Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Глава 11

ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА

11.1. Трудове право як самостійна галузь права

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадяни реалізують конституційне право на працю в першу чергу за допомогою норм трудового права. Трудове право – одна з провідних галузей вітчизняного права, яка регулює відносини, що виникають у процесі праці. Разом з тим, проявів праці дуже багато, і окремі елементи відносин, пов’язаних з використанням праці, регулюються не тільки трудовим, а й цивільним, господарським, аграрним, адміністративним, кримінально-виконавчим правом, правом соціального забезпечення та іншими галузями. Наприклад, у сфері, що регулюється цивільним правом, робота може виконуватися за договорами підряду; у Господарському кодексі встановлено обов’язок укладати колективний договір на кожному підприємстві; в адміністративному законодавстві існує стягнення у вигляді виправних робіт; Кримінальним кодексом встановлено такі покарання, як громадські та виправні роботи; обов’язок працювати є елементом режиму відбування покарання у вигляді позбавлення волі за кримінально-виправним законодавством.

Але трудове право відрізняється від інших галузей тим, що охоплює регулюванням увесь комплекс відносин, які виникають під час використання найманої праці. Характерними ознаками такої праці є те, що вона має суспільну форму, є вільною (непримусовою), найманою (несамостійною), організованою, відплатною, особистою.

Норми трудового законодавства поширюються тільки на працю, яка має суспільну форму, тобто коли виникають суспільні відносини, що потребують правового регулювання. Не регулюється трудовим правом, наприклад, праця у власному домогосподарстві, праця «на себе».

Трудове право регулює відносини, що виникають з вільної, договірної праці, коли є вільне волевиявлення, відсутній примус у будь-якому вигляді, включаючи обов’язки військової служби. Трудове законодавство не поширюється на примусову працю; примус до праці у трудових відносинах не дозволяється, тому забороняється залучення працівника до роботи, яку він вільно не обирає або на яку вільно не погоджується.

Наймана праця здійснюється особою, яка не працює самостійно як підприємець або не є власником майна підприємства. Трудове законодавство діє там, де є відносини між роботодавцем та найманою особою, яка застосовує свої здібності до праці для виконання завдань організаторів праці.

Організована праця означає те, що трудове право регулює сам процес праці, а її проявами є існування відносин влади-підпорядкування у процесі праці; встановлення внутрішнього трудового розпорядку; розподіл функцій між працюючими; виконання працівником роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією або посадою; нормування праці та багато інших елементів.

Оплата праці здійснюється на основі державного та договірного регулювання, а конкретний розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (ст. 1 Закону «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р.).

Особистий характер праці заснований на тому, що працю неможливо відділити від її носія – працівника, який включається до складу колективу підприємства, установи, організації, повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручити її іншій особі. Частково правовому регулюванню підлягають міжособисті відносини в трудовому колективі, і правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлено обов’язок працівників поводитися гідно, утримуватися від дій, що перешкоджають іншим працівникам виконувати їх трудові обов’язки, додержувати правил співжиття. Норми трудового права через централізоване та локальне регулювання передбачають забезпечення працівникам безпечних та нешкідливих умов праці, соціально-побутових умов.

Самостійність трудового права проявляється в тому, що воно має свій предмет, специфічний метод правового регулювання та велику кодифіковану нормативну базу.

Предмет трудового права становлять трудові відносини, а також інші суспільні відносини, що тісно пов’язані з трудовими. Трудові відносини посідають центральне місце в системі відносин, що становлять предмет трудового права. Будучи врегульованими нормами трудового права, вони набувають характер правовідносин.

Трудове правовідношення – це двосторонній правовий зв’язок між працівником та роботодавцем, зміст якого полягає в сукупності суб’єктивних прав та юридичних обов’язків по виконанню працівником за винагороду роботи за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а з боку роботодавця – у забезпеченні належних умов праці та її оплаті.

Правові відносини, тісно пов’язані з трудовими, поділяються на такі, що передують трудовим за часом (наприклад, відносини з працевлаштування), існують водночас з трудовими (наприклад, відносини із забезпечення належних соціально-побутових умов на виробництві) та слідують за трудовими (наприклад, відносини з розгляду трудових спорів про поновлення на роботі).

До предмета трудового права входять також: а) організаційно-трудові відносини із забезпечення соціально-побутових умов на виробництві, що виникають між трудовими колективами та власниками підприємств і регулюються колективними договорами; б) відносини із забезпечення соціально-економічних умов в регіоні, галузі, державі в цілому, суб’єктами яких є соціальні партнери – об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, об’єднання роботодавців та органи державної влади і місцевого самоврядування і які регулюються угодами із соціально-економічних питань на регіональному, галузевому та державному рівнях.