Розділ ІІ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Глава 5

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО – ПРОВІДНА ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

5.1. Поняття і загальна характеристика конституційного права та конституційно-правових відносин

Тривалий час у вітчизняній теорії права конституційне право як самостійну галузь права не вирізняли. Систему ж норм, що врегульовували відносини, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади, називали державним правом. Однак згодом дійшли висновку, що оскільки предметом цієї галузі права є конституційні відносини, то й систему норм, які її утворюють, доцільно називати не державним, а конституційним правом. Відтоді одні цю галузь права називають конституційним, а інші – державним правом. Ці підходи проявляються й у практиці правовідносин. Наприклад, у Росії, Франції, США застосовується поняття «конституційне право», а в Німеччині, Австрії, Швейцарії – «державне право».

Проте поняття «конституційне право» і «державне право» не тотожні. Конституційне право, з одного боку, не охоплює всіх державно-правових відносин, а з другого – виходить за їх межі, позаяк, закріплюючи засади державного і суспільного ладу, визначає принципи регулювання не тільки публічно-правових, а й приватноправових відносин – цивільних, сімейних, трудових тощо. Так само й державне право, з одного боку, не охоплює всіх тих відносин, які є предметом регулювання конституційного права, а з другого – також виходить за їх межі. А оскільки ні конституційне, ні державне право не охоплює всіх аспектів тих відносин, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади, а ці аспекти відносин охоплюються поняттям «публічні відносини», то й систему норм, які їх врегульовують, доречно називати публічним правом.

Основу публічного права становить конституційне право, головним джерелом якого є конституція держави. Але публічне право охоплює й такі галузі права, як адміністративне, фінансове, екологічне, кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове тощо. Саме тому при визначенні конституційного права важливо підкреслити, що воно врегульовує не всі аспекти відносин, які складаються в процесі організації і здійснення державної влади, а лише найважливіші з них. Іноді зазначають, що це тільки ті відносини, які мають політичний характер.

Такі відносини називають конституційно-правовими. З-поміж них насамперед слід розрізняти відносини, які: характеризують державний і суспільний лад; пов’язані з визначенням засад правового статусу особи та його гарантій; визначають особливості організації державної влади, тобто систему, порядок формування і компетенцію її органів; визначають економічну систему суспільства, тобто форми власності, способи виробництва та принципи їх захисту; визначають систему, порядок організації і компетенцію місцевого самоврядування тощо.

Конституційне право – це система норм, що врегульовують найважливіші суспільні відносини, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади.

Виходячи з цього, основними інститутами конституційного права є: загальні засади державного і суспільного ладу; громадянство; конституційні права, свободи і обов’язки; форми безпосереднього народовладдя (референдум, вибори); парламентаризм (законодавча влада); президент; виконавча влада і судова влада; конституційна юстиція; прокуратура; територіальний устрій; місцеве самоврядування.

Методи конституційно-правового регулювання характеризуються тим, що: конституційно-правові приписи мають найвищу юридичну силу, а тому є пріоритетними перед приписами інших правових норм; конституційно-правовими нормами закріплюються лише принципи та найважливіші аспекти суспільних відносин; конституційне право поєднує закріплення існуючих суспільних відносин з програмними положеннями і, таким чином, визначає перспективи розвитку суспільства і держави; норми конституційного права мають переважно імперативний характер, а тому орієнтують суб’єктів цих відносин на сувору субординацію у системі влади – підпорядкування, беззаперечну обов’язковість правових приписів; норми конституційного права мають установчий (засновницький) характер, тобто окремі соціально-правові інститути та види відносин вони встановлюють уперше; конституційне право має універсальний характер, тобто, визначаючи принципи регулювання суспільних відносин, воно поширює свій вплив на всі сфери суспільного життя (як публічного, так і приватного), а тому є юридичною базою для всіх інших галузей права; конституційне право поєднує безпосереднє пряме регулювання суспільних відносин з опосередкованим впливом конституційно-правових норм на них.

Джерелами конституційного права є конституційне законодавство, тобто система правових актів, що містять норми, які врегульовують конституційно-правові відносини. Їх особливістю є те, що, крім правових, серед них слід розрізняти й політичні акти (наприклад, Декларація про державний суверенітет України), а деякі мають політико-правову природу (наприклад, Акт проголошення незалежності України, Конституція України).

Основним джерелом конституційного права є конституція. Вона є основним законом держави і визначає основні засади державного і суспільного ладу, принципи здійснення державної влади та місцевого самоврядування, систему органів, які їх здійснюють, засади їхньої діяльності.

Джерелами конституційного права є й інші правові акти. Зокрема, це: Конституція Автономної Республіки Крим; конституційні та звичайні закони, що врегульовують основні аспекти державно-правових відносин; підзаконні акти, що розвивають і деталізують положення, закріплені в законах, зокрема: постанови Верховної Ради; укази і розпорядження Президента; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, рішення Конституційного Суду України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Норми конституційного права є основоположними для інших галузей права. Це зумовлено тим, що воно охоплює регулюванням усі найважливіші аспекти суспільного і державного ладу; встановлює відправні засади для інших галузей права, є для них юридичною базою; визначає порядок видання і зміни норм права в усіх його галузях; стверджує принцип верховенства закону тощо.

Особливістю норм конституційного права є й те, що вони: наділені найвищою юридичною силою; мають особливу юридичну природу, яка зумовлена особливостями предмета правового регулювання; є нормами прямої дії, тобто безпосередньо врегульовують найважливіші аспекти суспільних відносин; позначені високою стабільністю, а тому внесення змін до цих норм ускладнене; мають прогностичний характер, позаяк визначають перспективи розвитку суспільства і держави; визначають порядок створення інших правових норм; позначені підвищеним ступенем їх охорони з боку держави; не містять санкції.

Суб’єктами конституційних правовідносин є їх учасники. Поняття «суб’єкти конституційних правовідносин» не слід ототожнювати з поняттям «суб’єкти конституційного права» та «суб’єкти конституційно-правової відповідальності», тому що: суб’єкт конституційного права – це носій конституційних прав і обов’язків. Він стає суб’єктом конституційно-правових відносин лише в результаті певного юридичного факту, коли він вступає в ці відносини і, як наслідок, на нього покладаються конкретні обов’язки та йому надаються конкретні права. А суб’єкт конституційної відповідальності – це особа, яка порушила певну норму конституційного права, внаслідок чого притягується до конституційної відповідальності.

Суб’єкти конституційного права наділені конституційною правоздатністю та дієздатністю, що охоплюється поняттям «конституційна правосуб’єктність».

Конституційна правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється зі смертю.