Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

– початком кримінальної відповідальності є момент застосування до обвинуваченого заходів процесуального примусу, завершується кримінальна відповідальність погашенням або зняттям судимості, іноді – тільки відбуванням покарання;

– початком кримінальної відповідальності є момент набрання законної сили обвинувальним вироком суду, завершується кримінальна відповідальність погашенням або зняттям судимості, іноді – тільки відбуванням покарання;

– межами кримінальної відповідальності є дві стадії – виконання кримінального покарання і період тягнення строків судимості.

Стадії кримінальної відповідальності:

1) період з моменту вчинення злочину і до притягнення винного до кримінальної відповідальності;

2) період з моменту порушення кримінальної справи і до віддання до суду особи, що вчинила злочин;

3) період судового розгляду кримінальної справи;

4) період з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком і до відбуття покарання;

5) період після відбуття покарання або дострокового звільнення від нього і до зняття судимості.

Отже, перехід від розуміння кримінальної відповідальності та злочинності як форми реалізації антигромадської поведінки відринутих індивідів, «нормальної реакції індивіда (групи, класу) на ненормальні умови життя суспільства» до описання його як невід’ємної частини процесу суспільного розвитку, нерозривно пов’язаної з іншими формами людської активності в конкретних історичних умовах, є об’єктивною реальністю, що дає підстави розглядати злочин і злочинність як особливу форму девіантної поведінки в її системних і стійких взаємозв’язках із іншими видами соціальних відхилень, взаємозв’язках, що визначаються параметрами розвитку суспільства і самі їх визначають. Примусовість кримінально-правових норм має бути рівною мірою застосовувана до всіх, хто вчинив злочин.

Певною мірою саме цим зумовлений загальнообов’язковий характер норм кримінального права та кримінальної відповідальності.

Відповідно, взаємозв’язок між примусовістю і загальнообов’язковістю кримінально-правових норм знаходить свій вияв у послідовному виконанні вимог захисту та охорони основних цінностей суспільства, відшкодуванні шкоди, захистові потерпілого від злочину і впливові на злочинця з метою зазнавання негативних наслідків, пов’язаних із реалізацією кримінальної відповідальності. У процесі забезпечення суспільної та особистої безпеки кримінально-правовими засобами до системи кримінально-правових регуляторів потрапляють найефективніші, найутилітарніші методи, забезпечувані примусовою силою держави і перевірені віковою практикою правозастосування.

Безпека як стан чи якість захищеності від реальних або потенційних загроз, страху, невпевненості та інших злиднів відіграє важливу роль у сучасній світоглядній концепції. Природно, що для її забезпечення застосовуються будь-які, у тому числі і найбільш репресивні засоби. Звідси кримінальне право постає інструментом забезпечення потреб суспільства в індивідуальній та особистій безпеці.

Логіка державного устрою, заснована на постійному збільшенні насильства, як засвідчує історичний досвід, із неминучістю розкручує спіраль агресивності, породжує нові, більш небезпечні види злочинів і заганяє суспільство у глухий кут, вимагаючи знизити тиск на кримінальність. Арифметичне збільшення співробітників правоохоронних органів і тотальна криміналізація суспільних відносин також не дадуть свого результату без вжиття комплексу інших додаткових заходів.

У цьому зв’язку сучасна криміногенна і політична ситуація вимагає радше не криміналізації, а декриміналізації суспільних відносин («випускання пари», зниження порогу чутливості законодавця до менш значних деліктів) і забезпечення за рахунок цього масової толерантності і гармонізації суспільних відносин.

Кримінально-правові відносини – це відносини, врегульовані нормами кримінального права. Вони виникають між державою, в особі органів правосуддя і органів, що забезпечують правосуддя (дізнання, досудове слідство, прокуратура, органи, які виконують покарання та інші заходи кримінально-правового впливу) та особою, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України (основні учасники), а також потерпілим та третіми особами (секундарні учасники).

Об’єктом кримінально-правових відносин є реальні дії учасників цих відносин, тобто те, на що спрямовані їхні можливі дії, – взаємні права і обов’язки суб’єктів.

Змістом кримінально-правових відносин є можливі дії його учасників, інакше кажучи: права та обов’язки сторін цих відносин.

Залежно від виникнення, зміни або припинення кримінально-правових відносин юридичні факти в кримінальному праві можна поділити на такі види:

– юридичні факти, які тягнуть за собою виникнення типових кримінально-правових відносин (владних відносин) – правоутворюючі факти;