Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

(Із змін, від 12.05.2004)

1. Позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав. Суб'єкти авторського права, прав на інші об'єкти інтелектуальної власності мають особисті немайнові та майнові права. Особисті немайнові права захищаються, як правило, без обмеження позовною давністю. У Законі «Про авторське право і суміжні права» [176] (ст. 14) дано докладний перелік особистих (немайнових) прав авторів. У ч. 5 ст. 8 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [155] особистим (немайновим) правом визнається право авторства на винаходи і спеціально зазначається на те, що воно охороняється безстроково. Аналогічні положення містяться в ч. 4 ст. 7 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77], ст. 37 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185].

2. На вимоги про захист майнових прав, що належать суб'єктам права інтелектуальної власності, позовна давність поширюється. До майнових прав авторів, наприклад, відносяться право дозволяти або забороняти відтворення творів, публічне виконання і публічне повідомлення творів, публічний показ, переклади творів, переробки, адаптації, аранжування, та інші подібні зміни твору, поширення творів шляхом продажу, відчуження іншим способом тощо.

3. Позовна давність не поширюється на вимоги про порушення особистих немайнових прав, що встановлюються ст. 269 — 315 ЦК. Проте позови про спростування поміщених у засобах масової інформації недостовірних відомостей повинні пред'являтись у межах спеціальної позовної давності тривалістю один рік (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК). Ця спеціальна позовна давність не поширюється на відносини щодо поширення зазначених відомостей іншим способом (а не в засобах масової інформації).

4. Не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про видачу вкладів, унесених у банківські (кредитні) установи. Банківська установа — це банк, а також філія банку, що від його імені здійснює банківську діяльність. Банк визначається як юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції як залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб (ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Кредитна установа визначається як фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик (п. 2 ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Вклад (депозит) — це кошти готівкою або в безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору (ст. 2 Закону «Про банки та банківську діяльність»). З Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [354] слід зробити висновок про те, що до категорії вкладів не належать гроші на поточних рахунках громадян — суб'єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб у національній та іноземній валюті, хоча ці гроші вносились на рахунок готівкою, гроші на рахунках типу «Н», «П». Гроші на вкладних (депозитних) рахунках фізичних та юридичних осіб завжди мають статус вкладів. Цей же статус мають і гроші на поточних рахунках фізичних осіб, що не використовуються для обслуговування підприємницької діяльності (п. 3.1 названої Інструкції). Ці висновки погоджуються зі ст. 1066 — 1076 ЦК. Що стосується процентів, які нараховуються на суму банківського вкладу, то за умови їх невитребування у встановлений строк (цей строк може встановлюватись договором) вони збільшують суму вкладу. Так проценти стають частиною вкладу, на вимоги про видачу якого позовна давність не поширюється.

5. Сфера застосування п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК є обмеженою, оскільки шкода, що завдана ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті фізичній особі-працівникові, відшкодовується в межах страхових правовідносин, на які поширюються спеціальні норми, в тому числі й ті, що виключають застосування позовної давності (частина сьома ст. 40 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [142]). У решті випадків така шкода відшкодовується відповідно до ст. 1195 — 1208 ЦК, а позовна давність на такі вимоги не поширюється в силу п. 3 ч. 1 ст. 269 ЦК.

6. Пунктом 4 ч. 1 ст. 268 ЦК установлюється спеціальне правило, яке б зберегло свою чинність і після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства [45], ст. 99 якого встановлює загальне правило про строк звернення до адміністративного суду тривалістю один рік. Але п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства встановлює, що закони та інші нормативно- правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Тому п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК застосуванню не підлягає.

7. Не застосовується позовна давність до вимог страхувальника чи застрахованої особи про виплату страхової суми (страхового відшкодування). Передбачений умовами страхування строк, протягом якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку (ст. 21 Закону «Про страхування» [180]), не є позовною давністю, а лише дає страховику право на односторонню відмову від виконання зобов'язання, від здійснення страхових виплат або страхового відшкодування (ст. 26 того ж Закону).

8. Від вимог, на які позовна давність не поширюється, слід відрізняти такі вимоги, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність. Так, правочини, які визнаються недійсними безпосередньо законом (нікчемні правочини), взагалі не є юридичними фактами, вони не тягнуть за собою виникнення цивільних прав та обов'язків, тобто є фактами юридично байдужими. Пред'явлення позову про визнання таких правочинів недійсними викликається не необхідністю усунути порушення законодавства, а має на меті усунути невизначеність у взаємовідносинах сторін. Тому такі позови пред'являються без обмеження позовною давністю. У той же час передання майна за нікчемним правочином порушує право суб'єкта, яке він може захищати лише в межах позовної давності (ч. 4 ст. 258 ЦК). Без обмеження позовною давністю пред'являються також й інші позови про визнання права, якщо право не порушене, але щодо управненого здійснюються дії, що ставлять під сумнів його право, або з інших причин виникла ситуація правової невизначеності, з метою усунення якої пред'являється позов про визнання права. Проте є й такі позови про визнання права, які можуть пред'являтись за наявності порушення права (наприклад, позови про визнання недійсними оспорюваних правочинів).