Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Працівникам, яких звільняють за пунктами 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

Статтею 41 КЗпП закріплено додаткові підстави розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов:

– одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєні персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

– винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

– винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органа;

– вчинення працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

– перебування всупереч вимогам Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» в безпосередньому підпорядкуванні у близької особи;

– повторне порушення посадовою особою вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі документів дозвільного характеру, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (крім підстав, передбачених пунктами 6 і 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41) може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Профспілковий орган у 15-денний строк розглядає обґрунтоване письмове подання власника про звільнення та повідомляє його в письмовій формі про згоду або незгоду на звільнення в триденний строк після прийняття рішення. Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено роботодавцем без звернення до профспілкового органу, то суд, що розглядає справу про поновлення на роботі, припиняє провадження по справі до одержання відповіді від профспілкового органу, а потім розглядає спір по суті (ст. 43 КЗпП).

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди профспілкового органу допускається у випадках: ліквідації підприємства, установи, організації; незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; звільнення із займаної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення працівника, який не є членом профспілки, що діє на підприємстві, в установі, організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає профспілкової організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєні персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян; звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного профспілкового органу (ст. 43-1 КЗпП).

11.4. Робочий час і час відпочинку

Робочим вважається час, протягом якого працівник відповідно до законодавства, правил внутрішнього трудового розпорядку або трудового договору з фізичною особою повинен виконувати свої трудові обов’язки.

Законодавство про працю встановлює нормальну, скорочену і неповну тривалість робочого часу.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП).

Скорочена тривалість робочого часу менша порівняно з нормальною і встановлюється законом залежно від суб’єктів трудових правовідносин або від умов праці. Так, скорочена тривалість робочого часу для працівників у віці від 16 до 18 років встановлена в 36 годин на тиждень, для осіб у віці від 15 до 16 років (учнів від 14 до 15 років, що працюють у період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, названої вище для осіб відповідного віку.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, що дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Оплата праці при скороченому робочому часі провадиться як за повний робочий час.

Підприємства та організації за рахунок власних коштів можуть встановлювати скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей у віці до 14 років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП).

Неповна тривалість робочого часу (неповний робочий день або неповний робочий тиждень) встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом. Проте роботодавець зобов’язаний установити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину у віці до 14 років або дитину-інваліда, а також жінки, яка має на опікуванні хворого члена родини (відповідно до медичного висновку) або здійснює за ним догляд. Робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє яких-небудь обмежень обсягу трудових прав працівників. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ст. 56 КЗпП).