правила. Передбачена можливість установлення статутом приватного акціонерного товариства більшої кількості голосів, необхідної для прийняття рішення (крім визначених ч. 3 ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» питань). Рішення з питань, передбачених пп. 2 — 7 і 21 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства» приймаються більш як трьома чвертями (при трьох чвертях рішення вважається неприйнятим) голосів акціонерів від загальної їх кількості. Статутом приватного акціонерного товариства можуть передбачатись інші питання, «рішення щодо яких приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості» (крім питання про дострокове припинення повноважень посадових осіб товариства).

4. Правило ч. 3 ст. 98 ЦК забороняє учаснику товариства, який володіє абсолютною більшістю голосів на зборах учасників, брати участь у голосуванні при вирішенні питання про вчинення товариством правочину з цим учасником, або питання, що стосується спору між товариством та цим учасником. Із змісту цього положення випливає, що встановлення в статуті товариства іншого не допускається.

5. Частина 4 ст. 98 ЦК надає учасникам товариств право самостійно визначати в установчих документах порядок скликання загальних зборів. Проте слід визнати, що норми спеціальних законів, що регулюють порядок скликання загальних зборів, є чинними до їх скасування. В окремих випадках в Цивільному кодексі стосовно цього сформульовано нові спеціальні правила.

6. Учасникам товариства, які володіють не менше десяти відсотків голосів, надається право вимагати скликання загальних зборів або самостійно скликати збори, якщо ця вимога не виконується. Належить враховувати, що примусити учасника товариства брати участь у загальних зборах ніхто не вправі, а неявка на збори, навіть умисна чи злісна, не дає права порушувати правила щодо мінімальної кількості учасників, за наявності якої збори вважаються правомочними.

7. Оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі (частина друга ст. 124 Конституції [1]), ч. 5 ст. 98 ЦК визнає можливість оскарження учасником товариства в суді рішення загальних зборів.

Стаття 99. Виконавчий орган товариства

1. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

3. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

4. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління*, «дирекція* тощо.

1. Виконавчий орган товариства — це орган товариства, що має право діяти від імені останнього у цивільних правовідносинах. Але поняття виконавчого органу товариства (ст. 99 ЦК) і органу юридичної особи, зокрема, товариства (ст. 92 ЦК), не є тотожним. Виконавчий орган, як правило, вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції вищого та інших органів товариства (наприклад, абзац другий ч. 1 ст. 161 ЦК). Поняття органу юридичної особи має більш вузький (тільки цивільно-правовий) зміст. Юридична особа, в тому числі і товариство, може мати декілька органів. Виконавчий орган товариство може мати лише один. Так, повноваження органу товариства як юридичної особи статутом можуть бути надані і директору товариства, і його заступникам. Але виконавчим органом товариства і в цьому випадку може бути тільки директор.

2. Визнаючи за загальними зборами учасників право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства (ст. 98 ЦК), законодавець відніс до повноважень загальних зборів і визначення компетенції виконавчого органу товариства. Але визначення компетенції виконавчого органу товариства загальними зборами і навіть закріплення цього в статуті товариства, як це передбачено в ч. 1 ст. 88 ЦК, не позбавляє загальні збори права виносити рішення і з тих питань, що передані до компетенції виконавчого органу товариства. Такі рішення підлягають виконанню виконавчим органом.

3. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або декількох осіб. Колегіальний орган товариства приймає рішення простою більшістю від числа присутніх членів виконавчого органу за наявності кворуму (абзац перший ч. 2 ст. 98 ЦК застосовується за аналогією при цьому, якщо інше не передбачено установчими документами). Установчими документами товариства доцільно встановлювати кворум, за наявності якого виконавчий орган має право приймати рішення, оскільки законодавством він не встановлений. Якщо ж кворум не визначено установчими документами, у випадку виникнення спору належить за аналогією застосовувати найбільш близькі до даного виду товариства положення чинних законів, що встановлюють кворум стосовно загальних зборів відповідних видів товариств.

4. Якщо рішенням виконавчого органу товариства порушуються трудові права працівників товариства, цивільні права його учасників або третіх осіб, таке рішення може бути прямо оскаржене до суду. Але згідно зі спеціальними положеннями законодавства у відповідних випадках більш правильним буде звернутись з позовом про визнання або поновлення права, порушеного незаконним актом виконавчого органу товариства, оскільки Цивільний кодекс не формулює правила про можливість оскарження в суді рішення будь-якого органу чи будь-якої організації, якщо таким рішенням порушуються цивільні права особи. Що стосується випадків, коли незаконним актом виконавчого органу товариства порушене корпоративне право або право суб'єкта господарювання (учасника товариства чи іншого), то абзац третій ч. 2 ст. 20 ГК [42] прямо допускає можливість пред'явлення вимоги про визнання недійсними актів «інших суб'єктів». Це дає підстави для пред'явлення, зокрема, вимоги про визнання недійсними рішень виконавчого органу товариства.

5. Установчими документами можуть встановлюватись підстави усунення членів виконавчого органу від виконання їх обов'язків. Якщо установчими документами це не встановлено, члени виконавчого органу можуть бути усунені від виконання своїх обов'язків в будь-який час на розсуд загальних зборів учасників чи іншого органу, що має відповідні повноваження.

Правило про можливість усунення членів виконавчого органу товариства поширюється і на керівника цього органу.

6. Член виконавчого органу може виконувати ці обов'язки на громадських засадах без обіймання штатної посади. Так воно зазвичай і буває, коли учасник товариства та/або його працівник одночасно є членом виконавчого органу товариства. У такому випадку усунення члена виконавчого органу не зачіпає трудових прав фізичних осіб, а тому здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК. Але ж член виконавчого органу може і обіймати таку штатну посаду. А керівник виконавчого органу майже завжди обіймає таку штатну посаду. Тому виникає питання про співвідношення ч. 3 ст. 99 ЦК та положень законодавства про працю. Частина 3 ст. 99 ЦК встановлює правило, яке не виключає застосування норм трудового права. Таке тлумачення положення ч. З ст. 99 ЦК враховує ту обставину, що Цивільний кодекс застосовується до трудових відносин лише у випадках, коли такі відносини не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9 ЦК). Тому усунення членів (в тому числі і керівника та заступників керівника) виконавчого органу товариства можливе лише тоді, коли вони не обіймають штатні посади членів виконавчого органу товариства як працівники. Якщо ж відповідні особи виконують обов'язки одноосібного виконавчого органу товариства, керівника, заступника керівника, обіймаючи відповідні посади як працівники, їх відсторонення від виконання трудових обов'язків або звільнення з роботи можливе тільки на підставі ст. 7, 36, 37, 40, 41, 46 КЗпП [28] з додержанням встановлених правил про відсторонення та звільнення працівників.

Поширеною є практика, коли функції члена виконавчого органу товариства покладені на працівників товариства як додаткові. Так, зазвичай до складу колегіального виконавчого органу в товариствах включається головний бухгалтер. У таких випадках головний бухгалтер може бути усунений від виконання додаткових трудових обов'язків члена виконавчого органу товариства з додержанням порядку, встановленого частиною третьою ст. 32 КЗпП.